Народний мер Анатолій Почечун у Сумах доволі впізнаваний персонаж. Він зʼявився у 2020 році напередодні місцевих виборів та набув такої популярності, що ледь не зібрав електорат. Саме цей образ Фелікса Редьки зробив з нього сумського селебриті: містяни підходили фотографуватися, брали автографи та навіть виражали готовність підтримати вигаданого Почечуна на виборах.
Сьогодні Фелікс — комік, який збирає повні українські зали, гастролює Європою з сольними стендапами та записує подкаст у Суджі.
Про шлях від шкільного КВК до майстра гумору, любов до історії, розвиток стендапу та бажання стати мером Сум – у цьому інтервʼю.
— Почнімо з найрезонанснішого питання, яке схвилювало багатьох. Днями ти був у Суджі, де записав подкаст з Євгеном Мурзою. Яка була мета цієї поїздки та що можеш про це розповісти?
— Ми записали подкаст у Суджі, щоб розповісти про українську історію цього міста. Також з монетизації цього подкасту та через продаж реклами у військових курського напрямку вже зʼявився Mavic 3T. Можу сказати, що Суджанського краєзнавчого музею, де ми записували подкаст, охороняють наші військові, всі експонати цілі, на місці. Місцеві по Суджі ходять спокійно, їх не чіпають.
— Проєкт «Комік+Історик» не зовсім про гумор. Чому ти вирішив знімати саме історичний подкаст?
— Я з дитинства любив історію. В мене була класна вчителька по історії й мені завжди вона легко давалася. Це, мабуть, ще від діда, бо в нього були різні банкноти, медалі. А проєкт зʼявився як завжди спонтанно. Треба просто бути уважним. Гарний комік завжди уважний і помічає різні речі. І ось так я помітив Євгена – харизматичний хлопець, який проводить екскурсії Сумами та любить дуже своє місто. Потім познайомився з Сергієм Івановичем Гуцаном, який має крутий музей «Одесєя» у центрі міста. Це крута локація для подкасту. Плюс спрацювала продюсерська жилка, бо історія – це просто нескінченне продукування контенту. Це можна записати безліч тем. Історія є у всього, історичних персонажів, подій, дат просто незлічена кількість. Ми їздимо до гостей і намагаємося обирати локації до тем. Цей проєкт живе вже понад рік. Перший випуск був 1 січня 2023 року про Степана Бандеру в його День народження. Зараз наш канал на ютуб має більш як 100 тисяч підписників. Ми також запрошуємо гостей на наш подкаст. Нещодавно ми випустили випуск з уродженцем Сумщини й Президентом України Віктором Ющенком. Він набрав найбільшу кількість переглядів.
Почечун та 100 тисяч доларів за «заказуху»
— З появою свого персонажа Почечуна ти став достатньо впізнаваний у Сумах та, мабуть, по всій Україні. Що принесло тобі народження «народного мера»?
— Це був переломний момент. Після того як зʼявився Почечун, я памʼятаю, що я вперше зіткнувся з тим, що я виходив на вулицю і я просто за півтори години прогулянки зі мною привіталося шість людей, яких я до цього не знав. Я такого ніколи не відчував. Потім я почав рахувати скільки днів підряд мене впізнають і на 14 день вже перестав це робити, бо зрозумів, що мене впізнають щодня.
— Багато хто проводив аналогію з Олександром Лисенком. Чи дійсно Почечун – це прототип відстороненого мера Сум?
—Якоюсь мірою це списано з Лисенка, бо інакше б люди не впізнавали в цьому щось знайоме. Але все ж це більш збірний образ. Взагалі, Почечун — не унікальний образ і не унікальний комедійний хід. Я стикався з коментарями, що надихнувся Налівкіним – це схожий теж персонаж, відомий на росії. Але ще до Налівкіна був Петя Бампер і Сус, а також Лупан. А найстаріший скетч, який мені присилали, був взагалі мого року народження, 1998. Це був випуск телевізійної гумористичної програми «Городок». Там був схожий персонаж-політик, який відверто казав, що буде красти та брехати, а люди його обирали за чесність.
— Чи думав ти, що Почечун стане таким популярним?
