Нещодавно наша землячка письменниця з Шостки Дарʼя Чайка написала книгу, яка відразу наробила багато галасу в соцмережах. Квір-роман* «Майже хороші хлопці» вже вийшов з друку і продається в українських книгарнях. Українське суспільство й досі залишається доволі консервативним і закритим до теми ЛҐБТК+ спільноти. Можливо тому ця історія і викликала такий суспільний резонанс. У цій статті ми поговоримо з письменницею та дізнаємося подробиці написання книги.
Про книжку «Майже хороші хлопці»
«Майже хороші хлопці» – це підлітковий роман, який крутиться навколо ЛГБТ-тематики. В оповідача цієї книжки був найближчий друг Кім. Проте цього літа хтось злив в інтернет особисте листування Кіма, і так вся школа з’ясувала, що він – гей. Тепер він опинився в центрі уваги абсолютно всіх, і це не та увага, якої йому хотілося б. Хлопець з неочевидних причин віддалився від свого найближчого друга, і тепер всі навколо пліткують про Кіма, висловлюючи всі свої упередження. Як впоратись з гомофобними стереотипами в старшій школі? Як визначитись зі своїми бажаннями й потребами, коли ти проходиш підлітковий вік? Про все це читачі дізнаються із цього емоційного й захопливого тексту.
«Мені просто хотілося спробувати написати щось своє…»
- Пані Дар’я, розкажіть нам трішки про себе
- Розповісти щось про себе… інколи мені здається, що написати книгу простіше, ніж цікаво описати саму себе. Мені 27 років. Я народилася у місті Шостка, там же і зростала. Після закінчення школи вступила до Сумського педагогічного університету, тож маю диплом вчителя географії та біології. Попрацювати вчителем мені не вдалося, хіба що вихователем ГПД деякий час. А зараз я віддалено працюю графічним асистентом, простіше кажучи — сиджу за комп’ютером. У вільний час люблю дивитися міні-серіали, читати книжки, або слухати музику. Ще мені подобається снукер — різновид більярду. Часто з татом дивимося змагання. Взагалі люблю пізнавати щось нове, тому намагаюся насичувати мозок цікавою інформацією як з книжок, так і з науково-популярних відео.
- Як Ви взагалі прийшли до письменництва? Вас хтось чи щось підштовхнуло на це?
- Писати свідомо я почала десь у 15-16 років. Тоді це були фанфіки (вигадані історії) про популярну на той час групу «One Direction», або про співака Джастіна Бібера. Мені просто хотілося спробувати написати щось своє, бо до того я просто читала роботи інших фікрайтерів (ті, хто пише фанфіки). Зараз не пам’ятаю точно, та мені здається, що я почала писати ще раніше, але тоді це були просто думки маленької дитини, які записувалися у нотатник.
- Знаєте, існує такий міф, що усі близькі чи родичі завжди відносяться несерйозно, коли ти кажеш, що пишеш твори. Як у Вас у родині з цим?
- Насправді я дуже тривалий час нікому не розповідала про те, що захоплююсь письменництвом. Настільки тривалий, що мама дізналася про це вже тоді, коли були написані «Майже хороші хлопці» (надалі – «МХХ»). А друзям якщо й розповідала, то ніколи не акцентувала на цьому увагу. Більшість з них не фанати фанфіків, тому не бачила сенсу ділитися своїми творами. Але «МХХ» я показала їм одразу після написання — мені потрібні були незалежні оцінювачі перед тим, як викласти твір у мережу. І хоча мої близькі не знали з самого початку про моє захоплення, все одно ніхто й ніколи не казав мені, що письменництво це несерйозно.
- У Вас є сторінка на сервісі «Аркуш», де Вас безпосередньо знайшли редактори видавництва «Видавництво». Так от, у Вас там є вже аж 3 твори, розкажете трішки про кожен з них?
