Війна стала каталізатором об’єднання не тільки усього міста на рівні громадян України, а й різних націй та релігійних громад. Тоді ми усі діяли разом: збирали необхідні речі, їжу, ліки та давали тим, хто потребує. Люди запрошували до власних укриттів та ділилися дахом над головою. Нам став цікавий погляд представника сумьскої єврейської громади на війну. До того ж, останні події в Ізраїлі також стали дуже резонансними та дають додаткове підґрунтя для розмови.

Щоб дізнатися погляд сумського рабина на сучасність, кореспонденти редакції сайту MISTOSUMY.com звернулися до сумської сінагоги. Знайомтесь, Левітанський Йехіел-Шлома – представник хабаду родом з Лос-Анджелесу. Ми запитали про його життя під час вторгнення, про єврейську общину у Сумах та його погляд на конфліктні ситуації, які зараз стаються по світу.

На фото Левітанський Йехіел-Шлома, представник хабаду Сум
Фото Біловол Наталія, MISTOSUMY.com

«Ми всі однакові, немає сенсу комусь щось погане робити, бо так ти робиш гірше й собі»

- Ви з Лос-Анджелесу, як давно проживаєте в Сумах? Чому обрали саме наше місто?

- На сьогоднішній день я проживаю у Сумах близько 20 років. У 1995-1996 роках жив та навчався у Харкові, де також живе моя сестра, тому я знайомий з цими краями найкраще. Київ одразу відпав, бо люблю більш маленькі, спокійні та якісь комфортні міста. Я сам з маленького села Лос Анджелесу, тому мій вибір пав саме на Суми. Мені подобається міська атмосфера, тиша та спокій. Ніхто нікуди не поспішає, а час лине сам по собі.

- Яке враження у Вас від міста Суми та його мешканців?

- З самого початку було дуже складно. І хоча Суми – це місто, але коли я тільки приїхав сюда, склалося враження, що воно наче смт (село міського типу), бо розвитку тут майже не було. Мене, відверто кажучи, більше цікавило єврейське населення та те, як можна їх запросити до сінагоги. На той час, до речі, вона була ще навіть не побудована. Не було стабільного Інтернету та зв’язку, з'являлось відчуття, що ти відірваний від світу. І знаєте, мені це сподобалось.

Мої враження змінюються, звичайно, бо ми рухаємося тільки вперед. І знаєте, приїхавши з Лос Анджелесу, Америки, людей там хвилюють зовсім інші питання та пріоритети. А сумчани – дуже простий народ. Вони не думають про глобальні проблеми, а більше про завтрашній день: що поїсти, що вдягти дитині тощо. Ось це мене вразило найбільше, бо їм не треба усе й одразу.

Коли я тільки приїхав, ми працювали з дітьми, це була дитяча програма. І як нагороду за щось ми могли давати апельсин чи банан? і діти були неймовірно щасливі, їм було цього достатньо. Якщо порівнювати з Америкою, то там, щоб вразити дитину потрібен Айфон. У Сумах більш цінний кожен подарунок чи нагорода, якою вона б не була.

- У Вас 9 дітей, як Ви познайомилися з дружиною? Вона сум’янка?

- Ні, вона не сумчанка, ми з нею переїхали до України разом. Познайомилися у Нью-Йорку, бо навчалися там. Спочатку жили у Каліфорнії, а потім вирішили переїхати сюди, хоча вона ніколи й не була у країнах минулого СНГ. Думаю, для неї це було дуже важко, адже якщо я хоча б трішки знав мову та міг орієнтуватися, то вона – ні. Для неї випробуванням також стала якість надання медичних послуг. І тут справа не у тому, що лікарі якісь не такі, ні, просто немає обладнання. І знаючи рівень обладнання та медицини в Америці, складно звикнути до рівня Сум та й України загалом.

Діти завжди навчалися онлайн, тому з переїздом було складно, бо Інтернет-зв’язок був дуже не стабільний. Тим не менш, зараз біль-менш нормально.

