В українському світі акторського мистецтва приховані безмежні таланти, які сяють на різних сценах і екранах. Серед них знайшли своє місце і акторки з міста Сум, які приємно дивують глядачів своєю виразною грою та харизмою.
В українському світі акторського мистецтва приховані безмежні таланти, які сяють на різних сценах і екранах. Серед них знайшли своє місце і акторки з міста Сум, які приємно дивують глядачів своєю виразною грою та харизмою.
Журналістам сайту MistoSumy.com вдалося поспілкуватися з двома сумчанками, які грають в одному популярному серіалі «Жіночий лікар. Нове життя». Героями сьогоднішнього інтерв'ю у квадраті стали Таїсія Хвостова та Анастасія Котляр.
Таїсія Хвостова — талановита представниця сучасної акторської естради, зіграла головну роль анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня», героїня нового серіалу «Жіночий лікар. Нова історія» та викладачка університету КНУКіМ.
Анастасія Котляр – українська тележурналістка, акторка, психологиня, членкиня НСПУ, сценаристка, редакторка, поетеса, головна героїня серіалу «Києв в день та в ночі» 4 сезону.
У цій статті ми розглянемо не лише акторський шлях дівчат, а й їх внесок у розвиток мистецтва, та те, як вони представляють рідне місто Суми на мистецькій арені. Дізнаємося про досвід акторок та труднощі, з якими вони стикалися.
- Перш за все, хочу запитати вас стосовно ваших ролей у новому серіалі? Які враження та емоції від самого процесу? Відрізняється якось атмосфера?
- Таїсія: З початку війни усе змінилося. У перший рік повномасштабного вторгнення акторської роботи майже не було. Та й описати цей період якимись словами дуже важко. Через це, враження повністю відрізняється. Зйомки до війни й після її початку – наче небо та земля. Коли мені прийшли проби на «Жіночий лікар», я просто не повірила своїм очам, бо це сталося одразу після прем’єри «Мавки». Чесно кажучи, життя набрало взагалі інших фарб, і коли мене ствердили, я навіть написала допис в Instagram: «Хто міг би подумати, що під час повномасштабного вторгнення, мої мрії почнуть здійснюватися». Не знаю чому, але я хотіла саме медичний проєкт. І ось, це сталося. У 5 сезоні я грала пацієнтку цього проєкту, а зараз вже мед персонал.
- Анастасія: Стосовно мене, я граю роль адміністратора центру. Леся впевнена у собі, знає все про всіх, відповідальна. Вона – перша, кого бачать відвідувачі та співробітники, заходячи всередину. Вона – обличчя центру, а щодо вражень від зйомок – тут складніше. У нас велика класна команда. Проєкт знімає телеканал 1+1 спільно з кіностудією Film.ua, я щаслива бути її частиною. Зараз ця робота дуже підтримує, змушує не звертати увагу на ситуації у країні. У мене купа нових знайомств та досвіду. Хоча сам процес складний та насичений.
- Як ви познайомилися одна з одною? Давайте послухаємо історії з обох сторін?
- Таїсія: У нас там є так би мовити «банда молодняка», і вона – одна з моїх подружок. Завжди приходжу до неї на ресепшн і приношу якісь новини, або навпаки, вона приходить у сестринську. Тобто ми майже постійно разом. Взагалі, ми познайомилися у той період, коли я готувалася до весілля. Пам’ятаю, наче це було вчора, у перервах між зйомками я постійно сиділа на телефоні: то з декоратором розмовляла, то столи розташовувала, то бюджет підраховувала.
І ось був момент, не дуже пам’ятаю, чи Настя сама підійшла та запитала, чи просто почула. Я говорила щось про Суми, і вона почула це. Виявилось, що вона також звідти. Потім мені потрібно було поїхати до Сум, щоб взагалі зустрітися з рідними та по весіллю організувати, я опублікувала типу опитування в Instagram, і Настя стільки ідей підкинула мені. Потім сказала, що у неї така ностальгія за рідним містом. І з цього моменту ми майже постійно говорили про Суми, дізналися, що багато спільних знайомих та й взагалі інтересів.
