Дзюдо - це не просто вид спорту, але й школа життя, де формується характер, дисципліна та готовність до викликів. Про перспективи цього виду спорту в Україні, вплив війни на розвиток дзюдо, а також особливості навчання дітей ми дізнавалися у Кирила Мачули, тренера МКЗ КДЮСШ “Суми” , чемпіона України з самбо.
Від учня до тренера
- Як Ви прийшли у спорт?
- У 7 років батьки віддали мене на дзюдо до спорткомплексу «Факел», що на Металургів. Так я і почав займатися цим видом боротьби.
- Як Ви прийняли рішення стати наставником для інших?
- Я у тренерстві вже понад 10 років. Рішення стати чимось наставником було спонтанним. Наприкінці 2010 року мені зателефонував мій тренер Леоненко Олексій Іванович і запропонував стати тренером у на той час новоствореній Комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі «Суми». Я погодився, хоча вже на той час дзюдо не займався, та й взагалі був настільки зайнятий роботою, що пів року не відвідував спортзал. Коли я став тренувати, то й сам почав тренуватися. І у 25 років виграв Чемпіонат України з самбо. Дзюдо – це такий вид боротьби, що дає можливість займатися будь-яким видом боротьби. Тож, мої учні також беруть участь у змаганнях з самбо, греплінгу, пляжної боротьби тощо.
- З якого віку діточок Ви тренуєте?
- Ми набираємо діток від 4 років, а далі вікових обмежень немає. Ми запрошуємо і дорослих на тренування. Чомусь в Україні мало де можна потренуватися дорослим, просто для себе навіть. Ось, наприклад, у Польщі у секціях дзюдо тренуються не тільки діти, а й дорослі й це, я вважаю, дуже круто.
- З якого віку краще віддавити дитину на дзюдо?
- Дивлячись зі свого досвіду – найголовніше, щоб дитині не набридло займатися. Бо був випадок, коли хлопчик займався з 5 років. Він був дуже успішним – вигравав усіх, а потім у 10 років сказав, що все повигравав і не хоче більше займатися. Я все ж би радив починати ходити на дзюдо зі шкільного віку, тобто 6-7 років. Для дітей віком від 4-7 років ми проводимо заняття в ігровій формі, аби їх зацікавити.
- З якого заняття стає зрозумілим, чи підходить дитині саме цей вид спорту? Чи є так званий випробувальний строк?
- Взагалі випробувальний термін – це місяць. Після місяця занять вже стає зрозуміло, чи буде надалі займатися дитина цим видом спорту. Також можу порадити батькам, які вагаються чи віддавати своїх дітей на дзюдо, відвідати змагання. Наприклад, 16-17 вересня у Сумах пройде Всеукраїнський турнір пам'яті Олександра Аніщенка та Максима Савченка. Захід відбудеться у легкоатлетичному манежі. Цей турнір присвячено хлопцям-дзюдоїстам, які загинули під час проведення антитерористичної операції, проводимо його щорічно з 2015 року. Цьогоріч планується близько 800 учасників у вікових категоріях 2007-2009 р. н. та 2010 – 2012 р. н.
На шляху до успіху: вихованці у світі та в Україні
- Чи багато інших країн вдалося відвідати з учнями цього року? Чи вдалося вибороти призові місця на змаганнях?
- Цьогоріч навесні ми їздили в Чехію на міжнародний турнір з дзюдо «Ostrava Judo Open 2023», де учні вибороли призові місця. Валерія Шульженко зайняла друге місце, а Мальонкін Богдан – третє. Хочу зазначити, що Богдан минулого року виконав норматив «Майстра спорту» на Чемпіонаті України. Зараз він вже тренується у збірній і цьогоріч три рази брав участь у Кубку Європи: був у Польщі, Словенії, Угорщині. Також були в Сербії на учнівському спортивному фестивалі «European Open School Combat Games». Там Валерія Шульженко теж виборола «срібло».
Фото Комплексна Спортивна Школа «Суми»
- Якщо говорити про змагання в Україні: як часто берете участь у змаганнях?
- По Україні ми їздимо на змагання кожен тиждень. Ось наступного тижня (14-15 вересня 2023 року – прим. ред.) буде Чемпіонат України з дзюдо серед молоді до 23 років, а наприкінці вересня - серед молодших кадетів до 17 років у Львові ( 28-30 вересня 2023 року – прим. ред.).
Виклики війни
- Чи вплинула війна на розвиток дзюдо в Україні, на Вашу думку?
