26 березня Роменська громада зустрічала і проводжала в останню дорогу з почестями, стоячи на колінах загиблого Захисника Володимира Івановича Ріпчанського.
26 березня Роменська громада зустрічала і проводжала в останню дорогу з почестями, стоячи на колінах загиблого Захисника Володимира Івановича Ріпчанського.
Синьо-жовті прапори заполонили живий коридор. Ці кольори Володимир Ріпчанський захищав, за них він і загинув…
Віддати шану вірному сину України на Алею Слави прийшли рідні, близькі, керівництво громади, духовенство, друзі, побратими та небайдужі мешканці.
Поминальну літію за загиблим відслужили священнослужителі, разом з якими усі присутні молилися за упокій душі загиблого військовослужбовця.
Хвилиною мовчання усі присутні вшанували пам’ять загиблого Воїна. Згорьовані родичі і близькі поклали квіти до труни.
Після виконання Гімну України провели загиблого Героя до місця останнього спочинку.
Ріпчанський Володимир Іванович народився 25 жовтня 1967 року в с. Житнє Роменського району.
Закінчив 8 класів Житнянської школи. Після закінчення школи навчався у «Роменському фаховому коледжі СНАУ» за спеціальністю «товарознавець».
Під час навчання займався боксом, був одним з кращих, виступав на різноманітних змаганнях та здобував перемоги.
Володимир пройшов строкову службу у військово-морському флоті, де й отримав військове звання «мічман» (штаб-сержант). Після строкової служби в радянський період він залишився в збройних силах. Займався обслуговуванням підводних човнів.
За час служби Володимир був нагороджений нагрудним знаком «За далекий похід» за участь в далекий походах на кораблях та суднах військово-морського флоту СРСР.
Саме в той час Володимир і познайомився з майбутньою дружиною, з якою створили родину та переїхали проживати до м. Ромни. Разом виховували сина.
Працював в охороні ТОВ «Нафтозахист».
Володимир був фізично загартованим, захоплювався спортом, був чудовим мисливцем і рибалкою.
Усе змінило 24 лютого 2022 року…
Від перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України він добровольцем пішов захищати Україну, вступивши до добровольчого формування Хмелівської територіальної громади (ДФТГ).
Згодом перевівся у роту охорони територіального центру комплектування.
За плечима у Володимира – найгарячіші точки зіткнення з ворогом: схід нашої держави, Донецька область, Бахмутський та Авдіївський напрямки.
Так повелося, що чоловіки в цій родині міцні духом. Бо і рідний син Героя – Олексій із перших днів повномасштабного вторгнення бореться за вільну Україну.
Між батьком та сином був міцний зв'язок не зважаючи на те, що знаходились в різних підрозділах.
Вірний побратим, людина слова і мужності, зразок незламності та міцності духу, - саме таким його запам’ятали побратими, які з Володимиром пліч-о-пліч боронили кордони рідної землі.
20 березня 2024 року головний сержант 1 піхотної роти Володимир Іванович Ріпчанський помер внаслідок отриманих вибухових травм, не сумісних з життям, в районі Роздолівки Донецької області.
Плани, мрії, майбутні радощі життя, родинне тепло та щастя – усе знищила війна…
Володимир був справжнім професіоналом у справі захисту Вітчизни, чуйним, вірним і надійним товаришем, люблячим батьком, чоловіком, турботливим братом.
Без найріднішої людини залишилися дружина, син, сестра…
Володимиру Ріпчанському навіки 56, повідомили в мерії Ромен.
Висловлюємо сердечні співчуття рідним, близьким та побратимам з приводу важкої втрати нашого земляка. У ці гіркі хвилини щиро поділяємо горе сім’ї та разом з усією громадою схиляємо голови в глибокій скорботі.
Вічна шана та світла пам’ять Герою!