15 квітня Шосткинська громада попрощалася із захисником, який загинув, підірвавшись на рашистській міні.
Дяглев Роман Вікторович народився 10 серпня 1980 року у Шостці.
Навчався у Шосткинській школі №5, з 5-го класу - у Клишківській загальноосвітній школі. Ріс бешкетним, веселим та допитливим хлопчиком. Одним з улюблених предметів під час навчання була «Історія», яку викладав Долиняк Віктор Олексійович. Ще зі шкільних років і протягом всього життя цікавився історичними процесами, плекав любов до України та рідного краю.
Після закінчення школи вступив до Глухівського агротехнічного коледжу ім. С.А.Ковпака, у 2002-му отримав базову вищу освіту за напрямом «Механізація та електрифікація сільського господарства» та кваліфікацію бакалавра з енергетики сільськогосподарського виробництва».
Ще під час навчання у коледжі зустрів свою кохану Аню, студентами одружилися у 2001 році, з якою разом прожили 23 роки. У 2002-му народився син Миколка. Сина дуже любив, підтримував, балував, ні у чому не відмовляв… Коли син підріс, разом захоплювалися автомобілями, ремонтували власну автівку…
З 2003 по 2016 працював у ВАТ (пізніше ПАТ) «Уктрелеком» на посадах електромеханіка електрозв’язку, електромонтера з обслуговування електроустановок VI розряду, кабельника-спаювальника VI розряду. З електрикою був на «Ти»: вдома і для усіх, хто звертався, сам ремонтував електророзетки, будь-які електроприлади, власноруч міняв усю електропроводку… Майже усе вдома робив своїми руками: шпаклював стіни, клав плитку, лінолеум, клеїв шпалери, умів чудово готувати. Він завжди допомагав і підтримував батьків, він у них був єдиним сином і надійною опорою…
У 2014-му був мобілізований на захист Батьківщини. Службу проходив у 5-му прикордонному загоні, стояв на охороні та обороні держкордонів Сумської області, зокрема в С.-Буді.
Після демобілізації, з 2016-го до квітня 2022-го працював у ТОВ «Шосткинський елеватор», пройшовши трудовий шлях від апаратника оброблення зерна до майстра зміни.
У 2019-му пройшов підготовку резервістів оперативного резерву першої черги Державної прикордонної служби України в головному центрі підготовки особового складу Державної прикордонної служби України ім. генерал-майора Ігоря Момота.
З початку повномасштабного вторгнення, коли рашистів вибили за межі області, став на охорону та оборону державного кордону на Сумщині у лавах 5-го прикордонного загону. Пішов добровольцем, говорив, що має захистити свою родину й країну. Разом з побратимами на «нулі» під ворожими обстрілами відбивали російські ДРГ, збивали російські «шахеди», не пропускаючи ворога вглиб країни і до рідної Шостки… Роман Вікторович користувався високим авторитетом серед колег, був нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни — учасник бойових дій».
Добрий, надійний, відповідальний, з гарним почуттям гумору – таким він запам’ятається рідним, друзям, колегам, знайомим. Дуже любив дітей, постійно пригощав гостинцями племінників. Також любив тварин. У бліндажах на кордоні з ворогом разом з побратимами давав прихисток, лікував та годував собак та котів, разом з хлопцями у бліндажі жила навіть норка…
У травні мав піти у відпустку, мріяв порибалити з рідними, а після війни поїхати з родиною у подорож Україною... Мріяв про онуків, як бавитиме й навчатиме… Але – не судилося.
11 квітня рано-вранці разом з побратимами заступали в чергову зміну наряду. Їхній автомобіль наїхав на ворожу протитанкову міну, поставлену рашистськими ДРГ… Старший солдат Дяглев Роман Вікторович разом з побратимами загинув внаслідок травм, спричинених вибухом та уламками. До останнього подиху він залишався вірним сином Батьківщини та нашим захисником.
Вічна слава, пам'ять та шана Герою!
Слава Україні!
