Усі люди дивні по-своєму – розмова з сумським психіатром

Валерій – 62-річний пенсіонер-психіатр, який працює у кваліфікації з 1985 року, врятував не одну людину й бачив багато чого за своє життя. Увесь час працював у Сумському психдиспансері, а зараз за обставинами працює у приватній психотерапевтичній клініці міста Сум.

Ми продовжуємо цикл інтервʼю про цікаві професії й сьогодні, як ви здогадалися, ми представимо вам професію психіатра, людини, яка може витягнути вас з депресії або допомогти з психічними проблемами. Чи можна впізнати людину з розладом у натовпі, як зрозуміти, що з тобою щось не те та на що страждають сум’яни найчастіше – далі, у матеріалі нашого журналіста.

 

- Багато людей не розуміють різницю між психологом, психотерапевтом та психіатром. Розкажіть, чим вони відрізняються.

- Психіатрія як така – дуже загальне поняття, а психотерапія – це частина психіатрії, саме лікарі цієї спеціалізації лікують невротичні розлади, які пов'язані з зовнішніми факторами: стрес, недосип тощо. Також, плюсом до цього, люди, які мають неврологічні розлади часто неспокійні, чутливі, дуже емоційні. Психіатрія, а тобто психіатри, лікують і психотерапевтичні хвороби й ендогенні, які не пов’язані з якимись факторами.

А психологи, на жаль, у нас в Україні, часто не мають навіть медичної освіти. У них є педагогічна освіта, а далі курси психології та й все. Особи цієї кваліфікації не можуть виписати рецепт на пігулки, вони лише допоможуть вам вийти з важкої життєвої ситуації, точніше, підштовхнуть до шляху її вирішення, але не більше. Далі – це вже не їх компетенція. Їх справа вас підштовхнути.  

Але у сучасних реаліях, у нас є дуже досвідчені фахівці, які дійсно допомагають українцям у скрутних ситуаціях. До того ж є спеціальні програми від європейського фонду, які сплачують послуги психологічної допомоги українцям. «Ми поруч 24/7» - це програма підтримки усім, кому вона потрібна й повністю безоплатно. Ви можете зателефонувати навіть вночі, якщо у вас щось сталося чи просто хочеться виговоритися або поговорити з фахівцем. Зателефонувати можна за номером 0 800 33 20 29. Наскільки я знаю, мало хто про це знає, але хотілося б допомогти тим, кому це потрібно, але немає можливості.
 

«Усе змінилося: і люди, і ліки, і суспільство»

- Чому саме ця спеціалізація? Що у ній приваблює?

- Відверто кажучи, не знав у свій час куди йти, але мене на початку, у часи СРСР, звабила відпустка у 49 діб, коли звичайна там 24 дні. І заробітна платня, на той момент, одна з найбільших, аж 25%. До хірургії руки якось не пристосовані, хоча подобалося усе, але вирішив піти саме на цю кваліфікацію. З роками почав закохуватися у власну професію, у її дослідження, у людей та їх історії. 

- Скажіть, а от Ви працюєте аж з 1985 року, чи змінилися люди якось психологічно у порівнянні з сьогоденням?

- Усе змінилося: і люди, і ліки, і суспільство. Раніше вважалося, що коли призначаєш тяжкі психотропні чи нейролептичні препарати й людина їх нормально переносила, значить у неї захворювання на глибшому рівні, тобто ускладнене. А зараз подібні препарати призначаються замість тих же антидепресантів, бо вони не діють. Коли взагалі тільки починав працювати – це не стосувалося психіатрії, а просто лікування інфекційних захворювань і був препарат Ампіцилін, який призначали й вважався дієвим. У наш час він буде людині як вода, його нікому не призначають. 

Можна сказати, що люди за увесь цей час стали сильнішими й проблеми їх збільшилися, тому ті ліки, які призначалися 30 років тому, наприклад, вже просто будуть не дієвими сьогодні для нас. Але попри це все, зараз більше можливостей на одужання, якщо раніше там було до 20 препаратів цього спектру, то зараз кожна фірма синтезує не один вид.

- Які вам найбільше подобаються аспекти Вашої професії, а які вважаєте найскладнішими?

