Сумщина нині – під ударом. Про жахи на її прикордонних територіях, про вщент знищені села і тотальну евакуацію знає вже весь світ, але ж від регулярних обстрілів страждають і багато міст області – Суми, Шостка, Конотоп, Тростянець, Білопілля та інші.
Серед обстріляних опинилася і Охтирка – місто, яке на початку війни страшенно потерпало від ворога, але не дало себе підкорити. 17 березня в місті пролунали 3 вибухи, після яких деінде зникла електрика.
З міським головою Охтирки Павлом Кузьменком ми поговорили про нові загрози і старі воєнні звитяги міста; про бомбосховища і їхнє використання, і взагалі – про те, як влаштоване життя прифронтового міста серед тривог війни.
- Пане Павле, я правильно розумію, що до цього ракетного удару в Охтирці ракетного обстрілу не було вже дуже давно?
- Так. Із 17 травня 2022 року.
- У пресрелізі повідомили, що ціллю ворога були об’єкти інфраструктури. Зараз, коли вже минув певний час, можете сказати, що це за об’єкти? Чи ще не треба?
- Ні. До закінчення війни взагалі не хочу про це говорити.
- Як відреагували на удар мешканці міста? Скажімо, у Сумах за півтора року відносної тиші народ звик ігнорувати повітряну тривогу і безтурботно гуляв по вулицях. Нині ж, коли по місту завдали серію ударів ракетами та дронами, - біжить до бомбосховищ чи принаймні під захист двох стін. В Охтирці аналогічна ситуація?
- 70-90% мешканців Охтирки не бачили, що таке війна. Вони на початку виїхали, а потім повернулись. Так само, як і значна частина сумчан, які не чули вибухів ніколи і вважали, що війна і далі продовжується десь там у Донецьку-Луганську; і якщо когось і обстрілюють, то трішки Херсон і Одесу.
Цю обережність ніяк не нав’яжеш. В останні два роки ми через комісію з надзвичайних ситуацій, через рішення виконкому, сесії - проводили багато рішень: обмежити, заборонити і таке інше. І кожного разу складалося враження, що люди роблять все, щоб довести свою зверхність до органів місцевого самоврядування; показати, що їм абсолютно нема ніякої різниці; що життя і війна – то не в них і не для них.
- Наведете приклади?
- Наприклад - коли мотоциклісти їздять на байках на надвисокій швидкості уже коли починається комендантська година. Причому навмисно це роблять, то інколи складається враження, що утримати людей від цього може лише горе: у кого хтось загинув, хто пропав безвісти, хтось поранений або воює на передовій. Для решти людей частина відповідальності перекладається на органи місцевого самоврядування, частина – на державну владу, а вони, ці люди, повинні жити, як і жили до цього…
То нічого, на жаль, не змінюється. В місті Охтирка за останні два роки повномасштабного вторгнення автомобілів стало утричі більше. Самі автомобілі стали удвічі дорожчі, незважаючи на вартість пального. Типова картина: пролунав вибух – створилися затори. Навіть екстрені служби не можуть проїхати! В такому маленькому містечку, як у нас, всі вважають, що вони зараз стрибнуть в авто - і сховаються. І ніхто не розуміє, що коли вже пролунав звук, то вибух вже відбувся.
- А скільки часу мають охтирчани для того, щоб відреагувати на небезпеку? Уявімо, що вихід ракети одразу вдалося зафіксувати, і у місті звучить сигнал повітряної тривоги. Скільки у містян є часу, щоб добігти до бомбосховищ?
- 40 секунд - якщо ми беремо балістику. Якщо запуск з літака, то 2-2,5 хвилини. Я рахував ще у перший місяць повномасштабного вторгнення. Коли літак перетинає кордон, нам повідомляють із прикордоння, що, мовляв, пішов у вашу сторону. Якщо завдасть удару, за 2-2,5 хвилини у нас вже лунає вибух. От чому я досить довго і серйозно сперечався з приводу безпекових питань ще з попереднім головою обласної військової адміністрації. Бо на сьогоднішній день я - один з небагатьох, хто бачив ці обстріли на власні очі. Така людина буде сперечатись, їй вже нічого не страшно. А всі інші досить швидко погоджуються з будь-якими вказівками з центру.
