Уже майже півтора року широкомасштабної війни шість днів на тиждень розтягують, ріжуть, плетуть, пакують, надсилають невтомні бджоли «Моторного вулика» у Сумах. А все тому, що маскувальних сіток багато не буває! Якісна сітка – це якісний захист техніки та життя воїнів. Така допомога та підтримка ЗСУ з тилу обов’язкова складова нашої перемоги – вірять волонтери.
Ми розпитали про життя та добрі справи «Моторного вулика» генеральну бджолу, керівника волонтерського центру Олену Черненко.
- Коли та з чого почалася ваша допомога ЗСУ?
- Займаюсь волонтерством з 2014 року. Тоді на заняттях з йоги знайома розповіла про плетіння маскувальних сіток. Я спробувала. Плели маскувальні сітки в артучилищі, потім у школі №3, потім на Холодногірській. Зараз я домогосподарка, отож маю вільний час займатися організаторськими справами. Наше волонтерське об’єднання «Моторний вулик», як робота для мене.
- Коли зорганізувалися? Чому «Моторний вулик»?
- «Моторний вулик» з’явився з початком повномасштабної війни. Тоді керувала всім Тамара Павлівна. Вона разом з Тетяною Савел’євою займалася облаштуванням нашого волонтерського центру у спортивній залі Сумського хіміко-технологічного центру професійно-технічної освіти, яку нам надав у користування директор закладу Іван Боршош. Згодом Тамара Павлівна виїхала до Франції і передала функції керівника мені.
Як відмітила одна з наших гостей, теж волонтерка, у нас тут як у вулику. Так і пішло. Довго думали, який вулик? Бойовий, шалений… зупинилися на моторному – «Моторний вулик». Ми не громадська організація, не благодійний фонд, а просто волонтерський центр, волонтерське об’єднання.
- Що взяли на себе, як генеральна бджола?
- Я тримаю зв’язок з військовими, приймаю замовлення, замовляю основи для сіток, пакую, надсилаю посилки з готовими сітками. Контролюю, щоб постійно був у наявності матеріал, якого кольору треба підрізти. Знаходжусь на місці, готую для плетіння сітки, плету, організовую тих, хто приходе, кому різати, плести. Тримаю з’язок з іншими волонтерськими центрами у Сумах. Ми співпрацюємо з волонтерами з Дніпра, США, організацією UNISEF.
Найважче, коли надходять замовлення і їх дуже багато. Не можеш відмовити, ще й всім треба «на вчора». Не знаєш, кого ставити у пріоритет: тих хлопців, які зараз на Сході воюють, чи тих, які у нас на кордоні. Адже тут також «гаряче».
- Хто в основі вулика?
- Можу сказати, що таких волонтерів чоловік 15. У нас є Оля Журенко, яка займається порізкою сіток. Вона у мене питає: «Які замовлення?» і готує основи. Вимірює, вішає. Наприклад, якщо потрібна сітка 5 м на 10 м, а у нас таких стійок немає, то це її завдання, як і де повісити основу. Ще є Олена, яка також займається плетінням сіток з 2014 року. Вона знає, як повісити, підняти сітку. Одна з помічниць – Тетяна Бабіна. Вона приходе після обіду, плете, замикає все. Роман, який починав з плетіння сіток, зараз – фарбує тканину. Радо допомагають працівники навчального закладу, де ми знаходимося. Ніна – працює тут прибиральницею. Спочатку приходила просто прибирала. Тепер уже кожного дня ріже тканину. Навіть, коли на вахті, то готує собі пакет і ріже. Каже, що вже не може сидіти просто так. Також у нас є найстарша почесна бджола Тетяна Савел’єва з найбільшим волонтерським стажем, яка заплітає сітки вже дев’ятий рік.
- Є волонтери, які працюють віддалено? Хто зазирає до вас періодично?
- Так, є дівчата, які кроять нижню білизну для військових, які шиють. Лідія Андріївна плете килимки. Є волонтери, які раніше бували щодня, зараз – працюють, тож приходять щосуботи.