- Ваші діти розмовляють українською?

- Вони володіють 5-ма мовами: українською (вільно), російською (вільно), англійська (на ньому з ними розмовляє дружина), ідиш або єврейська мова з перегукуванням німецької мови (на ній з ними розмовляю я) та у школі вивчають іврит. Відверто кажучи, навіть заздрю їм. Мова ідиш дуже схожа з українською, деякі слова можуть бути схожі, але через те, що я багато років намагався вивчити російську, вони для мене змішалися. Я не розумію, де яка, бо вони схожі для мене.

«Місто стало єдиним цілим, у той момент для мене сумчани відкрилися по-новому»

- Що відчували, коли в Україну прийшла війна? Де Ви були з родиною у цей момент?

- У єврейській традиції, 200 років ми чекаємо прихід Машиаха (Месія), перед яким буде лунати звук рогу. Тобто з кожною секундою світ змінюється. І коли це стається, ми бачимо світло, завдячуючи якому ми бачимо світ по-іншому: добрий та мирний. На сьогоднішній день ми бачимо в один одному ворогів. Ви можете ненавидіти когось, наприклад, але за що? Ми всі однакові, немає сенсу комусь щось погане робити, бо так ти робиш гірше й собі.

За цю реальність, яка зараз, ми молимося кожного дня. Бо це було дуже неочікувано, я до останнього не міг повірити, що прийшла війна. Я був настільки розгублений, що коли почала «вити» тревога на усе місто, а діти почали питати: «Що то таке?», я просто не знайшов іншої відповіді, окрім як: «Час Машиаха». До того ж, я ніколи раніше не чув тревогу.

Я не міг збагнути, як за секунду усе змінилося. Так, нас попереджали, мені особисто телефонували з американського консульства та казали, щоб я поїхав звідси. І я питав, чи на то є важлива причина, чи чому? А у відповідь отримав, що є загроза й краще поїхати. Тим не менш, я залишився.

У Сумах ніхто не думав, що буде напад зі сторони Росії. Війська на кордоні стоять з 2014 року – це не новина для нас. Усі до цього звикли. Так, багато хто говорив про війну, підозрювали, але не вірили. «Та як це можливо, навіщо воно», - чув я звідусіль. Ніхто не знав, чого очікувати, що робити та як діяти. Коли я отримав зранку повідомлення про наступ, у мене одразу постало питання: навіщо це їм?

Мені телефонували усі знайомі з різих куточків світу та запитували, чи правда це. Коли я відповідав на їх питання, вони просто не вірили, бо пропаганда Росії працює неймовірно. Якщо є якесь клеймо, його дуже легко розповсюдити усюди, що Росія й зробила.

- Як змінилося життя сумської спільноти з початком повномасштабного вторгнення Росії на територію України?

- Мені дуже сподобалось як в один момент, місто стало єдиним цілим. Починаючи з першого дня повномасштабного вторгнення, було відчутно, як люди почали з розумінням ставитися до проблем кожного. Як шукали усі разом комусь ліки, зносили їжу. Проблеми когось – стали суспільними. У місті була атмосфера спокою, миру та злагоди. Усі стали рівні: ніхто не дивився на твій статус, дохід чи прізвище. Якщо тобі потрібна була допомога – вони допоможуть. У той момент для мене сумчани відкрилися по-новому. Я побачив їх з іншого боку, з якого ніколи не бачив. І мені так сподобався цей бік, але протягом двох років усе стало на свої місця.

«Якщо б мені два роки тому сказали, що Росія – терористична країна, я б не повірив, поки не побачив своїми очима»

- Ми не можемо не згадати про події в Ізраїлі. Поділіться своїми думками стосовно цього?

- Ситуація в Ізраїлі триває дуже довго. І я щіро співчуваю їм. Це влада, яка використовує населення для своєї вигоди. Важко розділити цивілізованих людей від нецивілізованих. А сама ситуація у країні стає все гірше, бо світ не розуміє усієї серйозності становища. Так само, як ми не розуміємо вчинок наших сусідів, які вирішили нас від чогось звільнити. Я з Америки, і там діє правило: щоб звинуватити людину у чомусь – доведи її провину.

