Американське печиво у Сумах – історія розвитку бізнесу

«Мрію про невеликий заклад, куди люди можуть прийти, випити каву чи чай з печивом», - мрійливо розповідає Ліка Честовська, студентка сумського університету та власниця початкового бізнесу «Cookies.». Власними руками дівчина доробила рецепт відомого американського печива «Crumbl cookies», щоб воно вийшло саме таким, яким продають у кав’ярнях Америки. Цей десерт ще називають мінітортом, бо він поєднує у собі м’яке тісто, хрустку скоринку та різноманітні начинки. У нашому інтерв’ю сум’янка ділиться з усіма відчуттями, тривогами та сумнівами при відкритті бізнесу, розповідає про складнощі та цілі на майбутнє.

«Crumbl cookies» – це американське печиво, яке стало популярним своїм різноманіттям смаків, текстурою та розмірами. М’яке хрустке тісто з насиченою начинкою як усередині, так і зверху – вдале поєднання смаків.

«Лік, можеш приготувати мені оте своє печиво, будь ласка?»

- Як прийшла думка почати свій бізнес?

- Мені здається, що любов до підприємницької діяльності у мене від батька. Він з самого дитинства мені розповідав усе про деталі, але знаєте, стикнувшись з усім особисто – все одно дуже складно. Вперше я побачила це печиво у Тіктоці чи Інстаграмі, не пам’ятаю точно, якщо чесно. На відео було м’яке хрустке тісто з начинкою зверху, і я одразу захотіла спробувати, яке воно на смак. А так, як я люблю готувати, то почала намагатися приготувати власноруч. Перші рази нічого не вдавалося, відверто, бо виходили якісь коржики. Я не здавалася й почала дороблювати тісто за своєю технологічною картою, тобто взяла оригінальний рецепт і сама додавала ті інгредієнти, яких мені не вистачало. Я розумію як це працює, однак складність нікуди не зникла. Я дуже багато готувала, давала коштувати усім рідним та просила ділитися думками стосовно смаку. Мені навіть батько постійно телефонував зі словами: «Лік, можеш приготувати мені оте своє печиво, будь ласка?» Як я можу відмовити?

- А як все ж таки наважилися на відкриття свого бізнесу? Чи не було сумнівів?

- Навчаюся на психолога, але завжди думала, у якій сфері себе бачу і єдине про що я думала – це бізнес. Хотіла спочатку щось маленьке спробувати, думала, що може сум’янам сподобатися. Це печиво вже було в Україні, я бачила, але воно у дівчинки схоже на пряники. Тому можна сказати, що мої «Cookies.» – це перший аналог американського популярного печива з начинкою.

- У мене не було страху, що це не окупиться, ні, я відносилася до цього простіше: вийде – супер, ні – шукаємо іншу нішу. Насправді єдине, чого боялася – це суб’єктивної думки про мій бізнес, іншими словами, думок людей та знецінювання. Я розповіла про свою справу знайомим тільки кілька днів тому, бо не хотіла, щоб хтось про це знав. І знаєте, коли вони дізналися, то одразу почали замовляти печиво, розвозити по друзях їх та пропонувати свої бізнес-ідеї. Це неймовірна підтримка, чесно. Безмежно надихає, що мене оточують люди, які завжди підтримують та «за» будь-які ідеї. 

- Чи не боялися відкриватися в умовах війни?

- Відверто кажучи, не боялася взагалі. Страх був присутній перші місяці війни, а далі ти просто звикаєш до усього цього. Ми не можемо витрачати власне життя на страх чи негатив. Так, це дуже страшно, коли прильоти, коли люди гинуть, але я так вирішила для себе: жити як востаннє. Ми постійно донатимо на корм для тваринок, яких я обожнюю. Постійно їздимо до притулку, щоб гуляти з собаками чи кішками й привозимо їжу, смаколики тощо. Це наші реалії, з цим треба змиритися, що я і зробила. Їхати з міста не збираюся, бо люблю його усією душею, коли їду до іншого, то чекаю, коли вже зможу повернутися. Тому вибір тут був очевидний – тільки Суми. Лячно, коли над будинком пролітає шахед, коли його збивають і ти молишся, щоб не попало у будівлю. Так вночі ти молишся, щоб вижити, а вдень робиш усе, щоб твоє майбутнє було кращим.

- Скільки ж Вам довелося витратити коштів для того, щоб почати продавати їх у Сумах, щоб бізнес стартував?

- Мені не вистачало коштів, тому я постійно відкладала старт бізнесу. Але хлопець – людина, яка постійно мене підштовхувала до цього, сказав мені якось: «Давай робити, якщо не вистачає – я додам, це ж не проблема» – і це сталося. 

«Чотири дні було затишшя, ми чекали…»

- Чи можете сказати, що старт бізнесу, який відбувся у кінці вересня – успішний?

- Навіть не знаю, якщо чесно. З самого початку було дуже багато замовлень, не вистачало нічого: ні упакувань, ні рук для приготування, ні продуктів. Я готую сама завжди, тому доводилося буквально не виходячи з кухні працювати цілодобово з перервою для сну у кілька годин. Особливою проблемою була відсутність заморожених ягід, я їх не могла знайти, у всіх одне виправдання: не сезон. Але це пройшли. Потім продажі впали. Чотири дні було затишшя, ми чекали, і знову прийшло багато людей. Зараз вже все стабілізувалося, 15-20 печива за добу.