- Знаєте, буває таке, що пацієнт надходить з психозом: не розуміє, що відбувається, дезорієнтований, не розуміє значення власних дій тощо. Ти назначаєш препарат, робиш ін’єкцію. Проходить 2-3 дні, людина заспокоюється, починає розуміти, що взагалі відбувається і ти розумієш, що лікування діє. Особливо, коли призначаєш ліки й думаєш, чи допоможе, бо одразу важко сказати про результат. А потім, коли проходить якийсь термін і є результати – це не передати словами як мотивує.

Подобається допомагати старшому поколінню, коли у дідуся може бути погана пам’ять, ти призначаєш препарат і стан значно покращується. І знаєте, як я вважаю, я ще був викладачем і завжди говорив своїм учням, що не усе в житті можна вирішити грошима. Бо те, що ти несеш у собі – те й будеш отримувати. Якщо людина при грошах, але зла – вона те й буде отримувати.

А зі складного я б виділив ті ситуації, коли ти розумієш, що навіть з твоєю допомогою людині буде складно адаптуватися. І тоді ти вже намагаєшся просто підтримати родичів.
 

«Усі ви психіатри дивні»

- А хіба не виникає звички у людини на препарати? Як то кажуть, усі бояться «підсісти» на ті ж транквілізатори.

- Взагалі-то кажуть, що не більше двох місяців призначають, бо далі йде залежність від препарату. Хоча також, знаєте, коли починав працювати, то призначали заспокійливі, тобто оці транквілізатори людям у яких підвищений тиск, щоб заспокоїти їх. І тут вже рішення кожної людини окремо: хтось приймає та живе спокійним життям, а хтось боїться й не може спати, тривожні тощо. Звичайно, якість життя від цього страждає.

- Є такий вислів, що в кожного психіатра є свій психіатр. Це так чи ні?

- Моя жінка також лікар і каже: «Усі ви психіатри дивні» (посміхається – ред.) Але, знаєте, у кожної здорової сім’ї свій психолог вдома, це твій партнер. Звичайно психіатрія змінює, бо іноді ти сам розумієш, що людина дуже близька до смерті й не можеш їй допомогти, а треба, хоча б морально. Був випадок, коли викликали мене до нашого онкодиспансеру, бо людина хотіла померти скоріше й відмовлялася від процедур. Ти приїздиш, дізнаєшся його історію лікування, приходиш до нього й чуєш: «Я просто вже втомився від болю й легше вже померти». Це найважчі моменти, бо ти розумієш через що людина пройшла й чому вона так каже, але хочеш допомогти.

- Скільки зазвичай потрібно часу на встановлення діагнозу?

- Людина приходить, ми говоримо, якщо щось не зрозуміло, підключаємо психолога й встановлюємо діагноз. У психіатрії зазвичай одразу видно, коли щось не так у людини. І тут навіть не з питань розумієш, а по поведінці. Буває, коли людина сама приходить з порушенням сну, тривожністю, а буває, коли порушується поведінка.
 

«Сум’яни – сильний, але специфічний народ»

- Буває таке, що неможливо зрозуміти: хвора людина чи ні? І що в таких випадках роблять? Чи можливо впізнати хвору людину у натовпі?

- Усі знають, що таке симуляція, особливо, коли потрібна якась довідка. А є поняття дисимуляція – коли людина приховує свою проблему перед лікарем. Тобто пацієнт розуміє до кого її привели, оцінює ситуацію, що потрібно зібратися на 10-15 хвилин і все. Ось тут дуже важко зрозуміти, бо людина видає себе за здорову. Тут можна зрозуміти по відповідях, зачасту вони однозначні – «так» чи «ні». У таких випадках ще люблю окремо говорити з їх партнерами, щоб дізнатися, з якою проблемою зіткнулися. І після цього стає легше.

– Як ви оцінюєте рівень психічного здоров’я сум’ян?

- Сум’яни – сильний, але специфічний народ. Морально ми дуже сильні та відчайдушні, а далі – це вже «таргани», так би мовити, у кожній голові свої.

- На вашу думку, чому в Україні люди рідко звертаються до психіатрів та приймають їх допомогу?