- До речі, нещодавно я хотіла приховати ці твори у чернетки, але вирішила поки залишити. Це невеличкі розповіді, одна була написана для конкурсу, інша — просто так. Я їх писала на піднесенні після «МХХ», хоча зазвичай так не роблю — мені треба час відпочити та набратися сил перед наступним твором. Почитати книжки інших авторів, попрацювати трохи над власним стилем письма. Тому зараз я боюся їх перечитувати — здається, що там буде дуже багато моментів, які мені захочеться переробити. Обидва твори стосуються ЛҐБТК+. Один більш депресивний, другий взагалі про 2005 рік, підлітків та атмосферу сільського літа. Можливо на них також знайдуться поціновувачі, тому нехай поки «повисять» на сайті.
«Чим гірше ситуація довколо мене, тим сильніше мені хочеться сховатися від реального світу у вигаданому»
- «Майже хороші хлопці» - чому саме така назва?
- Спершу я хотіла назвати книгу «Майбутній найкращий хлопець». З натяком на те, що Тьома — головний герой, буде змінюватися протягом твору, і зрештою зможе стати «найкращим хлопцем» для Кіма. Але згодом я відкинула цю ідею, і деякий час твір не мав назви. А потім вже раптово з’явилося «Майже хороші хлопці». Бо врешті-решт твір не тільки про Тьому. Він про Кіма, Вишню, Ніка, Айдера й трохи про Тіму, а вони дійсно всі «майже хороші».
- А от скільки Ви загалом писали квір-роман? І чи вплинула війна якось на написання твору, на Ваш емоційний стан?
- Війна безпосередньо вплинула на написання твору, бо чим гірше ситуація довколо мене (у тому числі мій емоційний стан), тим сильніше мені хочеться сховатися від реального світу у вигаданому. «Майже хороші хлопці» стали моїм «прихистком», я там відпочивала від усього, що робилося навкруги. А писалася книга з серпня 2022 року по січень 2023. Це був дуже натхненний час, попри те, що болісні новини з телеграм-каналів часто повертали мене назад у реальність.
- Таке, досить складне питання, але як вирішували усі організаційні моменти для випуску книги? Як це було та скільки грошей на це було застосовано?
- Усі організаторські моменти на себе взяло видавництво «Видавництво». Воно спеціалізується на подібній літературі, але «Майже хороші хлопці» стала їхньої першою квір-книгою з українським сетингом. «Видавництво» зайнялося пошуками редакторки та іллюстраторки, версткою, друком тощо. Я лише підключалася у ті моменти, коли була потрібна (окрім редактури твору, бо тут я завжди була «на зв’язку»). Це приємний досвід для мене, й така сама приємна співпраця. А от щодо грошей не скажу — не моя парафія. Бо знову ж таки, це у компетенції «Видавництва».
- Квір. Що то таке у загальному розумінні саме Вами?
- Квір для мене просто термін, яким позначають представників ЛҐБТК+ спільноти. Маю надію, що суспільство колись звільниться від подібних термінів (утопічна мрія). Бо людина є людина. Ніхто ж не називає гетеросексуальних людей окремим визначеним словом. Принаймні, якщо такі назви існують, то вони не надто популярні.
- Яким було Ваше знайомство з тематикою ЛҐБТК+?
- Якщо чесно, то я не пам’ятаю саме «знайомства» з ЛҐБТК+ тематикою. Здавалося, це завжди було поруч (у книжках, фільмах, серіалах). Але більш детально я нею зацікавилася у 2022 році, почала читати квір-літературу, дивитися квір-серіали. Знову ж таки, гомосексуальність для мене завжди була настільки звичною, що мені не треба було її «вивчати». Хіба що якісь окремі моменти для кращого розуміння, та й у цьому випадку я маю знайомих з ЛГБТК+ ком’юніті, які залюбки відповідали на особисті питання.
«Одне з моїх величезних бажань — звести гомофобію в Україні до мінімуму»
- А чому вирішили написати роман безпосередньо на тему ЛҐБТК+? Що спонукало на це?
