Захисниця Маріуполя з Сумщини розповіла Суспільному, чому пішла у військо і як з українськими полоненими дівчатами поводяться росіяни. З військовим кухарем 56-ї бригади Тетяною Ель Діаб кореспонденти Суспільного зустрілися у Кролевецькій школі №2. Там навчався чоловік, через якого вона пішла у ЗСУ – Олександр Терещенко.
Захисниця Маріуполя з Сумщини розповіла Суспільному, чому пішла у військо і як з українськими полоненими дівчатами поводяться росіяни. З військовим кухарем 56-ї бригади Тетяною Ель Діаб кореспонденти Суспільного зустрілися у Кролевецькій школі №2. Там навчався чоловік, через якого вона пішла у ЗСУ – Олександр Терещенко.
На стіні школи — табличка з його фотографією. "Це фото було зроблене на позиціях і ця табличка є другою, тому що першу хтось розбив, коли вона висіла на школі. Це фото, ця усмішка – дуже багато спогадів", - розповідає Тетяна.
Біля могили її Олександра, якому назавжди залишилося 33, Тетяна розповідає, чому пішла у військо. "Коханий служив у військах. Це було у 2017 році. Не можу (плаче, - ред.). Він служив у 58-ій бригаді, ми познайомилися і жили з ним майже рік, а потім він загинув у зоні бойових дій. Я вирішила продовжити його справу і піти служити".
Через постійні обстріли, каже Тетяна, вони не змогли дістатись з "заводу Ілліча", де тримали оборону, до "Азовсталі". Закінчилися харчі і боєприпаси. "Як я зрозуміла, росіяни нас хотіли просто знищити і все. 12 квітня ми всі маленькими групами виходили на прорив, щоб вийти в Запорізьку область. Ми йшли по якихось катакомбах, я не знаю де це було, як це було, але ми мали вийти в одному місці, але там був великий обвал, який ми не змогли розібрати і ми вийшли на інший вихід", - розповідає жінка.
Так вони потрапили у полон, каже Тетяна. "Три дні були без їжі зовсім. Нас було три дівчини і нас посадили в камеру окремо від чоловіків, але ця камера була маленька, було одне ліжко, я спала на підлозі", - говорить військова.
Увесь час полону, говорить Тетяна, росіяни їй брехали, що держави Україна вже немає. Але вона їм не вірила. Був постійний психологічний тиск і допити. "Вони до останнього не вірили, що я кухар. Знаєте, коли дуже часто тримаєш ополоник, і ще постійно стоїш на роздачі, насипаєш людям, в тебе з’являється отут маленький такий мозолик. А вони казали, що цей мозоль у мене від спускового гачка. Вони думали про це", - пригадує Тетяна.
Тетяна говорить, що в полоні була рівно 6 місяців. "На Вербну неділю я потрапила в полон, це 17 квітня, і 17 жовтня я звідти вийшла".
Тетяна говорить, що за час полону їх перевозили до різних в’язниць на окупованих територіях і в Росію до 8-ми разів. Але найдовше тримали в Оленівці.
У полоні, розповідає військова, їй та іншим бранкам, росіяни не надавали медичну допомогу. В полоні знаходяться дуже хворі люди, яким потрібне термінове лікування, говорить Тетяна Ель Діаб. І додає, що вона завжди знала, що повернеться додому.