Альтанка, Троїцький костел, Краєзнавчий музей – ілюстраторка з Сум створює унікальні мініатюри міських будівель. Про шлях від цифрової ілюстрації до фізичних діорам, натхнення та збереження міської пам’яті – у нашому матеріалі.
Альтанка, Троїцький костел, Краєзнавчий музей – ілюстраторка з Сум створює унікальні мініатюри міських будівель. Її роботи розлітаються по світу, а кожна з них – це не просто копія архітектури, а зафіксований спогад про місто. Про шлях від цифрової ілюстрації до фізичних діорам, натхнення та збереження міської пам’яті – у нашому матеріалі.
Анастасія Федорова – ілюстраторка із Сум, яка пропрацювавши в IT-дизайні перейшла до створення мініатюрних архітектур рідного міста. Сум’янка з підліткового віку обожнює творчість та створювати щось своїми руками. Малювання з дитинства, навчання на творчих факультетах – зробило неабиякий поштовх у майбутній справі Анастасії.
Фото з архіву сум'янки
Від цифрової творчості до відчутної форми
- Чим Ви займалися до того, як почали створювати мініатюри архітектури?
- Насправді у творчій сфері я майже усе життя, однак саме ілюстраторкою працюю вісім років. Створювала цифрові роботи для реклами, банерів, стікери та інших проєктів. З часом мене почали охоплювати сумніви й не вистачало тактильності. Хотілося не лише бачити свої роботи на екрані, а й мати можливість потримати їх у руках. Так і з’явилося бажання створювати щось матеріальне.
- Коли Ви вперше зрозуміли, що хочете не просто малювати архітектуру, а відтворювати її у вигляді мініатюр?
- Чесно кажучи, усе почалося далеко не з архітектури. У мого чоловіка з’явився 3D-принтер і ми почали друкувати різноманітні фігурки, а я, у свою чергу, полюбляла вечорами розписувати їх та таким чином відпочивати. Потім захотілося створювати щось локальне, пов’язане із Сумами, а не просто малювати краєвиди міста, як завжди. І через те що я захоплювалася архітектурою нашого міста – поступово усе перейшло саме у маленькі копії будівель.
- Якою ж була перша фігурка, яку Ви створили?
- Це була мініатюра моєї собаки Джинні. Я її надрукувала, розфарбувала, додала маленькі травинки, квіти. Вийшла дуже реалістична сцена. Саме тоді я зрозуміла, що хочу продовжувати цим займатися. Мені сподобалася сама ідея створювати маленькі спогади, які люди можуть зберігати на своїх полицях.
- Хто найбільше вплинув на вашу творчість?
- Не можу сказати, що маю якихось кумирів чи ідеали. Найбільший вплив мала моя родина. Батьки завжди підтримували моє захоплення малюванням. Я малюю з дитинства, і ця підтримка багато значила. А зараз ще й чоловік, який допомагає мені створювати мініатюрки архітектури, контролюючи ті процеси, в яких я можу не розумітися.
«Люди пишуть із Німеччини, Австрії, інших міст України й просять створити для них символи Сум»
Звідки ж Ви черпаєте натхнення для нових робіт?
- Частина моїх робіт народилася з мого захоплення певними будівлями через їх красу чи історію. Наприклад, архітектура краєзнавчого музею – вона для мене неймовірна, чесно. З нею не пов’язано ніяких спогадів, але я просто захоплююся кольорами та тим як побудована. Однак багато ідей приходить і від самих містян. Люди пишуть із Німеччини, Австрії, інших міст України й просять створити для них символи Сум – Альтанку, пам’ятник цукру, ліхтарі. Для мене було несподівано, що до моїх робіт буде така увага.
[GALLERY-1143]- Чому саме архітектура стала головною темою ваших робіт?
- Відверто кажучи, спочатку я створювала просто з голови. Це були якісь персонажі, фігурки, але з моєї фантазії. Попитом вони не користувалися. Думаю, що у цей момент в мені прокинулася та сама любов до архітектери. Я просто створила першу мініатюру ліхтаря «Я чекаю, бо кохаю» і показала її подружці, яка в Угорщині. Як зараз пам’ятаю, що вона одразу написала мені: «Я її купляю, це дуже круто». Я дуже довго над ним працювала, багато переробляла. Це був мій перший продаж, тому він запам’ятався назавжди. І у той момент я наче відкрила очі і зрозуміла, що сум’янам потрібна згадка про рідне місто, навіть, якщо вони далеко.