- Коли мені стало мало прочитаних квір-книжок, вирішила написати свою (тим паче захоплювалася з підліткових років письменництвом). До того ж література є чудовим варіантом для популяризації думки, що гомосексуальність – це нормально та природно. Бо одне з моїх величезних бажань — звести гомофобію в Україні до мінімуму. Я вірю, що такими маленькими, але важливими кроками ми зможемо досягти великих змін.
- Якими були найважливіші виклики під час написання твору на тему ЛҐБТК+
- Найважливіший виклик — не кинути твір на півдорозі, а дописати його. І оскільки книга порушує багато важливих питань: самосприйняття, аутинґу, шкільного булінгу та гомофобії – ще й написана про підлітків. Для мене було важливим передати всі почуття та емоції у цьому віці якомога правдивіше. Сподіваюся, мені це вдалося.
- Чи не боялися негативу? Адже, тематика геїв чи лесбіянок й досі неоднозначно сприймається в українському суспільстві. Як наважилися на це? Чи не сумнівалися перед публікацією?
- На жаль, так, гомосексуальна орієнтація досі є приводом для негативних висловлювань, але гомофобний хейт — це останнє, за що я думала, коли викладала твір у мережу. І навіть, коли він уже вийшов з друку, я все одно цим не переймалася. У мене була мета написати книгу, яка допоможе і дасть зрозуміти підліткам, що це нормально — інколи заплутуватися у собі, нормально — мати гомосексуальну орієнтацію. Тому ніякі гомофоби не могли зупинити мене. Хоча насправді хейту було набагато менше, ніж я очікувала. Це дає надію, що наше суспільство починає змінювати свої погляди в адекватний бік. Або ще просто не прийшов час і хейт наздожене книгу трохи пізніше.
«Представникам ЛҐБТК+, хто відчуває себе некомфортно через суспільну гомофобію, – ви не самотні…»
- А от якою була загальна реакція аудиторії на роман «Майже хороші хлопці»? Бачила, що на одному сайті вже по книгам SOLD OUT (продано), прийміть наші вітання!
- Щиро дякую за вітання! Роман прийняли дуже тепло. Ще за часів «Аркушу» я отримала немало приємних повідомлень з подяками від читачів. І зараз мені часто надходять чудові відгуки про книгу. Можна сказати, що «Майже хороші хлопці» дійсно досягли успіху. Майже весь наклад (3000 екземплярів) був розкуплений за місяць. Книга також займала топ-продажів у книгарні «Є». Дякую кожній людині, хто допоміг «МХХ» сягнути таких висот! Це неймовірно!
- Що Ви хочете донести до читачів квір-роману «Майже хороші хлопці»? І як вважаєте, чи зможе книга, яка вже набрала неабиякої популярності, вплинути на суспільство та сприйняття ЛҐБТК+-представників?
- Представникам ЛҐБТК+, хто відчуває себе некомфортно через суспільну гомофобію, – ви не самотні, таких «Тьом» і «Кімів» насправді дуже багато в Україні. Межа моїх бажань – аби деякі люди нарешті зрозуміли, як сильно потребують комфортної атмосфери ті підлітки, які ще намагаються усвідомити власну сексуальну орієнтацію. Чи може одна популярна книга вплинути на суспільство? Не знаю, подивимося. Та вона точно може довести, що український ринок дійсно потребує квір-літератури (особливо з українським сетингом).
- Які є наразі плани на майбутнє щодо написання творів на схожі теми?
- Планів багато, але поки розкривати їх не буду. Головне мати натхнення і порядок у думках, тоді можна братися за щось нове. Зупинятися я не збираюся, але хочу докласти ще більше зусиль, щоб повернутися з чимось кращим, ніж «Майже хороші хлопці». Сподіваюся, читачі будуть чекати на мене, бо заради них мені дійсно хочеться старатися.