- Анастасія: Виправлю Таю, бо досить яскраво пам’ятаю цей момент. Здається, це було у коридорі, і я почула, як вона згадала Суми. Пам’ятаю, що дуже зраділа, що у новому проєкті зі мною працюватиме землячка. Це дає якусь приємну спорідненість. З цього і почалось наше більш близьке знайомство.
- А от стосовно Вашої ролі Мавки, пані Тая. Як взагалі це було? Як Вам запропонували? Розкажіть про цей досвід.
- Таїсія: Це дуже велика історія. У 2019 році, випустившись з театрального, мені надсилають друзі кастинг, що потрібна акторка, яка добре знає англійську і танцює. Особисто я не подавалася, але друзі вирішили інакше й зробили це за мене. Таким чином, мене запросили на 1 етап, потім на 2 та 3. У результаті, мене ствердили. І я була в шоці, бо кожен етап супроводжувався історією, бо це мультфільм, тобто анімація, це інший світ.
Я до кінця не розуміла, як мені знімати проби, як готуватися, але усе обійшлося. Мені нічого особливо грати не прийшлося, бо Мавка – це альтер-его мене, й до того ж, зйомки проходили дуже атмосферно. Команда «Мавка. Лісова пісня» стали мені справжніми друзями, з якими ми досі підтримуємо зв’язок. А сам мультфільм став проєктом душі. Просто обожнюю його, бо вкладала туди повністю душу й себе. До речі, мій партнер на зйомках, також з Сумської області. І потім, після прем’єри, він усім розповідав про те, як я готуюся до зйомків: «Хто-хто, а Тая приїде раніше усіх, зробить артикуляційну й фізичну розминку, усе повторить», тобто він бачив, що я «живу» цим проєктом.
«ЦЕ БУЛО НЕ ПРО ГРУ, А ПРО ЖИТТЯ»
- З якими складнощами ви зіштовхнулися у своїй акторській діяльності? Як їх перемагаєте?
- Таїсія: Насправді, труднощів дуже багато, і хто думає, що це легка професія – ні, це не так. Тебе постійно обирають. Ти не знаєш, що буде. Частіше за всього, обирають за параметрами. Ви могли бути кращим за якимись критеріями, але обрати можуть не вас. І ось, майже в 29 я нарешті почала отримувати якісь плоди. До цього такого взагалі не було. Зараз я отримую багато фідбеку від шанувальників, що я їм допомагаю. Одна дівчинка писала мені, що я їй допомагаю своєю теплотою, добротою, а Мавка для неї – це повна асоціація мене.
Популярність дає не тільки багато зворотнього звʼязку, а й можливість збирати донати для наших військових, що неабияк важливо у наші дні. Це усе надихає. Коли ти можеш робити більше, завдяки своїй професії. Коли ти можеш надихати, допомагати. Нещодавно написала мені колега, яка була помічником на моєму першому проєкті, де у мене була головна роль. І пам’ятаю, як я тоді хвилювалася, а вона мені пише, що ще тоді вона бачила, скільки я вкладаю в свою професію і що мене чекає успіх у кар’єрі. А я цього не знала, я була дуже не впевнена у собі. Тим не менш, над цим потрібно працювати, потрібно поважати свою працю.
- Анастасія: Основна складність для більшості акторів - це нерегулярне та непередбачуване завантаження роботою. Перемагаю так само, як і колеги – маю інші професіі. Наприклад, 5 років працюю викладачем у приватних школах. Викладаю різні дисципліни: акторську майстерність, кастинг. А зараз створила курс акторської психології для дорослих.
Також у мене є вища психологічна освіта, і я протягом двох останніх років налаштовую свою терапевтичну практику (працювала в Наркологічних центрах груповим терапевтом, веду індивідуальні консультації), і продовжую паралельно навчатися на гештальт-підхід. Хоча останні 4 місяці 80% мого життя – на майданчику серіалу «Жіночий лікар. Нове життя».
- Яка роль, яку ви вже грали, найбільше імпонує вам? А кого мрієте зіграти в майбутньому?