— Через те, що ця ідея не зовсім і свіжа, я і не розраховував, що Почечун стане популярним. Перше відео я виклав тільки у фейсбук. Тоді я подумав, що це відео назбирає 100 лайків і пару гнівних коментарів. Але під вечір мені зателефонувала мама і спитала, що я там вже відзняв, бо їй дзвонили усі знайомі. Тоді я зайшов у фейсбук і побачив купу переглядів, коментарів, репости нардепів, поширення відео у різні пабліки. І потім ми з моєю командою вирішили відзняти ще одне відео. Чесно, я думав, воно вже не залетить так, як перше. Бо найчастіше так і буває. Але відео про те, як ми кладемо плитку в річці теж зайшло. Ну і далі ми продовжували вже знімати наступні серії.
— Тобі хтось допомагав писати сценарій?
— Спочатку я писав сценарій та просив знайомих знятися. А потім зібрали команду. Тоді сценарії мені допомагав Ілля Глущенко вже писати.
— Чи чув ти таку думку, що Почечун — це замовний політичний проєкт?
— Так, неслися чутки, що ми на когось працюємо. Особливо ця хвиля чуток була після випуску про лікарню, у якому Почечун відремонтував свою палату і лежить в лікарні, щоб не отримати повістки в суд. А я щиро не знав, про те що у той час Лисенко робив так само. Це просто була така поверхнева стереотипна історія, адже деякі політики дійсно так роблять, не тільки Лисенко.
—Чи надходили пропозиції від політиків?
—Так, мені телефонували. Але знову ж таки мені ніхто прямо такі пропозиції не формулював. Це завжди було щось «А що це Ви знімаєте? А Ви б не хотіли, щоб ми Вам якось допомогли? Може зустрінемося?». Просто я знаю, що це за люди і до яких політсил вони відносяться. Одразу подзвонили з ОПЗЖ(нині заборонена в Україні проросійська політична партія - ред.). У них було найбільш жлобська пропозиція – пропонували камери. Потім мені пропонували тисяч 10-15 гривень за якогось кандидата у Ромнах, імʼя якого мені навіть не називали. Потім, як я зрозумів, зі сторони Лисенка хтось телефонував, щось запитували-уточнювали. І ще була пропозиція, щоб я по Києву працював проти Кличка. Це була людина, яка мала відношення до партії «Слуга народу». Там мені пропонували 5 тисяч доларів за 5 відео за умови, що я більше нічого не зніматиму. Я відмовився.
— Як ти відмовляв?
— Я почав просто всім називати суму. Я просто дуже хотів власний будинок у Сумах і ми з тестем порахували, щоб купити землю, побудувати з нуля будинок – треба мати плюс-мінус 100 000 доларів. І я всім просто називав цю суму і розумів, що скоріше за все відмовлять. Але думаю, ці люди стільки крадуть — раптом запропонують. Не факт, звісно, що я й на це погоджуся. Але навіть якщо й відмовлюся, це був би прикольний кейс, що я відмовився колись від 100 000 доларів. Так ось, я всім називав цю суму і мені постійно відповідали: «А чого Ви відмовляєтеся?»
— У коментарях під відео з Почечуном багато користувачів писали, що ти – ідеальний кандидат. Чи задумувався ти піти у політику?
— Я категорично був проти політичної діяльності ще пів року тому. І зараз також я скажу політиці категоричне «ні». Але ось коли питають саме про мера, то я не виключаю цього. По-перше, якщо будуть якісь міські вибори, то я не виключаю якогось факту приколу. Тобто, я б подав свою кандидатуру без завдання виграти та публічно заявив би, що я відмовлюсь навіть якщо виграю. Мені б весело було борди повісити, на дебати походити. А якщо говорити серйозно, я думаю, що спробував би, якби мені було років 55, і я б усього досяг у професії, мав би досвід і знав би, що я можу допомогти місту. Саме ось мером міста я хотів би стати, але коли вже буду дорослою людиною. Типу там якимось міністром, депутатом, президентом – це мені абсолютно не цікаво. Просто я дуже люблю своє місто, я знаю людей, які так само люблять Суми і знаю тих, хто може зробити його кращим.
Шкільний КВК та перші стендапи в Сумах
— У соцмережах ти розповідав, що вдягав костюм блазня ще у садочку, це і був твій дебют. А що все ж таки з’явилося першим: виступ на сцені чи ідея бути коміком?