- Це дуже велика проблема насправді. Усе тому, що, коли людина потрапляє до психіатра, то її заносять у базу даних, Інтернет, де у неї буде довідка з психотерапевтичної лікарні, наприклад, і через це можуть з’явитися додаткові питання. Навіть якщо у людини просто була депресія чи порушений сон, але є довідка з подібного медичного закладу – можуть не взяти на роботу. Наразі це не цивілізовано у нашій країні, але сподіваюся, що надалі проблема ця вирішиться.

Зі свого боку за можливості намагаємося допомогти як можемо у цьому питанні в індивідуальному порядку.

- Але знаєте, зараз культ якийсь пішов на те, що люди не бояться говорити про свої проблеми.

- Так, неодноразово помічав, що молодше покоління вільно говорить про свої якісь проблеми, а це вже великий крок у те, що ми нарешті зможемо не соромитися власного організму, стану здоров’я та діагнозу. Багато хто в Інтернеті може ділитися своїми аспектами захворювання й це захоплює, що людина виходить зі своєї зони комфорту й ділиться з іншими, хто ще не досяг такого прийняття власного буття.
 

«При психічних розладах порушується критика»

- Чи варто змушувати близьких відвідувати лікаря, якщо виникають занепокоєння? Як правильно пояснити людині, що їй необхідна допомога психіатра?

- Потрібно говорити, аргументувати, чому потрібно звернутися. Якщо все одно ніяк, то йдемо іншим шляхом. У мене була ситуація, коли звернувся партнер і розповів, що так і так, є проблема, але не хоче йти. Я запропонував по телефону провести такий собі мінісеанс ввечері, щоб поговорити. І це також працює. Бо при психічних розладах порушується критика, людина не розуміє, що у неї проблема. Вона думає, що це до неї змінилося відношення: її не розуміють, погано відносяться і тому подібне, хоча насправді, там просто потрібно почати з себе.

- Чи є у Сумах більш складні діагнози? Шизофренія, наприклад.

- Так, у нас насправді їх дуже багато. Якщо ви не помічали – значить психіатри добре працюють. У натовпі їх легко розрізнити: розмовляють самі з собою, неадекватно одягнутий, розмахують руками.

- Мені здається кожному цікаво, такі люди небезпечні?

- Знаєте, так. Бо, коли психоз вони себе не контролюють, а у кишені може бути ніж. Тож краще триматися далі, щоб не спровокувати на якісь дії. І це не каже про людину якось погано, просто при психозі вони себе не контролюють. У них у голові можуть бути голоси, які не просто коментують чи засуджують, а наказують, і їм протистояти вони не можуть. Була ситуація, коли батько у психозі вбив власних дочок-підлітків, а потім, коли заспокоївся – рвав на собі волосся від того, що накоїв.
 

«Усі психічні розлади спадкові»

- Як змінилася ситуація з психічним здоров'ям сум'ян після початку повномасштабного вторгнення?

- Стало більше випадків з тривожністю та депресивністю. І це логічно, в принципі, адже у багатьох чоловіки чи сини воюють.

- А які є перші симптоми таких розладів?

- Перші такі собі дзвіночки – це порушення сну, тривога, перепади настрою, апатія, аритмія, підвищена втомленість. 

- У якому віці найчастіше проявляються психічні захворювання, чи це взагалі не стосується віку?

- Немає як такого визначеного віку, коли таке може статися. Коли людина починає хворіти на ту ж шизофренію, завжди постає питання, чи хворів хтось у роді, бо усі психічні розлади спадкові. І це не обов’язково встановлений діагноз у клініці, а просто дивна поведінка чи на своїй хвилі. Часто показати себе хвороба може при сильному стресі, у жінок після народження дитини, бо це гормональний стрес для організму. У хлопців – це недосип, стрес. Психічні розлади починатися можуть з 18, а невротичні з 30-40 років.

- Раніше вважалося, що сексуальний потяг до людей своєї статі — це психічний розлад. На сьогодні це спростовано, але є люди, які й досі вважають це відхиленням. Можете прокоментувати це?

- Ми маємо право на свої відчуття й ніхто не зможе цього у нас відібрати. Це не психічний розлад, люди такими народжуються і це нормально. Єдине, я проти пропаганди, а так, ми можемо кохати того, кого обрало наше серце.