Кожної п’ятниці до нас приходять з організації «Спорт для всіх», допомагають з порізкою матеріалу.
Також до нас приєдналася волонтерська група «Життя Сумських Волонтерів». Вони приходять у суботу, допомагають плести сітки. Тоді у нас тут весело.
Якщо виникає нагальна потреба, ми звертаємося за допомогою до працівників школи №9. Вони нам допомагають плести.
З порізкою матеріалу багато допомагав колектив школи №30.
Також до нас приходять волонтери СумДУ, волонтери Сумської філії ХНУВС. На канікулах школярі приходили.
- Розкажіть про замовлення, які отримуєте. Куди їдуть маскувальні сітки сумських майстринь?
- Ми отримуємо дзвінок, записуємо у зошит замовлення: колір, розмір. Було у нас таке цікаве замовлення сплести «секрет». Використовували сітку з маленькою ячейкою. Декілька одиниць, невеликий розмір 2 м на 2 м. Також були замовлення – сітка «брудний лист», «пожухла трава», «яскрава трава». Ми завжди творче підходимо до виконання завдання. Прийшла весна, зеленого у нас немає, але є багато білої білизни. У нас є, де тут фарбувати. Купуємо фарбу – Роман фарбує тканину.
Були замовлення для Starlink-ів. Підбирали ячейку сітки, думали, як плести, щоб і маскувала, і не «глушила» роботу.
Зараз будемо плести сітку 10 м на 10 м. Це дуже велика. Буде з трьох сіток. І ще таке цікаве замовлення 2,5 м на 12 м. Взагалі ми не рекомендуємо хлопцям брати такі великі сітки, а менші. Їх можна швидше повісити і зняти. А такі великі, якщо ще й намокли, то важкі. У нас тканеві сітки. Хоча зараз плетут сітки й з спанбонда, він – легкий.
Замовлення приймаємо не лише від військових. Будь-хто з сумчан, хто контактує з військовими і знає їхні потреби, може звернутися до нас за маскувальною сіткою. Звичайно, нам треба підтвердження для кого, звіт про отримання.
Ми дуже радіємо, коли є зворотній зв’язок. Хлопці показують, як сітки маскують машини, або вкритий бліндаж. Тоді ми бачимо можливі недоліки і корегуємо свою роботу. Також є група «Маскувальні сітки». Я періодично читаю, знаходжу поради, як плести. Взагалі головне, щоб була міцна сітка-основа і кольори.
Наприклад, восени ми плели бантиками . Зараз, коли у нас уже є матеріал, починали плести стрічками. Побачили, що сітку отримували не зовсім закриту, то опанували нову техніку. Тепер ми робимо «боа» або ще кажуть «ялинки». Ріжемо смужки, а потім по краю – надрізи. Стрічка виходе більш пухнаста. Коли віє вітер, здається, що коливається листя чи трава.
Наші маскувальні сітки відправляємо на кордон Сумщини, на Бухмутський напрямок, Авдіївку, Харків, Запоріжжя, Дніпро, Лиман, Костянтинівку.
- Чи рахували, скільки загалом сіток видав на-гора «Моторний вулик»?
- Сіток 500, можливо. Звичайно, вони всі різного розміру. У середньому плетемо три сітки за два дні. Все залежить від розміру.
- Що вкладаєте у посилки, окрім маскувальних сіток?
- У посилки кладемо наші емблеми, дитячі малюнки, коли є – солодощі, чай. Взимку – теплі шкарпетки, які власноруч плели сумчанки для військових, килимки. Хлопці особливо цінують таку увагу. Дитячі малюнки гріють їм душі.
- Чому свого часу обрали саме маскувальні сітки? Що відчуваєте під час плетіння, які емоції?
- Сітки – це те, що нагальне сьогодні. Це реальний захист для хлопців. Здавалося б, що ми тут просто плетемо сітки, але ми вже, як родина. Знаємо один одного, переймаємося проблемами один одного. Святкуємо дні народження. Мені здається, що люди тут знаходять себе, реалізовують. Чи просто сидіти вдома, чи реально допомагати? Тут місце, де всі об’єднуються і допомагають.