— Виступ був пізніше, ніж ідея. Десь у 9-річному віці я дивився таку передачу по К-1, «Бійцівський клуб». Це гумористична програма, де команди виступали на рингу з мініатюрами. І мені дуже запам’яталася команда «Дизель», їхні виступи мені дуже подобалися. Як раз у цей час в школі проходив конкурс «Я, Родина, Батьківщина» — захід культурно-патріотичного характеру, на якому мав кожен клас виступати зі своїм номером. Наш клас це теж не оминуло — запропонували бажаючим виступити на шкільній сцені. Тож, я згадав якісь мініатюри з тієї улюбленої передачі, записав їх, взяв свого товариша на репетицію. І згодом ми показали цей номер усій школі. Так про нас дізналася педагог—організаторка шкільного КВК. У 6 класі я вже виступав у шкільній команді та дійшов до ¼ фіналу Сумської відкритої школи КВК при СумДУ. Так і почав займатися гумором і зрозумів, що це моє. Звісно, в такому віці ти не розумієш, що таке справа твого життя, але я ловив себе на думці, що мені дуже подобається виступати та писати жарти. Я до гумору все ж з більшою пристрастю відносився, ніж до будь-якого іншого гуртка. А ходив я багато куди: і на футбол, і на баскетбол, і навіть на гітарі вчився грати.
— Чи пам’ятаєш, коли організував перший концерт?
— Після 9 класу я пішов навчатися в машколедж і там організував команду «Ренесанс», до її складу увійшли мої одногрупниці. І десь у році 2016 ми організували концерт команди. А свій перший сольник я зробив собі на День народження. Це було 20 січня 2017 року у ресторані «Брудершафт». Виступ тривав 30 хвилин, а потрапити на нього можна було за запрошенням. Також я займався організацією відкритих мікрофонів, запрошував стендап-коміків з Сум та різних міст України та навіть з інших країн.
—Як ти вважаєш, наразі у Сумах стендап занепадає?
—Не можна сказати, що стендап у Сумах занепадає, бо він в принципі ніде не процвітає, окрім Києва. Зараз я переїхав до Києва і розумію, що це такий культурний центр, куди прагнуть всі потрапити з різних куточків країни. Також можна відмітити Львів як місто, де стендап розвивається. У інших обласних центрах стендап майже не розвивається. Точніше, є декілька коміків, які виступають раз чи два в місяць на відкритих мікрофонах, але системно щоб щось організовували – я не знаю. Але це не означає, що Суми – це якась діра. Ні, це всюди так. Окрім Києва та Львову, стендап в інших містах – це більше про аматорство.
Стендап в бомбосховищі, сольники на прикордонні, гастролі в країнах ЄС та підтримка ЗСУ
—Ти виступаєш в містах, які зовсім близько до лінії зіткнення. Чи живе гумор в прифронтових містах?
— Я виступав у Покровську, Краматорську, Мирнограді, Нікополі та Херсоні. У плані відвідуваності та реакцій там все класно. Ті, хто там залишися вони дадуть усім фору за кількістю енергії та життя, які у них є. Концерти в таких містах завжди в обід. Ніколи не можна оголосити дату та місце завчасно. Наприклад, у Краматорську було два концерти на залу з 40 глядачів. Перший був об 11:30, а другий о 13:00. Вдень виступати важче і коміки це знають. Бо не та атмосфера, не той гумор. А там такого немає, люди настільки «голодні» на позитив, що вони щиро раді цим жартам навіть зранку.
— Як зʼявилася ідея провести стендап в бомбосховищі, коли Суми були в оточенні?
— Ідея з’явилася так – дуже хотілося щось зробити для глядача. Це був другий тиждень вторгнення. Для стендапу не треба багато – це місце для глядача, колонка та мікрофон. Люди зібралися дуже швидко на реєстрацію. Спонтанна ідея прийшла, не робив ніяких ставок. Але тоді зібралося 120 людей.
— Зараз ти вже гастролюєш по всій Україні та закордоном. І на твоїх сольниках є така особлива атмосфера – це раритетна музика, яку ми пам’ятаємо зі шкільних виступів, ведуча, яка читає виразно тексти та оголошує виступи, а також яскравий одяг. Також я знаю, що ти полюбляєш атмосферні невеличкі зали з оксамитовими шторами для сцени. Все це твій тригер чи любов до спогадів?
— Ні, це просто такий інструмент. Я з цим не назавжди. Просто таку атмосферу всі відразу розуміють, одразу вмикається потрібний настрій, всі добре сприймають це візуал, музику. Тому я це експлуатую, поки це експлуатується. Поки це мені самому не набридне і я всім не покажу. Восени цього року мій сольник буде іншим, з новими фішками.
— В яких містах закордоном ти виступав?