- І думаю, що те, що є зараз – це ідеальна кількість замовлень. Звичайно, поки не почали масштабуватися. Моя команда – це дивовижні дівчата, і для нас 15-20 – ідеально на добу: ніхто не перенапружується, не відчуває стрес, бо щось не встигає. Перші тижні було надскладно. Усі нервували, бо вільних хвилинок не було взагалі.

- Ви розповідаєте про команду, а хто ж туди входить?

- Готую виключно тільки я, одна дівчинка – це наш SMM, який відповідає Вам в Інстаграмі, інша – помічниця. Ще був постачальник наш, який відвозив усі замовлення, але він виїхав з міста.

- З якими складнощами Ви зіткнулися через війну?

- Перше, що я почала замовляти були коробки, бо вони довго виготовляються. І як виявилося, дуже багато виробників упакувань закрилися через безпосередньо війну. Я обдзвонювала, мені здається, усіх постачальників коробок, бо довго не могла знайти ті, що мені треба за нормальною ціною, а не 100 грн за 1 шт. І десь 70% припинили свою роботу. Мені здається, з найскладнішого, було саме це, бо там доходило й до істерик. У мене у голові був один приклад, як я їх бачу, а знайти це – задача із зірочкою. Хтось такого просто не робить, хтось зробить за захмарний цінник, а хтось зачинився.

- Коли вже повністю зневірилася й дивилася уже буквально на усі коробки. Випадково наткнулася на одного виробника й побачила ту, що мені треба. Одразу зв’язалася з людиною і після кількох узгоджень дизайну – провела оплату. Після цього з’явився інший головний біль – наліпки. Середня вартість однієї – 20 грн. Це дуже багато, відверто, але виходу іншого не було. Загалом я хотіла рожевого відтінку упакування, однак змінила плани й вирішила робити повністю білими. Момент «Х»: нам приходять білосніжні коробки й… наліпки молочного відтінку. Я була у шоці, бо просила білі, сварилася з ними. Однак на виготовлення нових йде багато часу, а відкриватися потрібно було ось-ось, тому вирішили працювати вже з тим, що є.

«Головна мета – щоб люди їхали до мене у заклад спеціально по це печиво»

- Як обирали начинки для печива? Якщо не помиляюся, в американському дуже багато різновидів.

- Так, їх дуже багато насправді, не пам’ятаю, чи є у мене їх приклади начинок, але у мене головною метою був попит. Я задавала сама собі питання: «Що буде мати популярність на велику аудиторію?» Робила маленькі «пробники» і просила рідних голосувати, який найбільше сподобався, бо я до себе дуже критична, а так одразу зрозуміло. Найскладніша начинка й та, яка мені не подобається – це банан-шоколад, але він найпопулярніший у нас. Тут важливо акуратно та швидко розмістити шматочки банана, адже будь-який хибний рух може вплинути на результат.

- Ви сказали про найпопулярніший? А який смак замовляють дуже рідко?

- Це начинка на основі «Nutella», бо вона не цікава людям. А коли ми запитали, що хочуть містяни спробувати, то варіанти були різні: червоний оксамит, брауні, акула (американська начинка) та лохина. І до останньої найбільше питань, насправді. Бо печиво коштує 85 грн, а кошик цих ягід – 400 грн. Окрім того, великі сумніви викликає приготування, бо печиво округлої форми й лохину буде важко розташувати на поверхні, тому ми поки на стадії роздумів нових начинок. Можу тільки сказати, що вже вводимо в асортимент мій фаворит серед усіх начинок – малина/білий шоколад.

- Ви працюєте вже два місяці, чи зможете сказати, скільки печива за увесь цей час встигли продати?

- Рахуючи по упакуваннях, скільки я замовляла, то це, напевно, понад 800 шт печива. За такий маленький період часу, думаю, це приголомшений результат.

- У Вас вже є якісь плани на майбутнє? Можливо, на розширення?

- Мрію про невеликий заклад, куди люди можуть прийти, випити каву чи чай з печивом. Він обов’язково буде концептуальним, тобто зі своєю атмосферою, естетикою, колористикою тощо. Ідей дуже багато, питання тільки у коштах. Головна мета – щоб люди їхали до мене у заклад спеціально по це печиво. Це знаєте, логічне розуміння, що онлайн бізнес довго не протримається. Ми зараз як живемо? Хочемо прийти й купити, а не чекати там 2-3 дні. Зараз ми замовлення оформлюємо мінімум за добу та максимум за три доби до видачі, щоб встигати усе. І нашим містянам це не зручно, бо багато хто відмовляється чекати й це – один з мінусів, насправді.

- Тому моя мета на майбутнє – заклад у центрі міста. А Європа зараз надає усім малим бізнесам гранти на розширення, старт і тому подібне без виплат податкової. Це просто супер шанс для нас. Не люблю просити грошей, тому й хочу його виграти.