Щодня прикордоння Сумської області потерпає від численних обстрілів зі сторони російської федерації. Ворог обстрілює населені пункти з артилерії, завдає ракетних ударів, атакує дронами. Проте й у потенційно небезпечній зоні продовжують жити люди. Чому жителі прикордоння не можуть покинути свою домівку, чи можна вмовити рідних на евакуацію, як адаптуватися до життя у новому місті – ми запитали в Інни Сагер, психологині та засновниці ГО «Ресурсний центр психологічної та соціальної допомоги» у місті Суми.
Страх змін та невідомості
- Перше питання, яке ми чуємо наразі дуже часто: чому все ж люди не евакуюються з потенційно небезпечних зон?
- Нам часто здається, через нашу призму сприйняття, що якби нам загрожувала небезпека, ми б обов’язково те місце полишили. І цілком вірогідно, що люди, які наразі не готові евакуюватися, хоча й живуть під постійними обстрілами, також колись так думали. Але чому люди залишаються і не виїжджають? Тому що вони не помічають, що з ними відбувається. Коли ти весь час живеш у цьому середовищі, ти якось призвичаїшся, адаптуєшся і просто не помічаєш за собою, як ти змінився і наскільки тобі це шкодить. Також такі люди мають страх змін, невідомості. Ще однією причиною того, що людина залишається, може бути те, що у неї не відбулася переоцінка цінностей і тоді на заваді евакуації стає прив’язаність до житла або господарства.
- Чи зустрічали Ви таких клієнтів у своїй практиці? Чи можна їм дати зрозуміти, що вони не помічають цих змін у своєму сприйнятті?
- Так, у мене були такі клієнти. На практиці вони не помічають, що тривожні. Тоді я віддзеркалюю людині її стан. Наприклад, звертаю увагу на те, що вона постійно дивиться у вікно та ніби щось шукає, прислухається, у неї «бігають» очі тощо. Коли я все це проговорюю – людина починає «прокидатися» і поступово розуміти, що з нею щось не так. Якщо ж причина у матеріальній прив’язці – я намагаюся донести просту істину: є багато покинутих домівок у селищах і, думаю, Ви знаєте, є купа прикладів таких, де можна облаштувати побут. Так, це може бути гірший по умовах побут, але це буде безпечніше для життя, що є найголовнішим, найвищою цінністю.
Вмовити рідних
- Що Ви порадите близьким, які мають рідних в потенційно небезпечній зоні?
- Ця проблема дуже поширена серед людей більш похилого віку. Люди старше 60 років дуже прив’язані до своєї рідної землі. Якщо чесно, в деяких ситуаціях, можна помітити егоїстичні нотки, адже через таких рідних буває навіть залишаються і діти. Така поведінка батьків (адже найчастіше така проблема спостерігається у відносинах між дітьми та батьками) пов’язана з прив’язкою до минулого, довоєнного життя. Я не раджу прямо вмовляти та тиснути на своїх рідних, бо людина має сама вирішувати за себе. Безумовно, таким людям необхідна підтримка, але не нав’язування своєї думки. Краще, звісно, звернутися до спеціаліста. Тим паче зараз є багато різних програм, які надають психологічну підтримку тим, хто не бажає евакуюватися. Якщо такої можливості немає, намагайтеся донести до своїх рідних, що вони змінилися. Використовуйте техніку віддзеркалювання. Проте пам’ятайте: рішення про евакуацію має приймати безпосередньо той, хто евакуюється. Інакше ви вже берете на себе відповідальність. Але кожна доросла людина має самостійно відповідати за свої вчинки. Тобто людина має прийняти тверде рішення поїхати.
- Чому старше покоління не хоче евакуюватися?
- Як я вже казала, це величезний страх змін. Також роль грає радянське виховання – мати хоч якусь умовну, але стабільність. На практиці, люди старші 40 років, більше бояться невизначеності. Проте війна – це і є невизначеність і нам варто адаптуватися саме до цього стану.
-Чи є у Вас якийсь аргумент для людей, які знаходяться у потенційно небезпечній зоні, але бояться евакуюватися з якихось причин?