[GALLERY-1145]- Ввечері я опублікувала фото ліхтаря у Threads (соціальна мережа від Instagram – ред.) і лягла спати. Прокинувшись я була у шоці, бо під дописом шалена кількість коментарів на кшталт: «Скільки коштує?», «Як придбати?» тощо. І звідтоді я почала просто створювати те, чим завжди захоплювалася – архітектуру рідного міста.
- Як Ви обираєте, яка мініатюрка буде наступною?
- Немає якогось такого показника, який буде впливати на мій вибір. Просто кожна з моїх робіт пов’язана зі спогадами. Наприклад, костел на Троїцькій вулиці. Я дуже люблю цю частину міста, там проходили сімейні прогулянки, і ця атмосфера залишилася зі мною. Іноді я прислухаюся до запитів людей, щоб вони хотіли побачити. Зараз, наприклад, працюю над корпусом університету на вулиці Шевченка та над замком у парку «Казка». З цим місцем у мене пов’язані дитячі спогади та навіть весільні фотографії моїх батьків.
«Я завжди дивилася на місто очима художниці»
- Чи змінився ваш погляд на місто після того, як почали створювати мініатюри?
- Так, коли створюєш будівлю або діораму, починаєш бачити значно більше деталей. Помічаєш різьблення, ліпнину, сліди часу на фасадах, відтінки кольорів. Я завжди дивилася на місто очима художниці, але зараз ця увага до деталей стала ще глибшою.
- Чи мрієте про великі проєкти?
- Дуже хотіла б створити масштабну діораму міста та організувати виставку своїх мініатюр. Також мрію взяти участь у міських ярмарках. Поки що це складно, бо всі роботи практично одразу знаходять своїх власників. А для масштабних робіт немає технічно можливості.
Одна мініатюра – тиждень кропіткої роботи
- Розкажіть про сам процес створення мініатюри.
- Спочатку створюється або підбирається 3D-модель. Потім її друкують на принтері. Далі починається найцікавіше: шліфування, доопрацювання глиною, текстурування, фарбування. Я використовую аерограф, пензлики, губки, різні матеріали, щоб досягти максимальної реалістичності.
[GALLERY-1144]- Скільки часу займає створення однієї роботи?
- Сам друк може тривати 8-9 годин. Потім день займає підготовка та шліфування. Ще два-три дні йде на фарбування. Загалом на одну мініатюру може піти майже тиждень.
- Який етап можна назвати найскладнішим?
- Безперечно це фінальне фарбування. Саме тоді потрібно досягти ідеального кольору й атмосфери. Наприклад, з Альтанкою я дуже довго підбирала відтінки золота та сірого кольору фасаду. Часто доводилося перефарбовувати роботу кілька разів.
«Мені хочеться нагадувати людям про красу міста, а не про його недоліки»
- Якою була реакція людей на ваші роботи?
- Найбільше запам’ятовуються історії людей, які живуть далеко від Сум. Наприклад, власники кав’ярні в Івано-Франківську придбали сумські мініатюри для свого закладу. Відвідувачі впізнавали символи Сум, і це було дуже зворушливо. Часто замовляють роботи й сумчани, які переїхали за кордон.
- Чи можуть такі мініатюри допомагати людям по-новому дивитися на місто?
- Думаю, так. Особливо зараз, коли деякі об’єкти вже втратили свій первісний вигляд. У мініатюрі можна показати будівлю такою, якою вона була колись – красивою, доглянутою. Мені хочеться нагадувати людям про красу міста, а не про його недоліки.
- Наскільки важливо сьогодні зберігати пам’ять про архітектуру міста?
- Для мене це надзвичайно важливо. Ми живемо в час, коли будь-яка будівля може бути пошкоджена. Саме тому хочеться зберегти її хоча б у такому форматі. Мені дуже боляче бачити, як старовинна архітектура поступово руйнується або ховається за рекламою та яскравими фасадами. Хотілося б, щоб люди більше цінували автентичний вигляд міста.
- І наостанок. Якщо б вам запропонували створити одну мініатюру, яка б символізувала Суми, що б це було?
- Думаю, один із сумських соборів – Троїцький або Воскресенський. Альтанка вже давно стала символом міста, але собори краще передають його атмосферу, історію та архітектурну красу. Саме вони, на мою думку, могли б стати справжнім образом Сум у мініатюрі.