- Наприклад?
- Ще у 2022 році по всій Сумщині відкрили школи у змішаному чи офлайн-форматі. Одна Охтирка, мабуть, не відкрила. А, наприклад, "героїчний" мер Тростянця - найперший відкрив. Бо він ніколи не чув цього літака; не розумів, що це таке і як швидко воно прилітає. Не знав до минулого тижня - поки не прилетіло і не встигли навіть сигнали повітряної тривоги увімкнути. Тоді все, я думаю, перевертається досить швидко з ніг на голову. А так - як можна одномоментно 20 дітям в садочках чи в школах сказати "шановні, зав’язуємо шнурочки і спускаємось у підвал"?
- Тобто у вас в Охтирці по школах - тільки онлайн?
- Ні. У 2023 році ми зробили ці укриття де можливо. У нас укриття були зроблені в усіх школах. Щоправда, тільки у двох садочках - тому що близько ґрунтові води, ми не змогли зробити укриття. І навчалися у змішаному варіанті. Сьогодні міг бути онлайн, завтра – офлайн. То це така визначена форма навчання. До минулого тижня вона всіх влаштовувала. Ще й намагалися влаштовувати змагання – при тому, що знову ж таки мер Охтирки був, як завжди, проти і казав: шановні, не робіть із цього якийсь культ! От якби це змагання відбувалося у Києві – це добре. Якщо змагання відбувається десь там в Закарпатті чи в Прикарпатті – взагалі супер! А якщо змагання ми хочемо провести в місті Охтирка, то я - категорично проти.
- Оскільки ми уже заговорили про бомбосховища, яка у вас з ними ситуація?
- Відповім вам так. Скільки бомбосховищ врятувало ізраїльтян, які загинули? А вони ж готувалися все своє життя. І останні 20 років аж занадто розповідали, які класні там бомбосховища, які є кімнати-сейфи, різні причандали і все інше. І за цей час я не почув жодного свідчення, щоб хтось з ізраїльтян сказав: а мене врятувало бомбосховище. Або мене врятувала моя кімната. Або врятували якісь верхні сили. Або не врятували.
- Щось ви аж занадто скептичні щодо бомбосховищ.
- Розумієте, у разі раптової тривоги у нашому випадку – ну не встигне людина саме в той час добігти. Або ж двері виявляться не відкриті з іншого боку.
Ні, я погоджуюся у тому, що укриття повинні бути – на той випадок, коли потрібно пересидіти певний термін. Коли ідуть постійні канонади, перебути до періоду, коли буде назначена евакуація, - і евакуюватися. Але ж привчати людей до того, що потрібно жити в укриттях? На мою думку, нікого вони не врятували. А якщо брати ті термобаричні бомби, які прилітали до нас, ці укриття цілком можуть стати братськими могилами. І є тому, на жаль, приклад.
Це моя така думка. Якби ми не наводили красу в укриттях, а більше коштів вкладали в обороноздатність прикордоння, - думаю, ефективність була б набагато більше. При цьому ми зробили укриття по школах і по садочках. Зробили. Чисто статистично в місті Охтирка до повномасштабного вторгнення мешкало 48 тисяч мешканців.
- А зараз?
- 43 тисячі. То чисто статистично наше місто забезпечено укриттями майже стовідсотково. Але ми не беремо до уваги обставин. Не будуть у рівних умовах люди, які живуть біля самого укриття або над укриттям - і ті люди, якім потрібно дістатися до цього укриття за 3 хвилини. Другої категорії, на жаль, - в рази більше. Тому уповати на одні лише укриття в даному разі – нерозумно. Так, в укриття потрібно спуститись, коли ти вже почув-відчув. Тільки в таких містах, як Охтирка, потрібно або жити і працювати в укритті, або зрозуміти, що ти не встигнеш туди спуститись, коли прийде твій час. Я знаю, я - міський голова і не повинен цього говорити. Але…
- Абсолютно очевидно, що Сумщина вступила у фазу більш інтенсивних обстрілів не тільки прикордонної зони, а і ключових міст. Чи робить місцева влада Охтирки запаси продуктів, медикаментів, води? Чи у вас є якась своя лінія планування?