- Таїсія: Напевно, це все ж таки Мавка, бо це магія. Я відчувала таку синергію: занадто старалася, дуже переживала й цим ускладнювала собі роботу. Потім був випадок, що я не встигла поїсти вдома, через що втратила свідомість прямо у маршрутці. Сил старатися взагалі не було, і режисерка сказала: «Тая, ти сьогодні граєш як ніколи круто, прямо як на пробах. За що ми тебе й утвердили, продовжуй у тому ж дусі». Тут я зрозуміла, що моє над-старання блокувало мене, дуже переживала. І от коли я піймала той градус, повірила у себе – усе пішло як по маслу.
Відчувалась синергія команди. Не важливо якої складності була сцена, вони усі йшли дуже легко, навантаження не відчувалось взагалі. Це було не про гру, а про життя. У тому проєкті ніхто не грав, а наче жив персонажем. У майбутньому мрію зіграти справжню себе. Взагалі, зараз створюю свій власний проєкт – серіал «Фіцики», і там прописана героїня – Оксана, що повністю знята з мене, тому сподіваюсь, що зможу її зіграти.
Також, хотіла б зіграти в історичній стрічці. І знаєте, хотіла б зробити для себе виклик та зіграти ту, яка кардинально відрізняється від мене у житті. Наприклад, моя режисерка-одногрупниця говорить, що моя зіркова роль – це Лав серіалу «Ти». Хто дивився – зрозуміє, це маньячка-вбивця. І думаю, це був би дуже цікавий досвід.
- Анастасія: Більше імпонує саме ця героїня, Леся. Бо вона близька мені за духом і досить об’ємна. Я вже маю достатній досвід різних зйомок, і мені не так страшно, як було, наприклад, у моєму першому великому проєкті «Київ вдень та вночі» (4 сезон), куди я потрапила на головну роль у сезоні без жодного уявлення, як бути саме актрисою у кадрі. До того я працювала у кадрі лише ведучою на Відіконі та поза кадром (редакторкою, сценаристкою) на Новому каналі та СТБ. Мрію зіграти ще 5 сезонів «Жіночого лікаря» та запустити свій освітній проєкт. Але якщо пощастить, то хочу банально - красивий глибокий повний метр українського виробництва, який потрапить на Netfliх.
- І все ж таки: добро чи зло, герой чи антигерой? Який бік оберете?
- Анастасія: Ніякий. Складно і круто грати обох. Бо це дві сторони однієї медалі, або психічного процесу. Тіньова сторона, антагоніст є у кожному з нас і той, хто вміє зробити його своїм союзником – непереможний. Гра у «поганця» допомагає познайомитись із собою «іншим», розширює усвідомлення, інтегрує різні сторони особистості, а відтак – має терапевтичний ефект. Я просто обожнюю нашого антагоніста Сердюка (актор Олексій Нагрудний).
Він просто зашкварно негативно-харизматичний. Хочеться його луснути, коли дивлюсь серіі. Це значить, він добре справляється з персонажем. У житті, до речі, ми товаришуємо, вітаємось один з одним: «Привіт, маргінал(ко)!», та в тандемі отримуємо найбільше зауважень за погану поведінку на майданчику. Я колись зіграла головну вбивцю у 4-серійці «Речового доказу» (не памʼятаю точну назву саме цього блоку), і ми дуже класно побісилися у кадрі на фінальному допиті, де я кидалась на слідчу і нас рознімали. Ну, де іще можна легально поверещати та скинути напругу, як не в кіно? Насправді, багато де.
- Таїсія: Маю за бажання грати різнопланово. Зараз у мене більше позитивних героїнь, але була один раз у мене героїня, яка типу нічого не знає і повбивала півзнімальної групи.
«АКТОР – ЦЕ НЕ ВИРОК, А ПРОФЕСІЯ»
- Уявіть, що Ваше життя склалося без акторської діяльності. Ким би стали маленька Тая та Настя у паралельному Всесвіті?
