11 вересня скорботний день для всіх жителів громади. Знову квіти з чорними стрічками, а звичну тишу пронизують сумні, прощальні мелодії духового оркестру.
Страшна війна без жалю забрала життя мужнього бійця Руслана Олександровича КОСТЕНКОВА, який боронив українську землю від російського окупанта.
Плаче зранена країна за загиблим захисником… Роменська громада гірко та болісно провела свого славного воїна в останню путь...
Траурний кортеж із тілом загиблого Героя жителі зустрічали на колінах.
Церемонія прощання відбулась на Алеї Слави. Рідні, близькі, керівництво громади, бойові побратими, священнослужителі, друзі, однокласники загиблого Воїна прийшли, щоб гідно зустріти, вклонитися і помолитися за Руслана КОСТЕНКОВА, який віддав своє життя за Україну.
Після заупокійної панахиди за загиблим до всіх присутніх зі скорботним словом звернулася заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Лілія ГОРОДЕЦЬКА: «На жаль, війна триває…Вона не жаліє нікого на своєму шляху... Безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює із землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Вона підло вбиває цвіт української нації… Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Сьогодні Роменська громада на цьому святому місці, окропленому сльозами, прощається із земляком, Захисником, Воїном, надійним побратимом, Героєм – Русланом Олександровичем КОСТЕНКОВИМ, який мужньо та відважно до останнього подиху захищав українську землю від рашистської орди… Руслану навіки 36… З великим тягарем в душі ми сприймаємо непоправну втрату справжнього патріота, який до останнього подиху був відданий Україні. Вічна слава та світла пам’ять Руслану Олександровичу КОСТЕНКОВУ».
На знак високого шанування воїна земляки несли квіти та вишикувалися в траурну шеренгу, щоб провести Героя-Захисника останньою дорогою на довічний спокій.
Український Захисник Руслан Олександрович КОСТЕНКОВ народився 6 листопада 1987 року в м. Іжевськ.
У зовсім малому віці його родина переїхала в с. Степок Краснопільської громади, Сумського району. Хлопець виростав у багатодітній родині, мав двох менших сестричок, яких дуже любив, ще з юних років захищав та оберігав їх.
До 6-го класу навчався у Миколаївській школі-інтернат. Руслан був старанним учнем, гарним та добрим товаришем, завжди знаходив спільну мову з однолітками.
Після закінчення 9-ти класів Руслан навчався в Білопільському професійному ліцеї залізничного транспорту та у 2007 році здобув професію помічника машиніста тепловоза.
Коли юнакові виповнилося 18 років він проходив строкову службу у м. Київ у військах зв’язку повітряних сил ЗСУ.
Після армії наш «майбутній захисник» Руслан КОСТЕНКОВ з 2009 по 2012 роки працював у виправній колонії на Полтавщині. Потім на «Артемівському заводі шампанських вин». Юнак також їздив на заробітки до сусідніх країн.
В кінці 2017 року, Руслан Олександрович, хвилюючись за долю рідної країни, за майбутнє кожного українця, підписав контракт та розпочав захищати Батьківщину у складі ОК «Північ» оперативного об'єднання Сухопутних військ Збройних Сил України.
Руслан КОСТЕНКОВ був вправним Воїном, боронив рідну землю у найзапекліших точках. Брав участь в антитерористичній операції, забезпеченню захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, відсічі і стримуванні збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях. Наш Захисник мав посвідчення УБД.
У 2018 році чоловік познайомився з дівчиною Іриною з Ромнів. Спочатку це було спілкування через соціальні мережі. Але з часом між молодими людьми спалахує іскра взаємних почуттів, і вже в 2019 році закохані одружуються. А у червні 2020 року молоде подружжя дуже радіє народженню сина Нікіти. Зі своєю молодою родиною Руслан намагався проводити весь вільний час, бо понад усе в світі любив маленького сина та молоду дружину.
За три місяці до повномасштабного вторгнення Руслан вирішив закінчити службу за контрактом та повернувся до родини. Він мав плани на життя: виховувати та навчати сина, жити разом з сім’єю. Руслан був гарним люблячим батьком, найкращим чоловіком.
Серце Руслан КОСТЕНКОВА боліло за Україну, за весь український народ, він , як справжній чоловік, військовий, не міг допустити, щоб клята орда ходила по його рідній землі, тому з перших днів повномасштабного вторгнення чоловік, добровільно пішов до Роменського військкомату. Руслан вступив до 152 окремого батальйону 117 бригади ТРО. Спочатку разом з побратимами наш захисник ніс службу на Конотопському напрямку та в Роменському районі. У 2023 році до дня Збройних Сил України стрілець другого стрілецького відділення солдат Руслан КОСТЕНКОВ від командира був нагороджений подякою за захист рідної землі, стійкість, професіоналізм та мужність при захисті рідного народу.