Коли я когось бачу, я не думаю, що він мені щось погане зробить. Я можу підійти, привітатися, і це буде нормально. Цивілізовані люди – нормальні, тож навіщо мені думати, що вони щось зроблять? У Сумах так і було до вторгнення Росії. Досі не можу відповісти собі на питання: навіщо їм це? Де у цьому логіка? Якщо б мені два роки тому сказали, що Росія – терористична країна, я б не повірив, поки не побачив своїми очима.

В Ізраїлі також хочуть жити спокійно, там велика кількість євреїв. І вони мають такі ж права, як й інші. Є терористичні організації, такі як «Хамас», «Хезбола» тощо, і їх ціль – знищити усіх євреїв. Найголовніше, вони це не приховують, а розповідають усім. І тому, що Ізраїль дає відпір, що Україна не відступає. Бо як кажуть «що посієш – те й пожнеш». Ми повинні відповідати за кожен наш крок.

Якщо з моєї точки зору подивитися, то Ізраїль – це країна, де живуть євреї вже більше 300 років. Коли євреї вийшли з Єгипту, їм обіцяли прихисток саме у цій країні, де вони живуть і зараз, у них є на це права. У них було дуже багато шансів домовитися чи розділити за можливості територію, якщо проблема у цьому. Але, кожного разу, нам доводять і доводять, що це не так.

- Як Ви вважаєте, чи можуть останні події в Ізраїлі вплинути на єврейську громаду у Сумах?

- Ці події впливають на увесь світ. Америка підтримує Ізраїль та Україну, допомагає їм, але її ресурси не безкінечні. Це стосується й Росії. Політика самого Ізраїлю дуже перекручена, а це впливає на Америку та Європу в цілому. Члени нашої общини у Сумах мають родичів та друзів в Ізраїлі. Спільне горе та нещастя – стоваришувало нас ще більше.

- Як Ви сприймаєте зміни у стосунках між Україною та Ізраїлем та як вони можуть відобразитися на спільноті в Сумах?

- Чесно говорячи, не бачу великих змін. Я б хотів побачити більше підтримки від України у бік Ізраїлю. Мені досі не зрозуміло, чому Україна підтримує резолюції проти Ізраїлю, або просто тримає нейтралітет. Я не розумію причини цього. Я не політик звісно, але Україна нічого не втратить від того, що просто підтримає іншу країну. Їм же навпаки буде йти плюс, якщо вони будуть підтримувати країну, де війна, а своїм нейтралітетом тільки відштовхують.

Був здивований, коли на початку вторгнення, Ізраїль був обережний у своїх діях по відношенню до України. Країна не хотіла брати участь у цьому. Усі дії двосторонні. 

«В Сумах я жодного разу не стикався з перешкодами через те, що я єврей»

- Які заходи приймає єврейська громада в Сумах для підтримки своїх членів у такий складний час?

- Я з початку вторгнення був вдома, допомагав усім, хто потребує допомоги: як фінансово, так і матеріально. Потрібно було щось вирішувати, бо багато хто з нашої общини не міг навіть з дому вийти. Тоді ми організувалися та почали допомагати їм: купувати ліки, продукти та розвозити їх. Коли почали розуміти, що їжа на поличках магазину закінчується, вирішили виїхати, отримавши дозвіл. У будь-якому випадку, у той момент, відверто кажучи, легше було підтримувати з-за кордону. По зв’язкам міг передати їжу та ліки чи навіть просто гроші надіслати.

Не тільки наша община, а й наші автобуси та іноземні студенти, які зі мною зв’язувалися – усі шукали як допомогти один одному.

- Не можемо не згадати про події в Махачкалі із переслідуванням євреїв, що Ви думаєте про це?

