26 травня, з великим болем і скорботою в серці мешканці Роменської громади, встеливши дорогу квітами, ставши на коліна та схиливши голови, зустрічали «живим коридором» свого земляка ЗАБЛОВСЬКОГО Романа Володимировича, який втратив своє життя, борючись за мир і безпеку нашої країни.
Рідні, близькі, друзі, побратими, керівництво громади, священнослужителі, небайдужі мешканці віддали шану полеглому Воїну на Алеї Слави. Разом з священнослужителями помолились про Царство Небесне для померлого Воїна.
Зі словами співчуття до родини та близьких загиблого Воїна звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ:
«Важка втрата, біль, розпач рвуть серце і душу… Сьогодні ми прощаємось ще з одним своїм сином – Романом Володимировичем ЗАБЛОВСЬКИМ, мужнім бійцем, відважним захисником, який боронив українську землю від російського окупанта. Роман мужньо брав участь в бойових діях в гарячих боях на передовій. Він був хоробрим захисником, патріотом нашої країни та Героєм, який пізнав усі страхи цієї страшної війни.
Роман мав би повернутися до рідної домівки з довгоочікуваною Перемогою, обійняти рідних, близьких, своїх дітей… Не судилося... Життя військовослужбовця забрала не ворожа куля, не артобстріл на передовій, а страшна хвороба… Чоловік змушений був змагатися з підступною онкологічною хворобою, на жаль, хвороба виявилась сильнішою та забрала життя Героя у віці 46 років… Висловлюю глибокі співчуття рідним та близьким померлого. Вічна пам’ять Герою, який не шкодуючи власного життя, захищав нашу землю та наше право жити у вільній Україні, захищав щасливе майбутнє наших дітей. Вічна пам‘ять Роману ЗАБЛОВСЬКОМУ».
Невимовним болем, зі сльозами на очах усі присутні під супровід духового оркестру провели Героя в останню дорогу.
Наш Герой - Роман Володимирович ЗАБЛОВСЬКИЙ народився 16 березня 1978 року в м. Талін Естонії.
У 1991 році переїхав до с. Плавинище Роменського району, на Батьківщину своїх батьків.
У 1993 році закінчив Плавинищенську школу і відразу пішов працювати учнем токаря на завод КСП.
Його батько – Володимир, був досвідченим токарем по металу, тож саме він навчив сина токарській справі.
З 1996-1997 роки Роман
пройшов строкову військову службу в Збройних Силах Українив армії у прикордонних військах.
Після армії повернувся в Плавинище, яке стало для Романа рідною домівкою, а мешканці – родиною та гарними друзями.
Саме тут, наш Герой зустрів своє кохання, свою долю – майбутню дружину. Згодом вони одружилися. У щасливого подружжя народився син Василь та красуня донечка Ольга. Роман так радів їх першим крокам, словам, першим шкільним успіхам. Він дуже любив своїх дітей!
Свою трудову діяльність Роман присвятив токарській справі. Працював токарем на Роменському заводі «Поліграфмаш», на Роменському заводі «Тракторозапчастина», з 2006 року - на заводі «Слобожанської будівельної кераміки» («СБК»).
Колеги говорили, що таких людей як Роман ще треба пошукати, бо він був досвідченим токарем-універсалом, з готовністю приходив на допомогу у будь який час доби, завжди був безвідмовним та відповідальним, був справжнім скарбом цеху.
Роман мав багато планів на майбутнє, прагнув все найкраще дати своїй родині. Мріяв… Та все змінила війна…
Ненька-Україна покликала свого мужнього Сина і він, залишивши вдома найцінніше – свою сім’ю, не роздумуючи, пішов захищати свою країну та свій народ.
4 квітня 2022 року Роман ЗАБЛОВСЬКИЙ приєднався до лав Збройних Сил України. Був мінометником окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Разом з побратимами воював на передовій, на Бахмутському напрямку.
З грудня 2023 року у Романа почалися проблеми зі здоров’ям. Погане самопочуття не давало можливість нести службу. Діагноз був страшним – онкологія…
Чоловік боровся за своє життя, пройшов численні хіміотерапії. Та хвороба виявилася сильнішою, 25 травня 2024 Роман помер в лікарні.
Військовослужбовця забрала страшна хвороба, яка відібрала найдорожче – сина, чоловіка, батька, брата, котрий мав бути опорою, кращим другом, порадником і підтримкою у будь-яких життєвих ситуаціях. А став вічним болем, незагоєною душевною раною і гордістю, бо Він – Герой. Герой для кожного з нас, для кожного українця.
У Романа залишилися дружина, син, донька, мати, сестра...
Герою назавжди 46…
Серце воїна зупинилось від важкої недуги, але Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо, повідомили в мерії Ромен.
Хай душа вірного Захисника України знайде вічний спокій!
Вічна шана та світла пам’ять Герою – Роману ЗАБЛОВСЬКОМУ!
