30 липня Роменська громада зібралася та вшанувала пам’ять загиблого, який віддав своє життя за нас з вами, за рідну землю, за нашу країну…
Прощання із загиблим військовослужбовцем відбулось на Алеї Слави. На омиту сльозами площу прийшли вклонитися подвигу Героя рідні, близькі, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, знайомі та небайдужі жителі.
Усі присутні схилили голови і помолилися за спокій душі загиблого воїна Євгенія СІТАКА.
Із щирими словами співчуття до рідних звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ:
«Триває страшна війна, яка забирає життя відважних захисників. Сьогодні Роменська громада знову у скорботі, бо «на щиті» повернувся чоловік, чию міць і стійкість важко описати словами. Прикро і боляче, що такі молоді, сильні, мужні сини гинуть. Несправедливо, що так рано обриваються їх життя через цю війну! Кожен обирає свій шлях у житті, професію. Євгеній СІТАК був «природженим військовим». Щоб боронити рідну землю, вигнати окупантів з України та стати на захист її суверенітету і територіальної цілісності, відстояти право кожного українця жити у вільній та суверенній державі Євгеній з перших днів війни взяв до рук зброю і щодня з побратими наближав Перемогу. На жаль, його воєнний шлях закінчився дуже рано – у 29 років. Євгеній СІТАК для нас назавжди залишиться: молодим, сильним, мужнім, справжнім героєм України! У цей надзвичайно важкий час ми низько схиляємо голови у скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя! Вічна пам’ять воїну Євенію Анатолійовичу СІТАКУ!»
«Війна безжальна. Вона забирає найкращих… Женя… Равін…Брате… Ти завжди був горою, був відважним, був попереду, завжди захищаючи своїх побратимів, завжди захищаючи свою рідну землю. Ти став мені не просто побратимом, другом…ти став мені братом. Ти завжди був прикладом для оточуючих і на війні, і поза війною. Війна безжальна… Вона косить ряди… І хоч зовні ти був як гора, всередині ти був найдобрішим, найщирішим, найвідданішим… До останньої своєї хвилини ти був другом, воїном, сином, чоловіком, братом, Героєм!»,- звернувся зі скорботним словом побратим Олександр МАЛЯРЕНКО.
По завершенні церемонії прощання під майоріння синьо-жовтих 🇺🇦стягів домовину з тілом вірного сина України провели до останнього місця спочинку.
Наш земляк-захисник Євгеній СІТАК народився 23 березня 1995 року в с. Герасимівка.
Навчався в Роменській школі №7. Ще в шкільні роки Євгеній проявив здібності до вивчення математичних наук та іноземних мов.
Після закінчення 9 класів продовжив навчатися в Роменському коледжі КНЕУ. Вищу освіту здобув в Харківському університеті радіоелектроніки на факультеті «Системи технічного захисту інформації».
У цивільному житті Євгеній працював на будівництві у Дніпрі разом з батьком. Мав багато друзів. Чоловік захоплювався автомобілями: сам вмів їх ремонтувати, був професійним водієм.
Євгеній спочатку думав за інших, а потім за себе. Маючи дуже товариський, доброзичливий характер Євгеній завжди приходив на допомогу друзям. І в дорослому віці його кредо залишилося – допомагати людям. Оптиміст по натурі, з хорошим почуттям гумору, Євгеній завжди був пробивний, швидкий, добивався свого, а розпочату справу завжди доводив до кінця.
22 січня 2022 року, за місяць до війни Євгеній одружився. Чоловік створив міцну родину. Жінка для Євгенія була цілим світом, міцним та надійним тилом.
З початком повномасштабного вторгнення, Євгеній СІТАК не зміг залишатися осторонь біди, яка прийшла в Україну. Євгеній за станом здоров'я не підлягав призову, тому на фронт пішов добровольцем.
Служив в зенітному відділенні 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
З трьома побратимами, з якими Євгеній познайомився ще з перших днів війни, називали себе загоном «Бородаті Черепашки» та навіть мали свій шеврон. Євгеній мав позивний «Раввін»…
2022 та 2023 роки були найважчими у його житті, адже те, що бачив і що пережив Євгеній у епіцентрі боїв, можна порівняти з тим, що відбувається в кратері діючого вулкана: вогонь, суцільні обстріли, дим, зрівнювання з землею їх позицій… Але страх був невідомий Євгенію СІТАКУ.
Чоловік постійно брав участь у бойових зіткненнях з ворогом, пройшов пекельний Бахмутський напрямок, де отримав контузії та поранення, але це не зломило його дух воїна, бо після лікування він повертався в стрій та продовжував мужньо боронити 🇺🇦Україну від ворога. Повертаючись на фронт говорив: «Поболить і перестане: головне Перемога!»
Євгеній СІТАК разом з побратимами тримав оборону на Покровському, Лиманському, Куп’янському напрямках. Побратими згадують, що чоловік завжди був впевнений в Перемозі, і говорив, що ВІЙНА ВИГРАЄТЬСЯ НА ПОЛІ БОЮ.
Євгеній був «природженим воїном», завжди був зі своїми побратимами. Навіть в своєму останньому бою, збивши декілька дронів, він захистив не тільки побратимів, але і бойові машини. Таким було його останнє повідомлення дружині: «Зате, ми врятували САУ».
Солдат Євгеній СІТАК прийняв свій останній бій 25 липня 2024 року під населеним пунктом Богоявленка Волноваського району Донецької області.
Збивши декілька ворожих дронів, отримав важкі поранення та в боротьбі за життя у Запорізькій обласній клінічній лікарні 27 липня 2024 року серце воїна зупинилось…
Для рідних Героя та для кожного з нас в цей день зупинився весь світ…
1995-2024… Як страшно дивитися на ці цифри… Захиснику навіки 29…
Турботливий син, брат, онук, коханий чоловік, зразковий воїн, надійний побратим, гордість Роменської громади та держави.
Світлий та добрий, розумний та відважний, спритний та винахідливий, ідеальний та незамінний… Таким Євгеній СІТАК був та таким воїн назавжди залишиться у серцях всіх, хто його любив, знав та поважав, повідомили в мерії Ромен.
Вічна пам'ять і слава Герою – Євгенію Анатолійовичу СІТАКУ!