У січні 2024 року серце Воїна ще більше наповнилися лютою ненавистю до рашистів. Під час обстрілів прикордоння Сумщини, які ворог щодня здійснює, а саме в с. Степок Краснопільської громади Сумського району загинув його 60-річний батько, який кілька днів тому святкував ювілей. Цю велику та болісну втрату найріднішої людини Руслан дуже важко пережив, але його сталевий характер Воїна-Захисника лише зміцнів…
Того ж місяця військову частину Воїна було передислоковано на Лиманський напрямок. Тут Руслан КОСТЕНКОВ брав участь у найзапекліших боях. Мав контузію, але не покидав ні побратимів, ні поле бою. Завжди заспокоював дружину: «Якщо я на Лимані вижив, то все буде добре, буду жити!». За вміле володіння військовою справою 26 квітня 2024 року Руслан КОСТЕНКОВ був нагороджений відзнакою командира 152 окремого батальйону ТРО.
З травня місяця 2024 року військову частину Руслана переводять на Куп’янський напрямок. Чоловік продовжує самовіддано захищати Україну. Наш захисник завжди писав матері та сестрам та жінці: «Все добре, я буду жити заради вас…». Він мав теплі та щирі стосунки зі своєю родиною. Коли була можливість, Руслан завжди намагався поспілкуватися з маленьким сином по відеозв’язку, бо дуже сумував за хлопчиком. Між ними був міцний родинний зв’язок. Бо за словами дружини у 4-річного хлопчика є найулюбленіше заняття: «писати листи для тата…»
Руслан КОСТЕНКОВ був проїздом вдома в кінці серпня цього року. 4 гарних та незабутніх дні провів з коханою дружиною та маленьким сином. Родина будувала плани на майбутнє: мріяли придбати власний будинок та жити спокійним мирним життям. Та не судилося… всі мрії та сподівання перекреслив підлий ворог…
4 вересня 2024 при короткій переписці з жінкою, Руслан написав: «На зв’язку, люблю, цілую… хочуть вбити…» Дружина у відповідь, як оберіг, надіслала фото сина Нікіти… Це було останнє повідомлення…
Наступні 24 години очікування та невідомості для Ірини були довшими за життя… Але дівчина не панікувала, бо були періоди, коли коханий по декілька днів не виходив на зв’язок… На жаль, не цього разу…
Ввечері 5 вересня 2024 року дружині повідомили найстрашніше…
4 вересня 2024 року, відданий військовій присязі на вірність Українського народу, старший солдат Руслан Олександрович КОСТЕНКОВ загинув у районі н.п. Дворічна, Куп’янського району Харківської області під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого мінометного обстрілу у зоні проведення бойових дій.
Жінка згадує, що Руслан обіцяв їй: «Я не загину, я обов’язково повернуся до тебе, до сина до родини, бо ви мій сенс життя… Заради вас, заради вашого спокою, я тут на лютій, проклятій війні…». Та не судилося…
Тепер Воїну назавжди 36…
Руслан КОСТЕНКОВ був патріотом своєї країни, відважним захисником, мав добру вдачу, спокійний характер, був гарним сім’янином, любив життя. Коли мав вільну хвилинку ходив на риболовлю…
У захисника залишилися мати, дружина, маленький син та сестри…
Важко знайти слова втіхи, неможливо заспокоїти біль та гіркоту втрати… Війна поділила життя рідних Руслана на “до” та “після”. І це “після” віддає смутком, болем та невідворотним усвідомленням непоправної втрати…
Руслан КОСТЕНКОВ хотів, щоб його сім’я пишалася його вчинками. Як Руслан і хотів, рідні пишаються ним. Громада та Україна пишається своїм мужнім Воїном. Шкода, що невблаганна доля дала йому мало пожити на світі. Шкода, що Руслан не побачить, як дорослішає його син…
Безжальна війна назавжди зупинила стукіт його серця... але світла пам’ять про справжнього патріота, українського воїна назавжди збережеться в наших серцях.
Смерть наших захисників завжди важко сприймати. Ще важче знайти слова втіхи та підтримки. І хоч жодні слова не зможуть полегшити біль втрати найдорожчої людини, пам’ятаймо, що Руслан Олександрович КОСТЕНКОВ - Герой, а Герої не вмирають!
Віднині Руслан КОСТЕНКОВ - воїн Небесного Легіону, а його ім'я назавжди вписано в новітню історію боротьби за волю та Незалежність України!
Вічна пам'ять і слава українському воїну, який захищав рідну землю і кожного з нас!
Нехай душа загиблого Воїна знайде вічний спокій!
Слава Україні!