-Ну, аргументів як таких немає і бути не може, бо знову ж таки – це рішення дорослої самостійної людини. Проте, я своїм клієнтам говорю наступне: кожна людина має своє призначення, вона має принести у цей світ щось корисне та гарне. Коли людина це призначення виконує – вона відчуває себе щасливою. Чи вартує твого щастя те, що ти щодня знаходишся під обстрілами? Чи є це твоїм призначенням? Якщо ні, то навіщо нарікати себе на страждання, коли є можливість ще зробити користь світу та відчути себе людиною? Ось такі питання я задаю і люди хоч на хвилинку, але замислюються. Деяких це мотивує, деяких не одразу. Але все ж я вірю, що якщо людина хоч на мить про це замислиться – вона змінить свій ракурс сприйняття. Хоч на 1 градус, але змінить.
Як адаптуватися ВПО до змін
- Чи зверталися до Вас ВПО? З якими проблемами вони стикаються?
- Так, це переважно молодь 20-25 років. Перша проблема - це найти заняття та комунікація з місцевими людьми. У мене був досвід роботи у групі підтримки ВПО. Я працювала з людьми із Запорізької, Донецької, Луганської областей. У тих, хто змінив своє місце проживання вимушено можна виділити таку проблему як апатичний стан, відсутність радості.
- Які рекомендації Ви б надали людям, які полишили свою домівку або планують?
- Найголовніше: людину лікують люди, тому варто не закриватися у собі, а звертатися по допомогу, в різні організації, які не тільки допомагають матеріально, а й психологічно. Друге – це намагатися соціалізуватися: знайти друзів, записатися на курси, знайти роботу, волонтерити тощо. Варто якомога скоріше почати щось робити, повинна бути інтеграція. Важлива також фізична активність. Ви можете згадати якісь свої захоплення, або невтілені мрії дитинства. Наприклад, ви мріяли навчитися гарно танцювати – тоді Вам необхідно піти на танці, хоча б на пробне заняття і спробувати себе у цьому. Ну, і третя порада – це відпустити минуле та жити тут і зараз. Людина щаслива тільки тоді, коли вона живе теперішнім часом. А найкращим для вашого морального стану буде рішення звернутися до психолога, адже цей стан дійсно дуже складно подолати самотужки.
- Чи звертаються до Вас люди віком від 60-70 років по допомогу?
Поодинокі звернення бувають від людей 60-70 років. Але це більше не довготривалий курс з консультацій, а рекомендаційний – аби опанувати техніки дихання, заземлення, володіння своїм тілом, джерела радості тощо. Можна сказати, що приблизно 10% моїх клієнтів – це люди похилого віку і я вважаю, що це вже крутий показник. Такі техніки допомагають підтримувати своє ментальне здоров’я у стресових обставинах. Наприклад, техніка дихання. Коли людина травмується психологічно, то вона умовно перестає дихати та рухатися – завмирає. Завдання цієї техніки – почати дихати на повні груди й дозволити собі робити ті рухи, які людина собі не дозволяє.
- Коли варто звернутися до психолога?
- Якщо людина має проблеми зі сном, її переслідують нав’язливі думки та спогади, апатичний настрій, вона відчуває суттєве зниження працездатності та не може радіти – їй варто звернутися до спеціаліста. Ви не маєте боятися або соромитися цього. Варто визнати певні проблеми та звернутися по допомогу. Це є нормальним. Найголовніше, що Ви маєте усвідомлювати – це те, що після звернення до психолога – Вам стане краще.
З питань евакуації жителям Сумщини можна звертатись за такими контактами:
-
(0542)-77-99-55 - гаряча лінія Сумської ОВА;
-
15-48 - цілодобова гаряча лінія Мінреінтеграції;
-
(096) 078-84-33 - номер для повідомлень в WhatsApp/Telegram/Viber.
Де можна отримати безкоштовну психологічну допомогу?
1. Ресурсний центр психологічної та соціальної допомоги – волонтерська організація, що надає психологічну, психотерапевтичну допомогу.
Адреса: м. Суми, вул. Холодногірська, 31
Соцмережі: Instagram, Facebook
2. Реабілітаційний центр із надання безкоштовної психологічної допомоги «Крок назустріч».
Номер гарячої лінії: (044) 222 90 94.
3. Гаряча лінія НУО «Людина в біді»
Номер телефону: 0 800 210 160.
4. Всеукраїнський кол-центр «ВАРТОЖИТИ»
Номер телефону: 5522
5. Запис на безоплатну консультацію зі спеціалістом Психологічної підтримки від медико-психологічного факультету НМУ імені О.О.Богомольця за посиланням.