- Так, звісно. По-перше, війна дуже вплинула на кількість змагань – їх стало значно менше. По-друге, сьогодні перед нами постають інші умови проведення цих змагань. Наприклад, у минулому місяці ми були у Харкові: там вперше з початку повномасштабного вторгнення проводилися змагання. Захід був у бомбосховищі. І це дуже впливає на розвиток дзюдо в Україні. Думаю, навіть, що це може стати в майбутньому проблемою, якщо така тенденція збережеться, бо змагань стало менше і рівень падає. Також під час війни дещо важче поїхати на змагання за кордон, а це дуже впливає на розвиток спортсменів, адже масштаб змагань більший.
- Чи зменшилася з початком повномасштабної війни кількість учнів?
- Кількість учнів, на мій подив, стала більшою. Це при тому, що багато хто залишився закордоном. Можливо, це пов’язано з тим, що більше діток зараз навчаються онлайн, а секція – це можливість комунікувати з дітьми наживо. Також, можливо, батьків приваблює те, що у нашій школі тренування проходять в офіційному бомбосховищі.
- Ви підтримуєте зв’язок з вихованцями, які виїхали за кордон? Чи продовжують вони свій шлях у дзюдо?
- Так, хлопці на зв’язку, ми продовжуємо спілкуватися. Є учні, які наразі в Канаді, Америці, Італії, Польщі, Великобританії. Деякі з них займаються дзюдо, а деяким довелося змінити вид спорту. Наприклад, учень, що наразі в Америці, пішов на бокс, бо секція дзюдо за 50 кілометрів від його місця проживання.
Між медалями та відповідальністю
- Що найскладніше та найлегше у тренерстві?
- Найскладніше – це вмотивувати дітей займатися цим видом спорту. Тому що дуже багато учнів, які мали перспективи, були чемпіонами України, а потім, закінчивши школу, у них почався новий етап життя – дорослішання. У них стало все менше часу на тренування, з’явилися інші інтереси: робота, стосунки, нові друзі, захоплення, гуляння. І ось найскладніше це залишити вже умовно дорослих учнів – тим, кому вже за 15 років. Це саме той вік, коли можна увійти до збірної команди України. Дуже важко з такими прощатися. Також буває важко знайти порозуміння з батьками. На моїй практиці не вперше трапляється, коли батьки вважають, що знають, як краще бути їхній дитині у дзюдо. Зазвичай це трапляється вже з першими перемогами чемпіонатів. Іноді не вистачає простої довіри до тренера. Але хочеться наголосити, що тренер – це не ворог, а той, хто бажає допомогти вашій дитині стати кращим, досягти мрії. І тренер знає вже увесь шлях до перемог. Тому все ж би хотілося, аби до тренерів прислухалися саме батьки.
Найлегше та найприємніше у тренерстві – це чути прізвище свого учня, якого оголошують призером і пишатися цим. І це зовсім не залежить від масштабу змагань: будь-яка перемога – це вже гордість.
- Як Ви мотивуєте своїх учнів?
- Мотивувати найважче, мабуть, у 4-5 років дитину. Взагалі, мотивація дітей – це медалі. Тому ми намагаємося відвідувати змагання по області та Україні. Також великою мотивацією є чемпіонати та турніри, що проводяться за кордоном. Адже це, як я казав, більш масштабний рівень, також це можливість побачити іншу країну.
- Що робити, якщо дитина втратила бажання займатися спортом?
- Знаєте, якщо дитина сама не буде цього хотіти, то досягнень у неї не буде. Вона має сама прагнути цього, мати бажання. У мене був випадок, коли учень вже втратив інтерес до дзюдо і не хотів тренуватися і я на тренуваннях тільки над ним і сидів, аби змусити працювати. І це не правильно, тому що інші учні залишаються ніби на другому плані. Тут я згадав слова свого тренера, Олексія Івановича Леоненка: «Перш за все має бути команда. Коли буде команда з тренерів та діточок, то будуть результати». Я на початку тренерства не дуже розумів його слова, а зараз цілком розумію. Адже усі мають працювати на результат.
«Спортсменом ти можеш бути хорошим, але найголовніше – ти маєш бути людиною»
- Чи є така настанова від Вашого тренера, яка стала Вашим кредо?
- Одна фраза мого тренера стала дійсно моїм кредо: «Спортсменом ти можеш бути хорошим, але найголовніше – ти маєш бути людиною». Я і сам стараюся бути людяним перш за все і вимагаю того від своїх учнів. Я хочу бачити перед собою не лише амбіції, а й вдячність та прагнення працювати далі, навіть якщо позаду вже є численні перемоги. Важливо завжди прагнути кращого та мати орієнтир – того, хто сильніше тебе.
- Що б Ви порадили молодим спортсменам?
- Ніколи не зупиняйтеся. Пам’ятайте, що наполеглива та вперта робота над собою може перевершити будь-який талант. Якщо ж вам кажуть, що ви талановиті – не розслабляйтеся та згадуйте про тих, хто краще вас. Вдосконалюйтеся та працюйте над собою – тоді ви досягнете усього.
