Завантаження ...

Які дачні плани сум’ян у цьому році (ОПИТУВАННЯ)

Які  дачні плани сум’ян у цьому році (ОПИТУВАННЯ) фото

  Весна вже кличе сум'ян на городи, але війна і тут внесла корективи. Старше покоління сум’ян ще розповідає про свої дачі з любов’ю, проте за дітей-онуків просять не згадувати, бо ті вже категорично не хочуть “відпочивати” на грядках. То яка доля чекає на місцеву дачну культуру цьогоріч? І як трансформуються дачі у перспективі?

Продавати свої дачі сум’яни не поспішають. Бо ми регіон аграрний не лише по факту, а й за покликом душі. Станом на сьогодні найдешевшу доглянуту дачу з будиночком за аеропортом на сайті ОЛХ пропонують купити за 50 тисяч гривень. За найдорожчу, з примітивним маленьким двоповерховим будиночком, але власним дощатим помостом, спуском  до берега Блакитних озер, просять аж два мільйони гривень!

 Журналісти сайту MISTOSUMY.com  вийшли на вулицю, щоб дізнатися у  сум’ян:  

 –          Які ваші дачні плани на цей сезон?

–          Для чого вам  дача і що ви думаєте про традицію вирощувати овочі та фрукти на власній ділянці?

Тетяна Овчаренко, пенсіонерка

— Саджати город скоріше  не буду.  Донька з зятем і старшою онукою – у армії.  То поїду, можливо, знов у Вінницю, приглядати за молодшими онуками.    Ще й місяць тому перенесла інсульт. Боюсь повторного, а дача аж за 25 км у селі, де й швидкої  нема.  Але може надумаю, то посаджу зовсім трішечки чогось. Колись, років у 30,  мені, міській офісній дівчині,  захотілося щось посадити та спостерігати, як народжується нове життя. Звісно, душа болить за городом - поріс бур’яном. Садок восени встигла почистити.  Але бур’яни – це не страшно.  Люди домівки втрачають, рідних – ото лихо.

Наталя Погуляка, лікар-косметолог

—  У мене бабуся, батьки займаються городом в селі. Ідея з дачею не подобається взагалі.  Це марно витрачений час на дорогу. Я краще проведу його з  дитиною. А от будинок з маленькою діляночкою сотки на три  – можна.  Картоплі там точно не буде,  мені вистачило дитинства у селі. Садок, полуниці, травка – все! Але усі ці мрії лише після закінчення війни.

Оксана Місчанчук,  підприємиця  

                                

— Город цього року не саджатиму зовсім - немає сил, хіба що салат якийсь посаджу. Овочі купимо у магазині, виживемо. Але на дачу їхати доведеться все одно. Вже 10 років щоліта проводимо у глухому селі на Недригайловщині. Спадок: бабусина хата, 20 соток землі (сміється). У нас там пасіка. Це наша сімейна справа, чоловік займається з дев'яти років. Тож усе це  більше про роботу, ніж про відпочинок. Дітям теж там не дуже – комарів багато, а людей  немає зовсім. Я сама виросла у селі, то дуже гарно їх розумію.

Якущенко Надія,  пенсіонерка, що працює     

       

— За 35 років дачу не кидали жодного разу! У 22-гому  через блокпости ходила на Тополю по 6 км туди й назад пішки. У мене аж 12 соток і вагончик.  Вирощую городину, доглядаю фруктовий садок, виноград. Люблю усі свої рослини, але особлива любов – то квіти. Лілії – це найбільше диво! Є квіти-диковинки. У квітах живуть ельфи, свою красу та задоволення вони передають мені. Останні роки помічників немає, справляюсь сама. Хоча маю безліч активностей. Я член клубу мандрівників, займаюсь арт ліпленням на тій же дачі.

