День Тетяни Піскурьової починається з ринку, де вона щодня пропонує містянам знайти нового хвостатого друга. Ввечері жінка повертається додому, щоб годувати малят із пляшечки та доглядати за понад сотнею врятованих тварин. У Шостці, яка майже щодня потерпає від обстрілів, зооволонтерка не припиняє рятувати покинутих котів і собак. За 5 років вона знайшла домівки для понад 7 тисяч чотирилапих.
Як жінка знаходить сили для своєї справи та що її надихає не зупинятися – читайте у нашому інтерв’ю.
13 років турботи
— Як давно ви займаєтесь волонтерством?
— Вже понад 13 -ть років. Я виросла в селі, і мені завжди було шкода тварин, яких люди викидали на вулицю. Тому якщо я бачила покинутих собачку або котика, то намагалася їх погодувати та знайти їм житло.
Мені подобалося постійно опікуватися тваринами, тому у 2019 році я створила у Шостці громадську організацію "Добре серце". До неї залучила інших волонтерів та небайдужих до тварин людей, і ми почали надавати допомогу чотирилапим на постійній основі.
— Скільки тварин на цей час знаходиться під вашою опікою?
— Загалом сьогодні це більше ніж 100 котів і собак. З них тільки у мене вдома живе 43 коти та 20 собак. Решта тварин проживає у тимчасовому Шосткинському пункті перетримки.
— Які саме це тварини та яку допомогу ви їм надаєте?
— Це коти та собаки викинуті людьми, тварини — безхатченки, чотирилапі збиті машинами, а також брати наші менші з прикордоння.
Я допомагаю не лише тваринам із Шостки та Шосткинського району. До мене везуть собак та котів з прикордонних районів усієї Сумської області, є навіть чотирилапі з Чернігівщини та Донеччини. Не відмовляю нікому.
Надаю тваринам житло, їжу, лікування. Коли тварину відгодую, підлікую і, як то кажуть, поставлю на ноги й намагаюся знайти їм гарних господарів.
Другий шанс
— За роки вашого волонтерства скільком тваринам ви вже знайшли домівку?
— За 5 років роботи громадської організації "Добре серце" вдалося прилаштувати в добрі руки більш як 7 тисяч тварин. Але це не тільки моя заслуга. У мене є хороші помічники, теж волонтери з Шостки, які теж допомагають знайти нашим хвостикам гарні домівки.
Зараз я зі своїми помічниками — волонтерами щодня стоїмо на Шосткинському ринку, де пропонуємо містянам безплатно взяти котика або собачку.
— Скільки тварин, які хворіють, знаходиться у Вас зараз?
— На цей час це понад 20 - ти котів та собак, які хворіють на демодекоз, кальцивіроз, ентерит. Деякі підопічні сліпі, без лапок, мають численні рвані рани.
На моїх руках зараз і беззахисні кошенята за життя яких я борюся вже декілька місяців.
Всі ці тварини потребують тривалого лікування та дороговартісних ліків.
Зараз я намагаюся знайти для них міжнародних спонсорів, які зможуть оплатити для них лікування.
Ті, хто не зрадять
— Як ваші родичі відносяться до того, що ви присвячуєте своє життя порятунку тварин?
— У мене троє дітей, які так само люблять тварин та допомагають мені доглядати за ними. Особливо болісно діти реагують, коли хтось із моїх підопічних захворіє. Тоді ми всі разом намагаємось вилікувати собачку чи котика.
А чоловік спочатку не дуже розумів мене, і одного разу коли я принесла додому чергову партію беззахисних кошенят, зробив мені зауваження. Після цього я з ним декілька днів не розмовляла, але кошенят таки врятувала.
Врешті-решт чоловік змирився та й каже : "Добре, нехай буде по-твоєму. Я не проти тварин, але, будь ласка, тільки розмовляй зі мною!"
— Пригадайте зворушливий випадок за час вашої роботи волонтером
— Таких випадків було чимало. Одного разу, це було майже 6 тижнів тому, ми випадково знайшли на вулиці шестеро маленьких щойно народжених цуценят. Вночі у дощову погоду люди викинули їх на вулицю помирати.
Тваринки були ще теплі, саме тому нам вдалося їх врятувати. Коли принесли новонароджених до мене додому, то я їх годувала з пляшечки як маленьких дітей. І змогла виходити, стали такі гарненькі. А невдовзі мені вдалося для цих малят знайти ще й гарну домівку.
— Що вас надихає на таку благородну справу як порятунок тварин?
— Моє серце завжди болить, коли я на вулиці бачу покинуту людьми голодну тварину. І я готова зробити для цієї тварини все, щоб її врятувати.
Своєю роботою я хочу довести іншим людям, що брати наші менші також заслуговують на теплу домівку, гарне відношення, смачну їжу та лікування.
Активно веду соцмережі, де розповідаю про своїх підопічних та про те якої саме допомоги або лікування вони потребують.
Провожу також виховні години присвячені братам нашим меншим у школах.
І я точно знаю, що собака, яку я врятувала, ніколи мене не вкусить і не зрадить у скрутну хвилину.
Саме це і надихає мене не зупинятись та продовжувати свою справу з порятунку тварин і надалі.
Оксана Кир’ян
