Дарія Прохорчук – сумська молода художниця, яка через роки навчання, творчих пошуків і конкурсів, впевнено обрала мистецтво. У її картинах - пошук нових форм і технік переплітаються з власними почуттями й емоціями. В інтерв'ю Дарія ділиться, як з дитинства відчувала своє покликання, що для неї значить олійний живопис і як шукає власний стиль. Про участь у міжнародних резиденціях, роботу з дітьми та прагнення створювати мистецтво, яке несе соціальний сенс – читайте далі.
— Чому захотіли стати саме художницею?
— Я з самого дитинства знала, що стану художницею. Мене дуже надихав саме цей напрямок діяльності. Постійно дивувалась, коли запитувала у своїх однокласників, ким вони хочуть стати, а у відповідь говорили, що не знають. У мене було багато гуртків із різними видами діяльності, але саме із великим задоволенням, я ходила на малювання. Зрозумівши, що вже хочу вступати в академію мистецтв дізналась, наскільки все серйозно зі вступом та екзаменами. Почала постійно готуватись, щоб здати такі роботи як академічний рисунок, живопис та композиція. Кожен екзамен проходить чотири дні по декілька годин. Зважаючи на те, що більшість людей перед вступом закінчують художні школи, то мені потрібно було показати свої можливості по максимуму. Я зазвичай постійно брала участь у різних конкурсах, але, коли ти знаходишся в осередку академії це зовсім інший рівень.
— Чи є у вас улюблені техніки, чи матеріали?
— Я займаюсь лише олійним живописом та поєдную його з акриловою фарбою. Жоден матеріал не може мені дати того, що дає олія в живописі. Але під час навчання ми використовували акварелі та колажі. Такі техніки мені не до душі. Але вони потрібні для свого розвитку як художника, так і бачення світогляду. Все ж таки я повертаюсь до олійного живопису, хоча технік існує безліч.
Внутрішній сад переживань
— Як проходить ваш творчий процес? Від ідеї до готової роботи?
— У різні періоди – по-різному. Коли я робила акцент на міських пейзажах, то все брала з життя. Бачу якийсь мотив, який мене чіпляє і пропускаю його через призму свого бачення. Вже на полотні ми бачимо мікс реальності та мого бачення. Наприклад, остання серія над якою я працювала в резиденції це вже було зовсім по – іншому. Це серія «Внутрішній сад». Вона повністю йшла від моїх внутрішніх переживань. Все що мене хвилювало та на чому я хотіла акцентувати. Головним героєм звичайно я роблю себе. Все іде від внутрішнього. Комусь воно може перекликатись, комусь – ні. Але так чи інакше кого б художник не писав, він завжди пише автопортрет. Щодо часу створення картин також по-різному. Все залежить від того, наскільки швидко я побачила готове рішення. Може бути так, що одразу приймаю рішення, а іноді я не можу вирішити як буде краще. Тому саме для цього існують ескізи. Я роблю їх дуже багато і потім вже вирішую як буде краще.
— Для Вас мають значення кольори, якими ви пишете картину?
— Все залежить від того, що я хочу передати. Я опираюсь на свої думки, але яскравість картини не залежить від мого настрою. Я не можу сказати, що у мене є улюблені кольори. Але якщо я роблю серію з картин, то намагаюсь дотримуватися певної гами.
— Чи були моменти, коли вам доводилося виходити за межі зони комфорту як художниці?
— Так, доводилось. Наприклад, мені найбільш комфортно знаходитись у майстерні й краще наодинці. Але, звичайно були моменти, коли потрібно було працювати із багатьма художниками. Наприклад, на міжнародному симпозіумі були присутні діячі із різних країн. Ти не можеш бути один. І ти малюєш щось вперше і не знаєш чи вийде з чого щось, чи ні. І думаєш, що інші художники можуть зафіксувати твою помилку, але в процесі розумієш, що, дійсно, краще вийти зі своєї зони комфорту, побороти свої страхи та всі хвилювання були просто марні.