— На початку повномасштабного вторгнення я їздив до Праги, Відня та Кракова. Був з концертами в Амстердамі Роттердамі. Влітку Це все виступи для української аудиторії.
— Відомо, що ти перераховуєш кошти на потреби ЗСУ, який відсоток з прибутку вдалося востаннє перерахувати, якщо не секрет?
— З закордонних концертів я перераховую 100% на ЗСУ. Я їду за свій рахунок. Наприклад, за два концерти в Амстердамі та два в Роттердамі ми зібрали 444 483 гривні це за все – аукціони, донати та прибуток з квитків. Це, мабуть, найбільша сума за короткий проміжок часу. Коли ти перетинаєш кордон, твої заробітки не регулюються, скільки ти перерахував на допомогу армії ніхто не перевіряє, але я вважаю, що за правилами та по совісті треба весь свій прибуток віддавати. Туром Україною «Золоті стендами» вдалося зібрати 1,5 мільйона гривень захисникам.
— З повномасштабною війною ти поступово перейшов на українську, хоча до цього жартував на сцені російською. Це рішення ти прийняв особисто, чи під тиском суспільства?
— Це в комбінації. Стендап в бомбосховищі був, там я жартував ще російською, це перші тижні вторгнення були. Після цього я в травні поїхав в тур і я думав, що я буду робити так: в тих містах де переважно спілкуються російською я виступатиму російською, де українською – українською. І я там десь 4-5 міст Харків, Дніпро, Одеса я поїхав виступав російською. Я потім у мене був Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів і я виступив українською. Потім мене чекали центральні регіони. Чесно кажучи, у мене просто було упередження до української мови, що я не зможу так виступати українською і буде не смішно, а виявилося, що мені це легко. І це не викликає у мене ніяких проблем. І я вирішив виступати українською. Це не було так, що я хотів виступати російською, а мене змусили. Мені навпаки було цікаво, це новий досвід. І я в цьому вбачав тільки позитив: це новий досвід, а по-друге, я розумів що російська мова дуже тригерна і мені не хотілося, щоб я когось міг якось зачепити. Це не викликає у мене ніяких проблем. Але в побуті я спілкувався російською, але потім я поїхав в тур «Схід і Захід разом» і там були україномовні гумористи. Я з ними 24/7 і я втягнувся, почав з ними спілкувався і плюс у мене дружина україномовна. З осені 2022 року повністю перейшов.
«Це був перший раз, коли на концерті виступили сльози»
— Твій тато – військовий. У грудні 2023 у Сумах і коли ти про це повідомив глядачам, увесь зал аплодував стоячи. І потім виявилося, що твій тато у залі. Чи часто батько бував на твоїх концертах до повномасштабної війни?
— Ні, він не часто ходив на концерти. Це був один з тих концертів на який він потрапив. Ми просто не сентиментальна родина, плюс йому некомфортно інколи що я про нього розповідаю. І він попросив не казати, що він присутній у залі та щоб я не викликав його на сцену, а я й не збирався цього робити. Я просто сказав, що мій тато військовий, щоб розповісти жарт. Коли зал встав — це був найемоційніший момент, який надовго в моїй памʼяті залишиться. Це прямо я ойкнув всередині.
— А що тато сказав після цього?
— Та нічого. Просто зайшов обійняв і побажав успіхів. Це ще стільки було для мене «вау», бо знову ж таки ми не сентиментальна родина. У нас не прийнято якісь ніжності. І я розумів що ці оплески кожного глядача — сублімація усіх моїх почуттів до батька. Бо я йому так не можу їх виразити. І люди, буває, довго аплодують, але я не очікував що люди встануть і почнуть так довго аплодувати і я думаю «це батько в залі». Чесно, це був перший раз, коли на концерті виступили сльози. До того ж на розігріві танцював мій молодший брат, тож концерт в Сумах для мене був особливим.
Цирк на дроті
—Восени стартує твій новий тур Україною «Цирк на дроті». Розкажи про нього. Що чекає на глядача?
— «Цирк на дроті!» — це одна з улюблених фраз моєї бабусі, саме вона мене надихнула на новий тур. На глядача чекає абсолютно нова програма. Я буду зі стендапом точно у 24 містах. Ще планую виступити у Харкові, там я шукаю локацію. Також хочу поїхати в Херсон та на Донбас з благодійними концертами в рамках цього туру. Фінальний концерт відбудеться в Національному цирку України.
Квитки на концерт можна придбати тут.
