На Алеї Героїв Бурині замайорів іще один прапор держави Україна. Місце вічного і останнього спочинку захисника України, нашого мужнього воїна Андрія Віталійовича Полоза…
У скорботі місто Буринь, уся громада, уся Україна…
Прощатися із Андрієм прийшли сотні людей, які від порогу рідної домівки провели захисника до вічної його домівки, повідомили в мерії Бурині.
Однокласники, які зібралися чи не усім класом, сусіди, які знали Андрія із дитинства, батьки, родичі Героїв, з якими поряд на Алеї Героїв тепер назавжди буде Андрій, огрядні і суворі чоловіки, з якими Андрій працював за мирного життя, побратими, з якими ділив воєнні будні на прикордонні нашої області, на прикордонні нашої держави.
Храм святих Віри, Надії, Любові та матері їх Софії не зміг вмістити усіх, хто прийшов на чин відспівування воїна-захисника Андрія. Військовий капелан Степан КУЗЬ, звертаючись у своїм проповіді, нагадав слова Тараса Шевченка: «Свою Україну любіть. Любіть її … во врем’я люте, в останню, тяжкую мінуту за неї Господа моліть». Андрій любив Україну, любив аж до останнього подиху!
«Коридор пошани» - це найменше, що ми могли зробити, аби віддати останню шану захисникові. І до центральної вулиці люди сходилися із усіх куточків Бурині, приїжджали на автомобілях, велосипедах, аби уклінно провести Андрія Полоза, встеляючи дорогу квітами, розгорнувши стяги України.
- Герої не вмирають! Герої не вмирають! Герої не вмирають! Спи спокійно з миром. Ми продовжимо цю справу, захистим і твоїх ближніх, і своїх ближніх, і нашу державу! Слава Україні! Слава Україні! Слава Україні!
Ці слова, як клятву, виголосив побратим Андрія Полоза. Адже 27 липня 2023 року старший сержант ціною власного життя зберіг життя трьом своїм побратимам…
Проникливо звучали на траурному мітингу слова побратимів, заступника Буринського міського голови Лариси САДОВОЇ, класної керівниці донечки захисника Лариси БАРИБИ, яка врешті розплакалася, бо тепер її учениця лише у думках звірятиме свої дії і вчинки з батьком.
У нашого Героя залишилися батьки, дружина, з якою щасливо у шлюбі прожив 18 років, донька-страшокласниця. У нашого Героя залишилися однокласники, друзі, побратими… У нашого Героя залишилася уся громада, уся Україна!
Дуже близько війна підступила до наших осель, дуже боляче вона торкнулася своїм лихом наших сердець… Війна триває не десь далеко, вона – на порозі кожної української родини.
Завдяки таким хоробрим воїнам, як Андрій Полоз, завдяки нашим захисникам і захисницям агресор вкотре отримує гідну відсіч.
На жаль, ціною життя наших українців і українок, ціною журливих спогадів для побратимів, жагучих ран для дружин, синів та доньок, матерів і батьків…