Люди та творчість
— Чи є люди, які вплинули на Вашу діяльність?
— Під час навчання на мене дуже вплинули мої викладачі, яких я дуже цінувала. Дуже любила їхню творчість та роботи. Під час навчання я навіть намагалась наслідувати їхні роботи. Тобто якісь риси малювання хотіла наблизити до своїх картин. Але зараз я сформована художниця, тому більше так не вважаю за потрібне робити. Зараз намагаюсь розраховувати на себе та на свої думки.
— Чи є у вас нездійснені проєкти, які хотіли б втілити у життя?
— Мені здається такі проєкти є у всіх. Буває таке, що голова генерує дуже багато ідей, так що не встигаєш всі їх реалізувати. У мене за плечима залишилось багато чого, що я не реалізувала, але зараз воно вже може не мати сенсу. Я вже інша, у мене інші пріоритети та думки. Тому я просто вчуся на помилках та намагаюсь реалізовувати все в одну мить, поки мені ця ідея подобається. Є один проєкт, який я не встигла реалізувати. На початку 2022 року ще тоді викладала та працювала з дітьми. Тоді ще працювала із проєктом «Маленькі інфлюенсери – великих міст» і хотіла зробити подібне пов’язане із соціальним та мистецьким. Я хотіла взяти інтерв’ю у дітей та запитати, що для них взагалі малювання. Але повномасштабне вторгнення внесло свої корективи. Уже було не до цього. Коли ми закінчували працювати з проєктом, який допомагає інтегрувати внутрішньо – переміщених дітей в їхнє теперішнє середовище через публічне мистецтво. В останній день цього проєкту я згадую про цю мрію. Тому я вже доробляю відео і вже скоро вийде інтерв’ю з дітьми.
— Як довго Ви викладали?
— Я викладала із 2018 до початку 2022 року. Викладала також у дорослих людей. Мене запрошували на різні курси по скетчінгу. Коли почалось повномасштабне вторгнення, всі перейшли на дистанційне навчання. З часом я поїхала на перший проєкт за кордон і зрозуміла, що я це не можу поєднувати, тож вирішила звільнитись. Все ж таки робота з дітьми мене не залишила, зараз у розробці маю багато проєктів.
"Маєш бути собі і маркетологом, і вести соціальні мережі, і бути рекламістом"
— Які труднощі ви зустрічали за час своєї діяльності?
— Я дуже часто зустрічалася з такою думкою, що робота художника дуже легка. Коли мені говорять, що, наприклад, навчаються в університеті, пишуть конспекти, а я лише малюю пензликом. Деякі люди не розуміють, що це така ж робота як і всі. Думають, що художник закрився у себе в майстерні та малює. Ні, це так не працює. Ти маєш бути собі і маркетологом, і вести соціальні мережі, і бути рекламістом. Коли потрібно заповнювати заявки на резиденції, проєкти, планери, перше, що хочуть побачити – твої соцмережі. Продажі також не відбуваються самі по собі. Власне на саме малювання залишається не так багато часу. Тому найскладніше для мене це резиденції. Вони забирають дуже багато часу та ресурсу.
— Яким ви б хотіли бачити свій розвиток у майбутньому?
— Я б хотіла розвинути своє мистецтво із соціальною складовою. Я не хочу робити малювання заради малювання та картинку заради картини. Тобто вона має нести в собі соціальний внесок. Коли мої роботи мають дуже сильний сенс на посил, тільки тоді я бачу сенс. А зараз для мене сенс у соціальній складовій.
— Що б ви порадили молодим художникам?
— Не думати, що все буде виходити із першого разу. Наприклад, коли я закінчувала академію, думала, що все вмію, але моє навчання тільки почалось після закінчення навчання. На практиці отримуєш дуже багато різної інформації, думок та вмінь. Це дуже довгий процес. Ти отримаєш гарний результат, якщо буде розуміти, що це дуже довгий шлях та кропітка праця.
