Бути тренером відповідальна місія. Треба знайти спільну мову з дітьми, завжди бути напоготові, використовувати різні методи роботи, а й іноді бути другом для підопічних. 19 липня в Україні відзначають професійне свято тренерів, тож напередодні свята ми поспілкувались із сумським футбольним тренером Ігорем Острівним, він розповів нам про переваги та недоліки своєї роботи.
Бути тренером відповідальна місія. Треба знайти спільну мову з дітьми, завжди бути напоготові, використовувати різні методи роботи, а й іноді бути другом для підопічних. 19 липня в Україні відзначають професійне свято тренерів, тож напередодні свята ми поспілкувались із сумським футбольним тренером Ігорем Острівним, він розповів нам про переваги та недоліки своєї роботи.
Ігор Іванович розповідає, що до тренерства будував кар’єру футболіста. Коли в 1994 році після служби в армії, йому подзвонили і запропонували контракт, він, не роздумуючи, погодився.
“Зателефонував мені Бермудес Валерій, тренер сумський, і запросив у команду “Явір” з Краснопілля. Я прийшов на співбесіду, і він одразу запропонував мені контракт на три роки, бо вже бачив, як я граю у футбол. Я підписав контракт, отримав квартиру однокімнатну в Сумах, і саме там здобув перші свої футбольні трофеї”.
У 1999 році майбутній тренер поїхав до рф грати за “Спартак-Нальчик”. Там він пробув чотири роки і повернувся додому. Знову почав грати за “Явір”, а згодом отримав травму ключиці і поступово завершив свою кар’єру.
“Я грав тут на область, і мені запропонували піти в податкову поліцію, після поліції перейшов у прикордонну службу, був військовим, поїхав в АТО, отримав УБД, повернувся і вийшов на пенсію, тож я вже пенсіонер”.
Вийшовши на пенсію, Острівному зателефонував президент спортивного центру “Барса” Гордієнко Вадим Анатолійович і запропонував спробувати себе в ролі тренера. Ігор Іванович зізнається, що це було складним рішенням для нього, адже робота з дітьми дуже відповідальна, а крім себе, треба слідкувати за дітьми. Він порадився з дружиною і вже через тиждень вийшов на роботу.
“Коли почав, то подумав, що не моє, складно було. А вже потім побачив, що хлопці до мене тягнуться. Кравчук Володимир Володимирович - тренер, що вже працював із дітьми, а я спочатку був його помічником. Зараз уже як другий тренер, разом ведемо цю групу - основа і другий склад. Він працює з основою, а я, відповідно, з другим складом. Готую хлопців під основочку, щоб вони не хвилювались, бо психологічний стан у них зараз дуже слабенький”.
Зараз у центрі займається близько 900 дітей, а до 24 лютого було більше тисячі. Група Ігоря Івановича і Володимира Володимировича налічує за списком 57 учнів, але по факту тренується - 45. Із початком повномасштабного вторгнення деякі спортсмени виїхали з міста.
“До війни їздили на змагання у Вінницю та Черкаси, там були гарні турніри, а зараз от їздили за кордон. У нас є місто-побратим Гожув-Велькопольськи, що в Польщі, то вони кожен рік нас запрошують. Якраз приїхали нещодавно з цього турніру. Нас там так зустріли, я був шокований. Діткам, у кого батьки на фронті дали по сто злотих, дали по м’ячу, купили по бутсам, зводили рази три безкоштовно в Макдональдс, два рази в аквапарк. Хлопці так відволіклись від цих тривог, цієї ситуації, дуже гарно”.
За словами тренера в Польщі був потужний турнір, наші хлопці посіли 7 місце. А взагалі команда Острівного дуже сильна. Вони тренують хлопців 2011 року народження, а вони вже ставали чемпіонами міста й області, вигравали престижний турнір “Шкіряний м’яч”.
“Ми сподіваємось, що ті, хто виїхали повернуться, бо це ж наші дітки. Знаєте як, коли на поле виходить основа, то ти не так переживаєш, а коли другий склад, то вже хвилюєшся, починаєш підказувати, і воно ж усе передається і на діток. Я максималіст, люблю перемагати всюди, тому так, нервів багато йде”.
Крім практичних тренувань, є також і теоретичні заняття. Адже діти мають знати всі нюанси і не тільки бігати на полі, а й думати.
“У нас є макет футбольного поля, там фішки і починаємо заняття. Ми запитуємо, що тут треба зробити і вони самі пробують відповідати, як краще вчинити в цій ситуації”.
Тренування проходять два рази на день: з 08:30 до 10:00 та з 15:00 до 16:30. Всі діти з різних шкіл. Тренерів у центрі 26, всі тренують парами. А набір відбувається у форматі конвеєру, тобто одних випустили - інших набрали. Цьогоріч йде набір дітей 2017 року народження. Ігор Іванович каже, що найголовніше після випуску - це, аби “вулиця не забрала” хлопців, адже коли займаються, то очі горять, вони віддаються і спішать.
“Зазвичай випускаються у команди майстрів, у нас тут є “Вікторія”, до Токарів забирають, на область грають за різні команди, хто за Білопілля, хто за Ромни чи Конотоп. А якщо дуже гарний футболіст, то його запрошують у Полтаву або Ворсклу. Із початком повномасштабного наш хлопець виїхав у Хорватію з мамою, а там якийсь селекціонер дізнався про нього і забрав на показ до “Шахти”, то там так закохалися в нього, що забрали до себе”.
Зараз найскладнішим у процесі тренування є повітряні тривоги. Як тільки лунає звук сирени, діти з тренерами спускаються в підвал і сидять до відбою. Тренер каже, що це дуже всіх вибиває, бо діти починають хвилюватись. Щодо забезпечення, Ігор Острівний каже, що воно є, м’ячі на місці, форму видають, тож діти “одіті й обуті”.
Робота тренера полягає також у дисциплінуванні як команди, так і кожного її гравця окремо. Тренер не має права давати осічок, завжди треба бути на плаву і знаходити вихід із будь-якої ситуації. Треба бути чесним і впевненим.
“Якщо дитина дисциплінована, їй і по життю легше буде. От ми їздили в Польщу, я деяким дітям жодного зауваження не зробив, а є такі, що з подушками присідали в коридорі. Знайти спільну мову теж складно, авторитет оцей завоювати, щоб вони тягнулись до тебе і слухали”.
Ігор Іванович радить насамперед батькам - не заважати. Якщо дитина хоче займатись, то тільки допомогти їй у цьому.
“У мене батько завжди ставав у сторонці і нікуди не ліз. Уже вдома ми розмовляли і робили висновки. Тільки допомога. Десь гетри купити або кросівки, словом підтримати. Бо всі хочуть свою дитину в основі бачити, а основу треба завоювати, щоб тренер повірив у тебе, а для цього треба працювати в тандемі, а не в тріо”.
“Я отримую велике задоволення, коли заходжу, а діти “Ігоре Івановичу, ми так раді вас бачити, що готові обіймати” - це показник, що діти до тебе тягнуться і беруть найкраще від тебе”, - підсумував Ігор Іванович Острівний.
Ліза Хорошева, MistoSumy.com