Тростянецька громада понесла ще одну непоправну втрату: на війні, розв'язаній російським агресором проти України, загинув тростянчанин Носок Анатолій Олександрович.
Тростянецька громада понесла ще одну непоправну втрату: на війні, розв'язаній російським агресором проти України, загинув тростянчанин Носок Анатолій Олександрович.
У суботу в Тростянці відбулась церемонія прощання та поховання Героя з усіма військовими почестями. Сотні тростянчан зустрічали траурну ходу «живим коридором» - стоячи на колінах.
Усе життя загиблого Героя було пов’язане із рідним Тростянцем. Тут він народився і виріс, закінчив міську школу № 4. Після закінчення школи отримав диплом машиніста й повернувся в рідне місто. Працював у локомотивному депо «Смородине» машиністом тепловозу. Був люблячим батьком і чоловіком. Без тата залишилися двоє діток: 12-річна донечка Діана та 6-річний син Єгор.
З 21 квітня 2022 року Носок Анатолій Олександрович ніс службу в Збройних Силах України, в гарячих точках Донеччини. Ворожа куля обірвала його життя 18 березня 2023 року. Від отриманих травм солдат загинув.
Чину поховання Героя передувала прощальна церемонія за участю бойових побратимів, рідних і близьких людей.
У траурних заходах взяли участь: міський голова Юрій Бова, керівний склад апарату Тростянецької міської ради, представники військкомату, вчителі міської школи № 4, у якій навчався Анатолій, колеги з Локомотивного депо «Смородине», його однокласники та друзі….
Прощальну промову виголосив Тростянецький міський голова Юрій Бова:
«Страшна подія зібрала нас сьогодні тут. Загинув уже тринадцятий житель нашої громади, якого ми проводжаємо в останню путь. Завдячуючи таким хлопцям, як Анатолій Олександрович, який мужньо боронив кожного з нас, і віддав за нас своє життя, сьогодні Україна тримає цю оборону. Кожен день нашого життя сьогодні – це віддане життя наших Героїв…Анатолій Олександрович Носок загинув вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність. Ми схиляємо голову на знак поваги й шани до полеглого воїна, який іде у вічність, але назавжди залишиться в серці кожного з нас».
З останніми словами звернувся до сина батько Героя, Олександр Федорович. Він говорив про те, що його син з першого ж дня служби у лавах ЗСУ був у найгарячіших точках, брав участь у найзапекліших боях, неодноразово рятував своїх побратимів та командира, був сміливим, безстрашним, мріяв про перемогу над ворогом і про те, як повернеться щоб жити мирним, щасливим життям. Але доля розпорядилася інакше... «Останній уклін і вічна шана тобі, синочку! Слава Україні! Слава Героям! Смерть ворогам!» -промовив батько і вклонився могилі Героя….
На честь загиблого воїна військові здійснили три залпи… Спи спокійно, дорогий наш захисник.
Щиро співчуваємо рідним і близьким Героя. Доземно вклоняємося родині, яка виховала справжнього патріота, та розділяємо невимовний біль важкої втрати. Пам'ять про подвиг Героя завжди житиме в наших серцях. Не забудемо та не пробачимо жодному із цих нелюдів-рашистів.
Герої не вмирають! Героям слава!