Наталя Вакал, пенсіонерка

— Віримо, що й цього року посадимо дачу та зберемо врожай. Розсада вже зійшла! Це не просто наша продовольча програма (сміється), перш за все  –  віддушина. Я дуже люблю свою дачу. Хоча з'явилася ця любов саме з появою землі: 32 роки тому родина сестри подарувала мені 18 соток у селі, 12 км від Сум.   Побудували будиночок, посадили  великий сад, клумби, виноградник та газони. Хазяйнуємо удвох з чоловіком. Гостей не змушуємо (сміється), хоча на дачі їх завжди багато.

Ольга Глущенко, підприємниця               

— Батьки як побачили мої полуниці,  були шоковані! (сміється). Бо в село я їздила з під палки. Коли три роки тому ми переїхали у приватний будинок, з’явилося пару соток землі. Тепер я саджаю та спостерігаю, як рослини ростуть, дають плоди. Радію та отримую задоволення. Навіть розсаду сама вирощую!  Як клаптик маленький, то воно неважко. Вирощую всього потрошку: полуниця, малинка, помідорчики чері, огірочки, зелень, кущики різні. Можу довго розповідати. Може вік вже такий?(сміється) А дітям зовсім не цікаво, у мене їх троє. Я й сама ще не звикла до свого захоплення.

Олександра Турко, лікар-косметолог

— Жодних дач. Максимум таунхаус з ділянкою в одну сотку біля ґанку. Травка, квіти. Люблю рози, то спробувала б їх там виростити. А садівництво і городництво я не люблю, навіть кімнатні квіти не люблю доглядати. Шкода витрачати час на те, що не приносить задоволення.

Надія Дудка, пенсіонерка

— А як же без городу?! Виросте – покрадуть, а я знов саджаю (сміється). Вже й розсаду висадила, чекаю чи виросте. Шукаю нові ідеї в інтернеті, питаю  людей. У мене лише 2 сотки на Веретенівці, там чорнозем гарний, усе росте навіть без поливу. Єдина проблема  – встигнути зібрати врожай, поки його не зібрали інші. Ми вдвох з чоловіком доглядаємо, він любить той город навіть більше за мене.

 Світлана Харченко, косметолог, масажистка

— Зараз відвідаю доньку та онука  у Чехії та бігом на городи! Щотижня долаю 50 км, їду  у рідне село. Саджаємо, доглядаємо усе разом з батьком, якому 80. У нього на підвіконні  вже й  розсада зійшла!  Овочі вирощуємо, в першу чергу, для батька, зберігаємо у погребі. Та все ж війна змусила повернутися до банок і кришок.  Зима-весна 22-го нагадала, що до запасів крупи  треба  завжди  вдома мати якісь маринади.  А взагалі мої 5 соток – це  відпочинок, лелеки та солов'ї.

Інші учасники опитування розказали свої історії, фотографуватись і називати прізвища не схотіли.

Влад, 34, архітектор

— Дача – це багато ризиків і жодної економічної вигоди. Хіба що хтось мені подарує красиву доглянуту дачу, або дасть у тимчасове користування. Тоді може б влітку їздив відпочивати, ягоди їсти. Але щоб без города! І без зобов’язань доглядати рослини та стерегти майно. На городах я не був  вже 2 роки – бабуся  за 120 км і там росія. Купуємо тепер овочі у магазині. Батьки давно зрозуміли від’ємну економіку сільського господарства, але  доводилося їздити. Сам я не люблю працювати на городі, але знаю друзів, які саджають, і їм прикольно.

 Юрій,  пенсіонер що працює

— Відмовились від дачі вже років 10. Нема здоров’я і нема потреби. Поки дітям-онукам  треба було допомогти овочами-фруктами, навіть орендували. А зараз вони справляються самі.  І нам також дешевше все купити, ніж вирощувати.

 Світлана, пенсіонерка, що працює

—Закинули вже 4 роки. Доти  орендували на двох з сестрою  неподалік від роботи, 450 грн. за рік платили. Підрахували нарешті, що цей проект збитковий. Великі дуже витрати: купити розсаду, добрива, зорати ділянку. А час та здоров’я? Хоча сестра досі сумує за дачею.


Анна Крамар,
MISTOSUMY.com
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: