Страшна війна без жалю забрала життя мужнього бійця Володимира БАЛЮРУ, який боронив українську землю від російського окупанта.
Роменська громада гірко та болісно провела свого славного Захисника в останню путь.
Траурний кортеж із тілом загиблого Героя жителі громади, встеливши квітами дорогу, зустрічали на колінах.
Церемонія прощання із загиблим Захисником відбулась на Алеї Слави. Рідні, близькі, керівництво громади, бойові побратими, священнослужителі, друзі, однокласники загиблого Воїна прийшли, щоб гідно зустріти воїна, вклонитися і помолитися за Володимира БАЛЮРУ, який віддав своє життя за Україну.
Як знак високого шанування воїна земляки обклали його домовину квітами, а потім вишикувалися в траурну шеренгу, щоб провести Героя-Захисника останньою дорогою до кладовища на довічний спокій.
Народився Володимир Михайлович БАЛЮРА 15 лютого 1980 року в селі Хмелів Роменського району.
Навчався в Роменській школі № 10. Добре вчився, мав багато друзів. Любив активний відпочинок: ходив з однокласниками в походи, був учасником шкільної КВК. Закінчив 11 класів у 1997 році.
Після закінчення школи здобув спеціальність «муляр» в Роменському вищому професійному училищі №14.
Потім пройшов строкову військову службу в автомобільних військах сухопутних військ Збройних сил України (м. Київ).
Трудовий шлях Володимир розпочав з посади водія на ТОВ "ТАЛАНПРОМ". Також працював на будівництві в Україні і за кордоном — у Португалії. Деякий час займався підприємницькою діяльністю.
У 2006 році одружився. У шлюбі народився син.
Володимир був найбільшим авторитетом для свого сина з яким проводили час разом. Чоловік завжди пишався своїм сином та його спортивними досягненнями. У них був тісний невидимий зв'язок.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Володимир добровільно став на захист рідної держави. 28 травня 2022 року долучився до лав Збройних сил України. Після чого пройшов військову підготовку закордоном, в Чехії.
Служив старшим солдатом, водієм-радіотелефоністом 25 окремого штурмового батальйону, який підпорядковувався 47 окремій механізованій бригаді «Магура».
З початку 2023 року Володимир перебував у місцях, де велися дуже важкі бої: Оріхів, Роботине Запорізької області. Брав безпосередню участь у контрнаступі та визволенні цих населених пунктів.
Володимир працював на «медивак» - займався евакуацією поранених з поля бою. Самостійно виїжджав забирати поранених, попри обстріли та небезпечну близькість противника. Під вогнем Володимир також підвозив бійцям усе необхідне: боєприпаси, воду, зброю, пальне, амуніцію.
Під час боїв в одній з найбільш гарячих точок Запорізького напрямку Володимир виявив мужність, за що й був представлений до нагороди "За особисту хоробрість в бою" 25 вересня 2023 року.
Під час одного з бойових виїздів чоловік потрапив під обстріл, посікло ноги, ворожа куля прилетіла йому в «литковий м’яз». Після короткочасного лікування повернувся на передову відбивати російські штурми на Донеччині.
З жовтня 2023 року по лютий 2024 року брав участь у боях за Авдіївку від початку і до завершення оборонної операції.
20 листопада 2033 року за проявлену хоробрість на полі бою Володимир отримав другу високу нагороду – медаль «За хоробрість у бою».
Після чотирьох місяців оборони Володимир з побратимами останніми вийшли з Авдіївського коксохімічного заводу.
Про те, що довелось пережити йому за ці роки, про випробування й труднощі, своїм рідним розповідав мало. Усім ділився лише з сином, з яким був постійно на зв’язку.
У квітні 2024 року Захисник приїхав додому у відпустку. Весь час проводив з сином: ходили на риболовлю, забирав з тренувань, постійно гуляли та спілкувались.
На початку травня, після відпустки Володимир знову повернувся до виконання бойових завдань.
Володимир БАЛЮРА вірив, що повернеться у мирне життя. Як і кожен воїн, який пройшов страшну дорогу боїв, мріяв про спокій та просте людське щастя. Але темрява війни не відпустила…
Володимиру так і не судилося дожити до омріяної Перемоги…
Його життя 9 травня, на Донеччині, обірвала війна…
Мужній воїн із честю та гідністю виконав свій обов’язок громадянина, патріота щодо захисту своєї держави. До останнього залишився вірним своїм побратимам, своєму народу та своїй Батьківщині.
Володимиру БАЛЮРІ навіки 44…
Побратими згадують його як дуже сміливого, порядного, відповідального, працьовитого та кваліфікованого військовослужбовця, гарного воїна, який знайшов себе у військовій справі.
Загибель Володимира БАЛЮРИ - це велика втрата не лише для тих, хто його знав, а й для усієї України.
Щирі співчуття рідним та близьким Героя. Без рідної людини залишились син, мати, брат…
У скорботі низько схиляємо голови перед його подвигом... Світлий спомин назавжди залишиться внаших серцях та спогадах його бойових побратимів, родичів та земляків.
Світла пам’ять Герою – Володимиру Михайловичу БАЛЮРІ!
Вічна пам’ять і шана всім, хто віддав своє життя за Україну! Герої не вмирають!
