До дня Збройних Сил України – 6 грудня, журналісти MistoSumy.com змогли зв’язатися зі студентом-військовим, який попрохав не висвітлювати його прізвище, задля анонімності. Дмитро у свої 20 років став командиром відділення на війні, і наполегливим студентом в університеті. Він розповість нам про його історію: як вирішив поєднувати навчання та служіння в армії, як «вливався» у свій загін та про що хвилюється й досі.

«Батьки розуміли, що проти мого вибору нічого не зроблять, тому підтримали моє рішення, за це я їм дуже вдячний»

- Відколи ти в ЗСУ?

- Взагалі, на початку війни був у добровольчому формуванні, а вже потім почав йти далі. І ось зараз, з квітня місяця служу у ДПСУ.

- Це був твій усвідомлений вибір чи скоріше, так складались обставини? Що надихнуло чи остаточно вплинуло на прийняття такого рішення?

- Скажімо так, це був крок до якого все йшло. Це не було спонтанним рішенням, я скоріше просто «йшов за вітрем». Коли був добровольцем у Сумах, то вже починав навчатись, а коли прийшов час думати, що робити далі, вирішив пройти комісію і від цього відштовхуватись.

- Як поставилися до цього батьки, яка була їх реакція на цю новину?

- Батьки не сказали нічого, та й обирати я їм не давав. За усі роки вони вже зрозуміли, що проти мого вибору нічого не зроблять, тому тільки підтримують мене, яким би моє рішення не було. За це я їм дуже вдячний.

- Ти пішов служити фактично зі студентської лави. Розкажи, в якому сумському університеті ти навчаєшся, який курс, яка спеціальність?

- Можу розповісти як це було. Я закінчив коледж, і навіть не планував далі навчатися. Якось не було у думках. А захотілося та вирішив вступати до університету вже під час служби. Тому зараз я навчаюся в СумДу на спеціальності «Технології захисту навколишнього середовища» на першому курсі. А вирішив все ж таки піти вчитись, бо у майбутньому може з’явитися потреба у дипломі про закінчення вищої освіти.

- Яке враження справив на тебе університет і цей час навчання? Чи встиг відчути смак студентського життя?

- Через те, що я уже до того навчався у коледжі, універ мене не здивував. Система навчання чимось схожа, але і складніша для самостійного вивчення. А через те, що я частіше пропускаю онлайн-лекції, доводиться наздоганяти програму самому у вільний час. Приємного мало, але, що маємо.

- Чи допоміг якось університет? Можливо, зробили якісь «поблажки» чи спеціальний графік навчання?

- Насамперед, багато викладачів з розумінням ставиться до мене: допомагають по навчанню, переносять час для здачі деяких завдань і так далі. Тому з цим я їм дійсно вдячний, бо встигати все у сроки – практично нереально. Від універу особисто ніяких таких бонусів немає, тому тут нічого не можу сказати.
 

«Краще внести свій вклад у кінець війни, щоб мати змогу прожити життя, а не виживати протягом нього»

- На твою думку, чи це ок – йти на війну у такому віці? Ти б міг ще вчитися і здобувати освіту? Чи є ще серед твоїх знайомів студенти, які пішли на фронт?

- Як на мене, це все залежить від людини. Від її світогляду, принципів, понять моралі – це дуже важливо. Зараз думки стосовно війни різняться: комусь все набридло й всеодно, а хтось досі кричить та митає за нашу свободу. Так, 20 років – це рано, бо ми тільки починаємо жити, коли підлітковий вік залишився десь там, але з іншої сторони, як ми можемо на 100% проживати ці роки, якщо у країні війна? Краще внести свій вклад у її кінець, щоб мати змогу прожити життя, а не виживати протягом нього. Стосовно знайомих, так, знаю декількох студентів, які також навчалися, а зараз вже воюють.

- Яким чином твоє рішення піти в армію під час навчання вплинуло на твоє коло спілкування, на друзів, знайомих? Як вони сприйняли цю новину?