- У мене є абсолютно своя лінія. На всі випадки життя соломку не підстелиш. Ми можемо готуватися будь до чого, як колись один не досить гарний, але знайомий. Який завжди з собою носив велику сумку дуже дороговартісних медикаментів - і казав: зі мною таке ніколи не станеться! А інший мій знайомий, з самодостатніх людей, казав: вибач, тебе машина зіб’є. Так воно і сталося. Та людина загинула від коронавірусу.
- У чому сенс цієї притчі?
- На всі випадки готовим не можна бути. Є випрацьовані алгоритми; ми їх прописуємо, по-новому відшліфовуємо. Але якщо не піднімемо воду з горизонтів, то бутильованою водою забезпечимось максимум на 2-3 дні. А з горизонтів можемо підняти завдяки потужним генераторам; завдяки тому що у нас є достатня кількість свердловин і всього іншого.
- Тобто така опція у вас продумана наперед?
- Опції по багато чому продумані. І якщо будуть масовані обстріли, то врятуватись можна тільки шляхом евакуації. Все інше…
- Чи відчувається в Охтирці наплив евакуйованих переселенців?
- Я вам скажу по-іншому. Нещодавно, коли у Росію зайшли РДК і все інше, ніякої інформації нам не дали. І ввечері у понеділок зі своїми заступниками ми приймаємо рішення їхати у прикордоння до голови тієї громади. На жаль, ми з нею там не зустрічаємось. Але бачимо все на власні очі - і у вівторок вранці проводимо комісію з надзвичайного стану. Визначаємо місця для тимчасового компактного проживання, переводимо на дистанційне навчання певні заклади, де будуть перебувати ці люди. Визначаємо, хто буде харчувати, хто буде забирати, хто за що буде відповідати. І на сьогоднішній день в нашу громаду заїхало…велика кількість. Але. Вони всі приїхали до своїх рідних, близьких і друзів. А в місцях компактного проживання на сьогоднішній день - уже близько 100 чоловік.
- Координацією справ з обласною військовою адміністрацією і Києвом ви задоволені?
- Задоволений стовідсотково (посміхається. – Є.К.).
- Спитаю узагальнено, щоб не давати ворогу зайвої інформації. Робота щодо забезпечення вашого району достатнім прикриттям ППО ведеться? Самі кажете, що якщо обирати між мільйоном бомбосховищ і захистом у вигляді ППО, то краще друге. То як?
- Сказати, що ведеться – так наше з вами інтерв’ю все одно ворог десь прочитає і скаже: ну, ми вам покажемо, як воно у вас там ведеться. От вчора дві балістики прилетіло, сирена навіть не встигла увімкнутися…
Чи ведеться робота? Ну, ведеться. Наскільки ефективно – я ж не в курсі справи… Узагальнено нехай буде так: наші захисники працюють на грані можливого і неможливого по захисту неба і нашого міста.
- А ви взагалі можете пояснити логіку, за якою людям не повідомляють, куди саме влучила ракета або безпілотник ворога? Важко припустити, що у ворога нема цієї інформації. Чи це робиться, щоб не пригнічувати місцевих?
- Ні. Дивіться, є дуже багато людей, які повернулися в наше місто через півтора місяця ще у 2022 році. І от ці люди, багато з яких не бачили ворога навіть у бінокль, почали мене звинувачувати у тому, що якби не міський голова зі своїми відео, то місто наше не було б розбите. Я в одній частині їхніх тверджень погоджуюсь, а іншу частину хотів роз’яснити для тих, хто хоче почути.
- Давайте.
- Справді, якби міський голова зі своєю командою виїхав з міста і ворог пройшов через наше місто, то дійсно, воно не було б зруйноване. У цій частині я згоден, адже є міста, які їхнє керівництво залишило, і через них ворожі колони спокійно пройшли в одну сторону, а в деяких містах - і у зворотному напрямку, бо їх навмисно пропустили.
- Дійсно були такі випадки, вивчати які будуть вже, мабуть, після закінчення цієї війни.