- По-перше, це місце, де євреї жили спокійно багато років. Як на мене, ситуація у Махачкалі – це результат агітації, яка розповсюджується Інтернетом. Фейк-новини були завжди й будуть, і це справа самого населення, як сприймати їх. І саме події у Махачкалі наглядно показали нам, що можна змусити ціле населення робити щось так, як комусь хочеться. Це і є погром. Людину від тварини відрізняє саме наявність здатності мислити та контроль емоцій. Я можу бути дуже злим, але я ж не накинусь ні на кого, я не буду нічого робити. Тому люди повинні навчитися контролювати власні емоції та дії.

Я думаю, що у Махачкалі люди просто пішли на поводу своїх емоцій. Зараз вони напевно жалкують після цього. І це наявний доказ, що людей з неконтрольованою психікою у світі більше, аніж ми з вами можемо здогадуватись.

- Ви зустрічали випадки антисемітизму в Сумах? Які Вам відомі, і як громада реагує на такі прояви?

- У мене друзі з-за кордону питали про це. Я відповім Вам так само, як і їм. Я не те що не бачив, а й не відчуваю проявів антисемітизму, я навіть не розумію, чого взагалі про це питають. Так, є Історія України, де розповідається, що населення на Західній Україні складалося з великої частки євреїв років 200 тому. Тобто, через те, що колись там в Україні були прояви антисемітизму, усі думають, що він є й досі. Це не правда. Не треба усіх тягнути «під один дах» та ставити ярлики. Сумчани навпаки, дуже привітний народ, який не дискримінує, а запитує та цікавиться, чим ти займаєшся.

Звичайно, є ті, хто просто нас не любить, але їх нікуди не дінеш, такі люди також мають місце бути, кожному не вгодити. Якщо зі сторони влади розповісти, то можу сказати наступне, за 20 років вони тільки намагалися допомогти. Я жодного разу не стикався з перешкодами через те, що я єврей.

- Чи співпрацюєте Ви з іншими релігійними та етнічними групами для формування єдиної позиції?

- Взагалі, є така організація у Сумах, але я не беру там участі. Можна сказати, що з технічних проблем, бо більшість їх заходів відбуваються у суботу, саме тоді, коли я не можу відвідувати їх. Єврейська релігія та традиція – це більше про відношення «живи та дай усім жити». Я не втручаюся у їх справи, і не хочу, щоб втручалися в мої. Ми живемо так, як вважаємо за правильне. Хтось бажає бути католиком, хтось християнином, хтось баптистом, хтось мусульманином тощо. Це їх вибір, і я це поважаю. Історія показувала нам, що коли ми починаємо якусь об’єднану справу – до добра це не доводить, лише провокує конфлікти. На рівні релігіозу, я намагаюся не брати участь, щоб уникнути цього. Нам вистачає те, що ми маємо.

Якщо говорити про початкові дні війни – так, тоді ми усі об’єднувалися та допомогали один одному.

- Які плани та проєкти Ви б бажали реалізувати для підвищення обізнаності сумчан про єврейську культуру та історію?

-  Ми не маємо за мету знайти прихожан. Єврейство – це більше сім’я, аніж релігія. Якщо мама – єврейка, то дитина також, не в залежності від того, що він (вона) думає чи у що вірить. І ця дитина зобов’язана брати участь у всіх культурних та релігійних заходах, які є у єврейських традиціях.

Ті, хто народився не євреєм мають якусь свою ціль, і якщо вони захочуть доєднатися до нашої общини – ми не будемо зупиняти. Це як симфонія. Коли грає один інструмент – це не симфонія, хоча може бути гарно. А коли грають кілька різних інструментів – це симфонія та гармонія в одному флаконі. Тому ми не маємо на меті пропагувати єврейство. Так, ми хотіли б щоб усі сумчани, які мають у своєму роді євреїв – звернулися до нас, але змушувати їх ніхто не буде.

Спілкувалася Біловол Наталія, MISTOSUMY.com