- Таїсія: Я в 7 класі, після фрази «Тая, якщо ти можеш не бути акторкою – не будь нею», зрозуміла, що я не можу без цього, не можу без творчості. Після школи батьки вирішили за мене, й я не вступала у театральний, хоча по-тихому готувалася до них. У результаті вступила на перекладача, добре вчилася, й ніяких особливих проблем не виникало. Але, у той же час, я розуміла, що без творчості не можу. Я би всеодно щось десь придумувала. Через це й пішла в театр «Місто С» до Наталії Черкасенко, яка й допомогла мені прийняти остаточне рішення йти за своєю мрією. Якщо моє життя було б без театральної діяльності, думаю, я б знайшла себе у танцях, це та ж творчість.
- Анастасія: Доросла Анастасія у цьому всесвіті, окрім 2 років у кіношколі та різних коротких акторських програм, має дві вищі освіти: журналістика та психологія. Працює на кількох різних проєктах, які не кіношного напрямку та проживає життя на усі 100.
- Часом творчих людей вважають не здатними до існування в реальному світі. Це правда? Як взагалі гадаєте: чи є у творчої людини майбутнє у якійсь іншій сфері?
- Таїсія: Ну чого? Якщо брати мене до уваги, то я існую, бо викладаю паралельно в Інституті й працюю на себе. Тобто життя актора – це не тільки знімальний майданчик, можливо, десь там у Голівуді – це так, але в Україні ми дуже різносторонні. Бо робота – це робота: вдома – я дружина, в Інституті – педагог, на знімальному майданчику – актор, на лекціях – студент. Багато хто взагалі запитує, як я це все встигаю. Мені пощастило, бо я мультизадачна, тобто для мене встигати та виконувати декілька дій одночасно – не проблема.
- Анастасія: Тут повністю погоджусь з Таєю. У будь-якої творчої людини є майбутнє в іншій сфері. Актор – це не вирок, а професія.
«ХОЧЕТЬСЯ СТВОРЮВАТИ СВОЄ, ПИСАТИ ПІД СЕБЕ, ЗНІМАТИ ТЕ, ЩО ХОЧЕТЬСЯ ГРАТИ»
- Якщо говорити про амбіції та мрії, то куди ви прагнете потрапити? Можливо, в інші країни чи у планах узагалі підкорити світ та стати зірками Бродвею?
- Анастасія: Не мала таких амбіцій раніше, а зараз тим паче - дуже прагматично дивлюсь на речі, враховуючи контекст війни. Амбіція – вижити фізично, мати здатність працювати та зберегти власну здорову психіку. Щоб бути корисною у сфері освіти та психологіі. Думаю, я буду більш актуальна тут, ніж у Голівуді, навіть, якщо не за кар’єрою актриси, а як психолог.
- Таїсія: Мої амбіції та мрії закінчуються в Україні. Я дуже хочу бути частиною масштабування українського кіно. Хочу бути частиною проєкту, який принесе славу нам за кордоном. Хоч я і перекладач за фахом, але не лежить у мене душа їхати жити за кордон. Якщо якийсь проєкт, типу зіграти українку чи представляти Україну – так, а з кінцями переїжджати – ні. Хочу бути тут, розвиватися тут, бути частиною більшого. Хочеться створювати своє, писати під себе, знімати те – що хочеться грати.
- Як ви обираєте ролі для гри і що вас приваблює в конкретних персонажах?
- Анастасія: Раніше грала все підряд, потрібен був досвід. Серіали, реклама, короткі метри. Було просто весело. Зараз війна – в принципі не так багато роботи. Тому балансую між хочу/можу/цікаво.
- Таїсія: На моєму досвіді трошки інакше. От якби ми могли обирати тих героїв, яких хочеться. Взагалі тут як: ми приходимо на проби, так, може хтось там подобатись з персонажів, але нам обирають їх самотужки. Якого дали – такого й грай, живи, відчувай ним, дихай як він.
- Як ви готуєтеся до нової ролі і які методи акторської підготовки використовуєте?
- Таїсія: Чесно, особисто у мене немає супер-методу. Так, я опанувала школу, вчилася у багатьох відомих педагогів Києвського національного університету культури і мистецтва, де зараз і викладаю, у майбутніх режисерів. І школа дуже допомагає. Коли почала вести пари у режисерів, почала більше поглиблюватись у аналіз тексту, сценарії, розуміння персонажів як особистостей. Помітила, що почала звертати увагу на усі подробиці героїв та аналізувати їх дії: чому тут він відвернувся, а ось тут так зреагував і тому подібне.