- І є такі міста і такі голови, які тим хизуються: та ми ж домовлялись, що вони через нас пройшли і туди, і назад. І є такі відео підтверджуючі – щоб нас не зруйнували, наше місто, хай вони вийдуть. Вони вийшли – а потім зайшли в Бахмут, в Донецьку і Луганську області - і там на сьогоднішній день вбили вже сотні чи тисячі наших людей. Але вони не зруйнували частинку вашого міста. Тільки поки вони не вийшли, у них не було пального і решти, їх можна було б ще тоді знищити; забрати десятки і сотні техніки, в якої закінчувалось пальне, бо зайшли багато вісімдесяток, а вони працюють тільки на керосині… В багатьох окупантів тоді закінчились набої чи ще щось, і їх не треба було випускати.
Але так - ті міста не зруйновані. Вони домовилися – і нині відчувають себе героями. А наше місто розбили. Так от - на той час моєю основною задачею було вести інформаційну війну і на весь світ повідомляти, що місто Охтирку знищують і вбивають цивільних мешканців.
Бо ІПСО, інформаційна пропаганда ворога за минулі роки була настільки добре сформована, що така заява, як військова операція, сприймалася світом – ну, як військова операція: оце, значить, зайшли військові - і військовим шляхом змінили владу. А от якщо вбивство військовими однієї країни цивільних мешканців іншої країни – оце вже війна.
І от у лютому-березні 2022 я щодня робив відео з місць руйнувань в своєму місті. Так, інколи я стояв спиною до тих чи інших об’єктів, які не потрібно показувати. Чому я так робив? Бо показував руйнування цивільної інфраструктури. Але в той час ворог біля нас був настільки близько, і у всій країні настільки далеко зайшов вглиб, що Орлани їхні по декілька штук одномоментно літали над нашим містом. І інформаторів у місті було стільки, що їх не можна було віддиференціювати. Бо в місті були різні підрозділи, різні люди, був певний упорядкований хаос (упорядкований - бо все одно постійно було забезпечення і світлом, і водою, і інтернетом, і всім іншим). Але ж ворог мав свою присутність у нашому місті. І для нього не мало ніякої різниці підтвердження чи непідтвердження місця прильоту. Бо вони знали, куди прилітало, стовідсотково.
А міського голову міста Охтирка потім звинуватили, що він, роблячи свої відео і показуючи ці відео на весь світ, наробив шкоди.
- Ви так не вважаєте?
- Знаєте, на сьогодні вже нікому не цікавий Бахмут, не цікава Велика Писарівка, та інші постраждалі населені пункти. Не цікаві – бо вже світ звик до цього. Але Охтирка у перший місяць повномасштабного вторгнення показувала місця руйнування. І я показував зруйновану цивільну інфраструктуру. І в той же час над нами постійно літали російські "Орлани". Вони дивились, досягли вони своєї мети чи ні. До речі, на сьогодні ці "Орлани" також літають у ближньому прикордонні. Вони бачать, досягли вони мети чи не досягли. Але чим далі від кордону, тим вони не можуть не знати, чи у росіян вийшло попадання, чи 200 метрів вправо, чи 200 вліво.
– Тобто саме тому нині ви (і не лише ви) не повідомляєте, у які об’єкти влучив ворог?
- Саме тому на сьогоднішній день, коли немає прямих підтверджень тих чи інших влучень, не треба зайвою інформацією допомагати ворогу. Звичайно, там, де у них є візуалізація, там нема різниці. Хоча у деяких моментах – показувати і говорити треба. Скажімо, у випадках руйнування будинків цивільних мешканців - щоб Захід все-таки був не такий спокійний, як зараз.
Ну, і, можливо, у деяких випадках влучань потрібно, щоб це було відпрацьовано із певним відтермінуванням. Тому деякі речі ми показуємо через 5 діб чи через тиждень…
- Наостанок скажіть, які важливі теми або питання, на ваш погляд, я залишив поза увагою у нашому спілкуванні? Чи про те, що можна спитати, я спитав?
- На сьогодні я дав завдання всьому інфосектору: зробити по максимуму інформаційну тишу. Повідомляти лише про переселенців, лише про життя громади, про критичну інфраструктуру (якщо є, не дай боже, збої). А так – зробити по максимуму інформаційну тишу.
Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"
Фото: Фейсбук Павла Кузьменка
