Весна вже кличе сум'ян на городи, але війна і тут внесла корективи. Старше покоління сум’ян ще розповідає про свої дачі з любов’ю, проте за дітей-онуків просять не згадувати, бо ті вже категорично не хочуть “відпочивати” на грядках. То яка доля чекає на місцеву дачну культуру цьогоріч? І як трансформуються дачі у перспективі?
Продавати свої дачі сум’яни не поспішають. Бо ми регіон аграрний не лише по факту, а й за покликом душі. Станом на сьогодні найдешевшу доглянуту дачу з будиночком за аеропортом на сайті ОЛХ пропонують купити за 50 тисяч гривень. За найдорожчу, з примітивним маленьким двоповерховим будиночком, але власним дощатим помостом, спуском до берега Блакитних озер, просять аж два мільйони гривень!
Журналісти сайту MISTOSUMY.com вийшли на вулицю, щоб дізнатися у сум’ян:
– Які ваші дачні плани на цей сезон?
– Для чого вам дача і що ви думаєте про традицію вирощувати овочі та фрукти на власній ділянці?
Тетяна Овчаренко, пенсіонерка
— Саджати город скоріше не буду. Донька з зятем і старшою онукою – у армії. То поїду, можливо, знов у Вінницю, приглядати за молодшими онуками. Ще й місяць тому перенесла інсульт. Боюсь повторного, а дача аж за 25 км у селі, де й швидкої нема. Але може надумаю, то посаджу зовсім трішечки чогось. Колись, років у 30, мені, міській офісній дівчині, захотілося щось посадити та спостерігати, як народжується нове життя. Звісно, душа болить за городом - поріс бур’яном. Садок восени встигла почистити. Але бур’яни – це не страшно. Люди домівки втрачають, рідних – ото лихо.
Наталя Погуляка, лікар-косметолог
— У мене бабуся, батьки займаються городом в селі. Ідея з дачею не подобається взагалі. Це марно витрачений час на дорогу. Я краще проведу його з дитиною. А от будинок з маленькою діляночкою сотки на три – можна. Картоплі там точно не буде, мені вистачило дитинства у селі. Садок, полуниці, травка – все! Але усі ці мрії лише після закінчення війни.
Оксана Місчанчук, підприємиця
— Город цього року не саджатиму зовсім - немає сил, хіба що салат якийсь посаджу. Овочі купимо у магазині, виживемо. Але на дачу їхати доведеться все одно. Вже 10 років щоліта проводимо у глухому селі на Недригайловщині. Спадок: бабусина хата, 20 соток землі (сміється). У нас там пасіка. Це наша сімейна справа, чоловік займається з дев'яти років. Тож усе це більше про роботу, ніж про відпочинок. Дітям теж там не дуже – комарів багато, а людей немає зовсім. Я сама виросла у селі, то дуже гарно їх розумію.
Якущенко Надія, пенсіонерка, що працює
— За 35 років дачу не кидали жодного разу! У 22-гому через блокпости ходила на Тополю по 6 км туди й назад пішки. У мене аж 12 соток і вагончик. Вирощую городину, доглядаю фруктовий садок, виноград. Люблю усі свої рослини, але особлива любов – то квіти. Лілії – це найбільше диво! Є квіти-диковинки. У квітах живуть ельфи, свою красу та задоволення вони передають мені. Останні роки помічників немає, справляюсь сама. Хоча маю безліч активностей. Я член клубу мандрівників, займаюсь арт ліпленням на тій же дачі.
Наталя Вакал, пенсіонерка
— Віримо, що й цього року посадимо дачу та зберемо врожай. Розсада вже зійшла! Це не просто наша продовольча програма (сміється), перш за все – віддушина. Я дуже люблю свою дачу. Хоча з'явилася ця любов саме з появою землі: 32 роки тому родина сестри подарувала мені 18 соток у селі, 12 км від Сум. Побудували будиночок, посадили великий сад, клумби, виноградник та газони. Хазяйнуємо удвох з чоловіком. Гостей не змушуємо (сміється), хоча на дачі їх завжди багато.
Ольга Глущенко, підприємниця
— Батьки як побачили мої полуниці, були шоковані! (сміється). Бо в село я їздила з під палки. Коли три роки тому ми переїхали у приватний будинок, з’явилося пару соток землі. Тепер я саджаю та спостерігаю, як рослини ростуть, дають плоди. Радію та отримую задоволення. Навіть розсаду сама вирощую! Як клаптик маленький, то воно неважко. Вирощую всього потрошку: полуниця, малинка, помідорчики чері, огірочки, зелень, кущики різні. Можу довго розповідати. Може вік вже такий?(сміється) А дітям зовсім не цікаво, у мене їх троє. Я й сама ще не звикла до свого захоплення.
Олександра Турко, лікар-косметолог
— Жодних дач. Максимум таунхаус з ділянкою в одну сотку біля ґанку. Травка, квіти. Люблю рози, то спробувала б їх там виростити. А садівництво і городництво я не люблю, навіть кімнатні квіти не люблю доглядати. Шкода витрачати час на те, що не приносить задоволення.
Надія Дудка, пенсіонерка
— А як же без городу?! Виросте – покрадуть, а я знов саджаю (сміється). Вже й розсаду висадила, чекаю чи виросте. Шукаю нові ідеї в інтернеті, питаю людей. У мене лише 2 сотки на Веретенівці, там чорнозем гарний, усе росте навіть без поливу. Єдина проблема – встигнути зібрати врожай, поки його не зібрали інші. Ми вдвох з чоловіком доглядаємо, він любить той город навіть більше за мене.
Світлана Харченко, косметолог, масажистка
— Зараз відвідаю доньку та онука у Чехії та бігом на городи! Щотижня долаю 50 км, їду у рідне село. Саджаємо, доглядаємо усе разом з батьком, якому 80. У нього на підвіконні вже й розсада зійшла! Овочі вирощуємо, в першу чергу, для батька, зберігаємо у погребі. Та все ж війна змусила повернутися до банок і кришок. Зима-весна 22-го нагадала, що до запасів крупи треба завжди вдома мати якісь маринади. А взагалі мої 5 соток – це відпочинок, лелеки та солов'ї.
Інші учасники опитування розказали свої історії, фотографуватись і називати прізвища не схотіли.
Влад, 34, архітектор
— Дача – це багато ризиків і жодної економічної вигоди. Хіба що хтось мені подарує красиву доглянуту дачу, або дасть у тимчасове користування. Тоді може б влітку їздив відпочивати, ягоди їсти. Але щоб без города! І без зобов’язань доглядати рослини та стерегти майно. На городах я не був вже 2 роки – бабуся за 120 км і там росія. Купуємо тепер овочі у магазині. Батьки давно зрозуміли від’ємну економіку сільського господарства, але доводилося їздити. Сам я не люблю працювати на городі, але знаю друзів, які саджають, і їм прикольно.
Юрій, пенсіонер що працює
— Відмовились від дачі вже років 10. Нема здоров’я і нема потреби. Поки дітям-онукам треба було допомогти овочами-фруктами, навіть орендували. А зараз вони справляються самі. І нам також дешевше все купити, ніж вирощувати.
Світлана, пенсіонерка, що працює
—Закинули вже 4 роки. Доти орендували на двох з сестрою неподалік від роботи, 450 грн. за рік платили. Підрахували нарешті, що цей проект збитковий. Великі дуже витрати: купити розсаду, добрива, зорати ділянку. А час та здоров’я? Хоча сестра досі сумує за дачею.
Анна Крамар,
MISTOSUMY.com
