Вірні друзі, недоспані ночі та саморозвиток: якими сум'яни запам'ятали студентські роки?

Студентські роки часто називають найкращим періодом життя. Амбіційні плани та ідеї, довжелезні конспекти, нові знайомства, друзі, перша сесія та іспити – яскраві спогади закарбовуються у пам’яті назавжди. Що дало студентство та чи знадобилася освіта за спеціальністю - ми дізнавалися у містян, які навчалися у Сумах від часів УРСР до Незалежності України, за різним фахом та обставинами, але знайшли свою справу.

Світлана Іченська, голова спілки підприємців, орендарів та власників Сумської області, координатор коаліції молодого та середнього бізнесу:

«Я навчалася у Сумському технікумі радянської торгівлі. Ми багато вивчали спеціальних предметів щодо товарознавства, а саме - склад текстилю чи інших товарів. Ці знання мені допомагали все життя і на побутовому рівні. А ще нас навчали працювати з касовими апаратами "наосліп" тобто ти повинен був навчитись пробивати чек, не дивлячись на клавіатуру. Звісно, що ніхто на практиці цю навичку не застосовував, бо кожна помилка виправлялась з особистої кишені. Зарплати були тоді копійчані близько 60-70 рублів і ніхто б не наважувався так ризикувати. Ми підтримували дуже довго стосунки з однокурсниками, багато хто змінив професію, закінчив виші. Але можу сказати, що набуті знання мені дуже допомогли в тяжкі 90- ті роки, коли були змушені зайнятися приватним підприємництвом, чим займаюсь і до сьогодні. Друзів у студентські роки було дуже багато. Ми допомагали одне одному. Моя найкраща подруга йде поруч зі мною з тих самих часів, усе життя»

Іван Лукавенко, кандидат медичних наук, мамолог, хірург та пластичний хірург:

«Я вдячний викладачам медичного факультету СумДУ за те, що навчили мене вчитися. З першого дня як переступив поріг вишу, я зрозумів, що медицина – це титанічна праця. Цей період подарував мені багато корисних знайомств та друзів, які залишилися і по сьогодні. Мої студентські роки припали на кризові роки. Це був кінець 90-х та початок 00-х. Недоспані ночі. Помаранчева революція. Це буремні часи труднощів, виживання і великої надії на майбутнє»

Олена Глазун, тренерка, дієтологиня, чемпіонка України з бодибілдингу:

«Я взагалі юрист за освітою. Я навіть навчалася в аспірантурі, але вирішила не захищати дисертацію, оскільки переоцінила своє ставлення до юриспруденції і до використання цих знань у практичному житті. Тим більше я тоді була ідеалісткою, а коли вже працювала в цій сфері, зрозуміла, що досить важко йти проти системи, бо в мене була тематика «Захист прав людей від незаконних дій органів державної влади». Це досить важка сфера і не для мене. Тому я вирішила, що буду більше корисна у сфері спорту, фітнесу і зможу конкретно допомагати людям вирішувати їхні проблеми. Але студентські роки у мене були класні, як думаю, у кожного, я навчалася в Банківській академії. Я проживала в гуртожитку. У мене багато друзів та знайомих з тих часів. Багато хто став моїми підопічними. Дівчата виступали в категорії фітнес-бікіні у змаганнях. Також я треную свою колишню викладачку, яка наразі проживає у Мексиці»

Фелікс Редька, комік, гуморист:

«Я навчався в Машинобудівному коледжі на спеціальності «Видавнича справа та редагування». Спогади про студентські роки у мене дуже приємні. Не можу сказати, що я щось там вивчив і став професійним редактором. Але я дуже вдячний структурі Машинобудівного коледжу за те, що вона не заважала, а багато в чому навіть і допомагала займатися своїм хобі, яке переросло в професію – це комедія. Нам люб’язно надавали актові зали для репетицій та проведення своїх концертів. Викладачі дуже раділи нашим успіхам, адміністрація палки в колеса нам не ставила. І це найголовніше. Я, звичайно, з коледжу не вийшов спеціалістом, бо в першу чергу сам цього не хотів. Але виніс багато приємних знайомств, класно проведеного часу. І просто зі спокійною душею я займався тим, чим і зараз займаюся - гумором. В мене є кумедна історія з тих років, яку я запам’ятав. Нас у групі було 25, з них 23 – дівчат. Іншим хлопцем у нашій групі був Діма Петрищев. Я з кайфом згадую ті часи, коли ми на великій перерві ходили в магазин «Ажіотаж» на проспекті, на місці якого зараз «Амбар». Ми купували там піцу та хотдоги, які коштували копійки, але були дуже смачними. І ось колись на спір Дімка з’їв 4 хотдоги. Він був набагато менше за мене. І він любив поїсти, як виявилося, набагато більше, ніж я. І влупив в один із днів на спір 4 хотдоги і я був вимушений сплатити за це»