- Анастасія: У мене все простіше, просто вчу текст, щоб відпустити себе у кадрі.
«КІНО ЧАСТО ВИКОРИСТОВУЄ ТЕ, ЩО ВЖЕ ЗАКЛАДЕНО ПРИРОДОЮ»
- Як ви знаходите спільні риси між собою і вашими персонажами для того, щоб краще їх зрозуміти та зіграти?
- Анастасія: Ніяк. Вони очевидні й у нас на ролі обирають, як правило, за типажами. А це вже і є певний пакет якостей, потенційностей, психологічних диапазонів. Придивіться, є люди, які виглядають умовно жертвами, мачо, кокетками, педантами, хуліганами і т. д. Кіно часто використовує те, що вже закладено природою.
- Таїсія: Їх дійсно й знаходити насправді не потрібно, обов’язково з кожним персонажем щось є за типажем. Воно одразу кидається в очі, бо помічаєш власні чи емоції, чи дії, чи твердження, чи думки. Це дуже круто використовувати у грі. Ти можеш аналізувати схожі дії з героєм и пропрацьовувати їх: що мене мотивує на ці дії чи слова, чого я хочу досягти ними? Потім пристосовуюсь до того, як це буде на моїх героїнях.
- Наскільки вам важко грати емоційно важкі і важливі сцени?
- Анастасія: Я шукаю цінність. Чому це так життєво необхідно для мого персонажа. Ну, а у крайньому випадку на майданчику завжди є штучні сльози.
- Таїсія: Чесно, особисто у мене по-різному буває. Якщо згадати Мавку, там я настільки була в герої, що мені не потрібно було докладати ще якихось зусиль. Думала як Мавка, включалася у дії зі сценарію, та й все. Звичайно, іноді так не виходить і доводиться якось виходити з положення.
«РЕАЛЬНІ СПРОБИ ЗАМІСТЬ ЯСКРАВИХ МРІЙ З ДИВАНУ»
- Що для вас є успіхом на власному акторському шляху, і що вважаєте своїм найбільшим досягненням?
- Анастасія: Хай це визначає глядач. Поважаю та ціную себе за сміливість та здатність робити багато спроб. Мій особистий успіх у тому, що я долаю у власному внутрішньому світі, хоча результати цього ви бачите на екрані.
- Таїсія: Як на мене, так названий успіх у нашій сфері – це добре виконана робота, тобто коли від глядача є фідбек; команда вважає, що добре впоралася; і ти сам відчуваєш, що виклався на усі 200. Моє особисте досягнення було у «Мавці», бо робота в анімаційному кіно – це зовсім інше, аніж звичане кіно.
- Як підтримуєте свою творчу мотивацію та впевненість у собі?
- Анастасія: Мені допомагає глибокий та здоровий сон, психотерапія та екстремальний гірський туризм, це вже наче хобі.
- Таїсія: Професія складна. В емоційному плані – дуже. Тим не менш, велика любов до власної справи – усе може перемогти. До того ж, у мене є моя особиста мотивація, яка рухає мною.
- Як ви ставитеся до вивчення нових жанрів та викликів у своїй кар'єрі?
- Анастасія: Обожнюю пробувати себе у чомусь новому. Кожного разу це новий досвід та перешкоди, які не тільки весело вирішувати, а й проживати.
- Таїсія: Підтримую Настю, дуже позитивно ставлюся до вивчення нових жанрів та їх специфіки у кіно.
- Які поради ви дали б молодим акторам, які хочуть пробитися у світ акторського мистецтва?
- Анастасія: Освіта-освіта-освіта: академічна, неакадемічна, онлайн, самостійна, курси – будь-яка. І спроби. Реальні спроби замість яскравих мрій з дивану.
- Таїсія: Від себе скажу наступне, спочатку зрозумійте, чи дійсно ви хочете займатися цим. Бо це не тільки софіти та популярність, а ще й не аби яка велика робота над собою та віддача. Якщо готові до роботи 24 на 7 з повною віддачею – то вперед, вірте у себе!