- Сприйняли по-різному, але на коло моїх друзів це ніяк не вплинуло. Ми продовжуємо близько спілкуватись та ділитися якимись новинами, які, звичайно, можна озвучувати. Взагалі, не думаю, що подібна новина може якось погіршити відносини між людьми. Але буває всяке.

- Чи продовжуєш слідкувати за сумськими новинами, за тим, що відбувається в нашому регіоні?

- Якщо чесно, то зараз стільки роботи, що на це взагалі немає часу. Тому, я не дуже зараз компетентний в останніх подіях Сум.

- Чого тебе навчила армія, що дала важливого у твоєму розвитку і розумінні ситуації?

- Армія дала мені змогу побачити інше життя, яке виходить за рамки цивільного.

- Дуже морально важке питання, чи стикався ти з контузією? Існує багато історій, де бійці стикалися з нею. Можливо, була можливість спостерігати за її проявами в інших? Розкажи детальніше.

- У мене не було сильної контузії, пару разів було таке, що після прильотів не чув, але це проходить. Якщо казати про сильні акубаротравми (контузії), то я бачив як люди починали заїкатися, або лопалися перетинки, це одна з тем яка дуже впливає на мозок людини. Під час контузії людина може не орієнтуватися у просторі (може навіть воду в стакан не налити, хоча це звичайна справа) може бути порушення дикції, і все інше.
 

«Волонтери дуже допомагають, їх допомога іноді рятує життя»

- За що переживав найбільше? Чи відправлять у «гарячу» точку? Чи буде гарний підрозділ?

- Чесно кажучи, особливо не переживав. Було дуже цікаво спробувати себе у різних ситуаціях.

- Як тебе прийняли старші товариші по службі? Чи допомагали з адаптацією і військовою наукою?

- Напевно, на те, щоб я «влився» у колектив, знадобився тиждень, а далі вже усе було добре. У деякі моменти підказували, десь допомагали, бо для мене усе було в новинку, а для старших колег – це  рутинна робота. Зараз кожного разу переживаю за них, якщо мене немає поруч. Стали як одна сім’я. Хвилююся постійно, коли немає можливості працювати та приглядати за ними.

- Як війна змінила твої погляди?

- Смерть стала стимулом для виживання.

- Зараз велика кількість волонтерів. Як вони допомагають вашому підрозділу? Чи контактуєш з кимось із сумських волонтерів, і що для тебе взагалі значить цей волонтерський рух?

- Не можу сказати за усі підрозділи, а от конкретно за наш – так, волонтери допомагали й не один раз. Справа у тім, що не завжди є можливість поїхати та придбати те, що потрібно, а волонтери дуже допомагають у вирішенні таких питань. На жаль, не має знайомих волонтерів, хоча було б не погано. Зараз без них важко, бо їх допомога іноді рятує нас.

- Чи плануєш продовжувати свою кар’єру військового після закінчення воєнного положення? Або ж повернешся до свого університету?

- То вже буде вирішуватися, коли закінчиться війна.

- Зможеш поділитися своїм звичайним днем студента-військового?

- Останній місяць у мене кожен день різний, і я не багато приділяю уваги навчанню. Дуже важко воювати та навчатися одночасно, а ще треба встигати відпочивати.

- Що для тебе «війна»? Не просто як термін, а особливо для тебе.

- Для мене війна, у першу чергу, – це захист сім'ї, а держава на другому місці.

- Важке і складне питання, але тим не менш. На твою думку, коли і як може закінчитися ця війна? За яких обставин?

- Напевно, я не зможу відповісти на це питання у силу своєї не компетентності, але  думаю, що якщо в країні нічого не зміниться, то це буде не скоро. Нам потрібні зміни, головне, щоб вони не зробили гірше.

- Що побажаєш напередодні свята 6 грудня своїм побратимам, бійцям ЗСУ з одного боку, а також друзям і знайомим в Сумах?

- Бажаю усім побратимам повернутися додому здоровими та з перемогою.

Спілкувалася Наталія Біловол, MistoSumy.com