Валерій Можаровський: Скажений дідуган вело-руху

31 Січня 2011

3356

Поділитися:

67 років – вік, коли обривається життя середнього українського чоловіка. Передостаннє місце в Європі після Росії. Обривається через інфаркти, діабети, онкозахворювання або просто від нервів, куріння чи алкоголізму. Сурове українське життя, здається, не дає шансів прожити довго. Не дає, якщо не знати секретів цієї людини. Адже його життя могло закінчитися вже разів з двадцять.

Шоста година вечора. Випиті робочим днем сумчани радо розлазяться по домівках – вечеряти та влягатися на дивани. Лише «Скажений дідуган» (таке прізвисько отримав від вело-молоді) не поспішає додому, у нього – вечірнє тренування. На роботу він не ходить, а їздить. Точніше сказати – мчить, бо швидкості п’ятдесяти дворічного Валерія В’ячеславовича позаздрить навіть молодий велосипедист. Старт – одразу за дверима!
«Народився я в Сумах у 1958 році. Закінчив вісім класів і 3 вересня 1972 року почав серйозно займатися спортом,» - так про початок нелегкого шляху розповідає кількаразовий чемпіон України, призер СРСР, переможець любительських змагань з вело-кросу та шосе Валерій Можаровський. Досягши певних вершин, працював на заводі ім..Фрунзе і тренував дітей, допоки в його життя не прийшла біда. Та й не одна…

Почалося все… А як воно починається, лихо? Тихенько підкрадається, чи одразу голосно заявляє про себе? Хто знає, «у всякого своя доля…». Для Валерія Можаровського лихо довго збиралося, а потім як бахнуло!
17 років він працював на заводі, 10 з них – у нічну зміну. Цех – ливарний,умови – небезпечні для здоров‘я. Чотири тисячі ночей у задусі, пилу та нервах. Незважаючи на високу посаду, він підіймав неймовірно важкі речі, допомагав підлеглим. Тягар професійного обов’язку витримує душа, але не тіло. Здався хребет. Кілька місяців він вперто не бачив проблеми, звертав усе не втому, недосипання… Лихо тим часом підходило ближче .
Втрата опорно-рухової активності, параліч, інвалідність другої групи – лихо торкнулося хребта. Потрусило його так, що лікарі говорили: «Змиріться! Ну будете у візочку їздити!». 31 рік – перший інфаркт, за шість років - другий. Лихо дісталося й серця. Віброхвороба – не помилувало нерви,кістки,суглоби. Пішла дружина, зостався з одинадцятирічним сином – Лихо схопило найделікатніше – Душу… «Чи не забагато для однієї людини?» - спитало Щастя. – Ні, у мене є ще! – зло відповіло Лихо.

І насипало йому такого, що пережити не можна. 7 разів він майже помирав, пів року рухався опираючись на щось, безліч раз отримував спортивні травми. Чомусь з посмішкою згадує найтрагічнішу історію. На чемпіонаті України з шосе уся його команда не роз’їхалась з мотоциклом. Жахлива аварія. Сім велосипедів на шмаття, сім велосипедистів – травми, мало сумісні з життям. Причиною його травми став руль – найближчий друг кожного шосера, бо посадка передбачає повний контакт тіла з металом. Лопнута шкіра, зміщення хребців, численні розриви печінки… Їх везли до найкращої лікарні України, та й там не знали, як повернути життя… Першим питанням Валерія у лікарні було: «Де мій велосипед?» І знову – довге провалля, на шість днів. Йому просто пощастило… Зараз з тієї бравої команди жити залишилося двоє… Двоє борців. Валерій Можаровський – серед них.

Він подолав усе. Сам встав з ліжка, бо кожного дня змушував себе підводитися. Поки одягав штани – сім разів втрачав свідомість. Але він вставав, виходив на сходи й робив вправи. Кожен день боротьба з болем! Потім – вже бігав, разом з сином переможно долали метри. Проте назад малому доводилося тягти батька на собі…

Зараз він – найкращий представник вело-еліти Сум. Переможець численних перегонів, не лише у класі «ветерани», а й «еліта». Бо на трасі він ще раз доводить собі: «Я живий!». Перебороти себе йому допомагає девіз «Чим гірше, тим краще!». Для Валерія Можаровського життя – це постійна боротьба за саме право жити! За право рухатися назустріч життю!