- Як долучитися до добрих справ «Моторного вулика»? Які є потреби?
- Головне, що зараз потрібне – це руки. У нас ціла черга замовлень, не вистачає тих, хто міг би плести. Усі бажаючі можуть приходити до нас плести маскувальні сітки з 9:00 до 15:00 щодня, окрім неділі.
Говорять бджоли «Моторного вулика»
Людмила Шкурат:
«Я плету маскувальні сітки з початку війни. До «Моторного вулика» приєдналася нещодавно, місяця зо два-три тому. Мені тут сподобався колектив, затишно, як вдома. Чому плетіння маскувальних сіток? Речами я допомагала, грошима допомагаю, а хочеться щось робити – залишаються сітки. Я плету з позитивом, з такими думками, щоб сітка оберігала. Тим, хто вагається спробувати себе у цій справі, я б сказала – треба обов’язково прийти! Зможе – кожен. Головне захотіти це зробити. Ми навчимо, все покажемо. Рук зараз не вистачає. А цими сітками ми захищаємо наших хлопців, рятуємо життя і пришвидшуємо нашу перемогу»
Лідія Медвідь:
«Я у «Моторному вулику» з лютого 2023 року. Спочатку просто принесла речі. Потім запропонувала свою допомогу і залишилася. Спочатку різала речі на стрічки вдома, але багато пилу, тож ходжу сюди. Волонтерство приносить мені задоволення. Я знаю, що я допомагаю. Я пенсіонер. А що сидіти вдома, на лавці? Краще прийти – допомогти. Я,коли можу, коли здоров’я дозволяє, завжди приходжу»
Ольга Сагер:
«Я у «Моторному вулику» вже рік. І ріжу, і в’яжу, що, коли треба. Ходжу через пости, бачу ці сітки. Дійсно, вони допомагають. Здалеку, так не дуже й видно. Краще, щоб більше ходило волонтерів. Хто ж допомагатиме? Якщо всі будуть ховатися, як же переможемо?»
Олена:
«Я у «Моторному вулику» з перших днів. Головне – це надати посильну допомогу, зробити, що ми можемо. На своєму місці, своїми силами, з огляду на свій вік. Сумчанам я б сказала, не обов’язково сюди прийти, але знайти собі справу, яка б допомагала нашій армії. Бо війну виграють не армії, війну виграють – народи»
Ольга Журенко:
«Займаюсь волонтерством з 2014 року. До вулика приєдналася у листопаді. Вішаю, натягую, обмотую сітки-основи. Бо у неправильно вивішеної сітки і розмір потім не такий, як треба, петлі висять. Адже більшість дівчат, які приходять, просто плетуть. До нас і з дітьми приходять. 10-річному показав, як бантик в’язати, аж бігом все вдається. На годинку, на дві – прийшли і виконали роботу, допомогли. Шматочок роботи одна людина, шматочок – інша, і сітка зроблена, запакована і відправлена виконувати завдання»
Світлана та Тетяна:
«Ми приєдналися до вулика давно, ще минулого літа. Радіємо, що допомагаємо. Плетемо. Тут всі завжди підкажуть, що робити, як плести, допоможуть»
Роман «Павук»:
«З початку березня 2023 року приєднався до «Моторного вулика». Роблю тут все, що вмію. Плету сітки, фарбую тканину. Приходжу кожного дня. Я б не сказав, що сумчани, не приходять, бо бояться, не вміють плести. Для багатьох війна скінчилася. Ті, хто приходять до нас вперше, з першого дня починають плести. Тут всі допомагають, вчать, як плести. Одразу все зрозуміло. Нема нічого страшного. У будь-якому випадку, якщо не плести, то можна різати стрічки, бантики зав’язувати. До нас навіть діти приходять. Була група глухонімих. Їм показали, як плести, і вони за день «жахнули» цілий проліт. Як для новачків – це було супер. Серед них була дівчинка, яка та захопилася, що не могла відірватися від роботи. Все просила ще 5 хвилин, ще 5 хвилин і так ще цілу годину»
Матеріал підготувала Анна Майстренко, MistoSumy.com
