«Сat person» - саме так називає себе Іван Міненко. З самого дитинства він захоплювався котиками та бажав приютити кожного, хто опинився на вулиці. В юності хлопець влаштував справжній центр перетримки в себе вдома. Сьогодні зооволонтер – власник «кошачого будинку», який налічує 70 котів. Притулок «Дімпетс» - єдиний у Сумах, де пухнастики отримують шанс на нове життя. Його Іван створив після підриву росіянами Каховської ГЕС, адже не міг полишити у біді постраждалих тварин. Як вдається Івану балансувати між роботою та волонтерством, скільки котів проживає у нього вдома, хто, окрім вусатих, ще проживає у притулку та чи є місце для песиків у серці «кошатника»– дізнавалися наші журналісти.
— Розкажіть про себе. Чим займаєтесь крім волонтерської діяльності?
— Крім волонтерства, я працюю менеджером по рекламі. У цій сфері я вже майже років 10. Свою роботу намагаюсь поєднувати із зооволонтерством. Моє піклування за тваринами це більше як хобі.
— Ви надаєте допомогу лише котам?
— Ні, якщо потрібна буде допомога іншим тваринкам, я не залишу їх. Зараз вдома маю три собаки, тому що довелось їх забрати до себе. Також з’явились кролі та білочки. Але все ж таки більший акцент роблю на котиках.
Історія перших лапок
— Як і коли у Вас з’явилася ідея допомагати котам?
— Любов до тваринок у мене була ще з дитинства. Я малим постійно когось підбирав додому, намагався лікувати та допомагав у харчуванні. Потім уже з років 16-17 зрозумів, що потрібно виходити на інший рівень та почав забирати велику кількість котів до себе додому, а потім уже знаходив нових господарів для тваринок. Вже трішки більше року тому я почав робити саме притулок. Ідея виникла через трагедію на Каховській ГЕС. Коли з’явилась велика кількість тварин, які потребували допомоги, я розумів, що місця немає. Потрібно було щось вигадувати. Прийшов до того, що почав облаштовувати нове приміщення для тварин.
— Яка кількість тварин отримала від вас допомогу?
— У волонтерському будинку 70 котів, незначна кількість кролів та білочок. Вдома також десь близько 70 котів і 3 собаки.
— Чому саме коти?
— Ще з дитинства мені дуже подобались коти, саме їхня манера поведінки. Як на мене, вони зовсім не схожі на інших тваринок. Є таке поняття в англійській мові «cat person». Це максимально про мене. Вони мені подобаються своїм норовливим характером. Коти завжди знають собі ціну, але можуть дарити добро і піклуватись про нас.
Тепло, свобода і другий шанс для кожного кота
— Які основні цілі та напрями діяльності вашої організації?
— Головна задача – знаходити домівки для котів. Щодо другорядних обов’язків це реклама притулку. Щоб люди знали, що ці тваринки завжди шукають для себе господарів. Планую після закінчення війни ходити по школах та розповідати про свій притулок. Хочу щоб із самого дитинства у людей зароджувалась ця любов до тварин. Також обов’язкова стерилізація. Це стосується безхатніх та хатніх тварин. Звісно, що у планах ще більше масштабуватись.
— Чим ваш підхід до захисту тварин відрізняється від інших організацій?
— Взагалі кошачий будинок єдиний в Сумах. Але різниця з іншими притулками в тому, що наші коти на вільному вигулі. Є загальна кімната, спеціальні полиці та іграшки, якими вони граються. Це зроблено для того, що коти, які не знайдуть домівку, все ж таки проживали повноцінне життя. У клітках вони не відчуватимуть свій простір. Ми дозволяємо собі помістити їх у клітки лише в тому випадку, якщо це новенькі котики. Тобто вони повинні пройти ще повну стерилізацію та щеплення.
— Які послуги чи допомогу ви надаєте?
— Списку послуг як такого немає, але це все залежить від стану тваринок. Я ніколи не відмовляв брати тварин військових, коли вони про це просили. Намагаємось домовлятись про пільгову стерилізацію. Також можемо допомагати фінансово, якщо у людей немає коштів на це. Якщо потрібно на деякий час розмістити тваринок до нас, то ми ніколи не відмовимо. З приводу лікування тварин, ми допомагаємо у тому випадку, якщо тварина безхатня та постраждала десь на вулиці. Також будь – яка консультація з приводу лікування. Можливо, порадити певних лікарів, то ми завжди допоможемо.
— З якими найбільшими труднощами ви стикаєтеся у своїй діяльності?
— Найскладніше - це думка про те, що ти не можеш врятувати усіх тварин. Розумієш, що на всіх не вистачить твоїх ресурсів та морального стану. Також думка про те, що може бути дуже критичний стан, коли не допоможе жоден лікар. Друге, це люди. Багато хто не розуміє, що це за діяльність. Це моє хобі. Я можу як займатись цим, так і ні. Важко спілкуватись про це з людьми, бо безліч людей не тактовні і мало розуміють мою діяльність. Але за стільки років я вже почав звикати.
— Чи є проблеми з фінансуванням? Як ви їх вирішуєте?
— Звісно, що так. Це одна із найголовніших проблем. На початку моєї діяльності я покривав сам всі витрати. Коли масштаби почали збільшуватись, мені не вистачало своїх коштів. Я вирішив почати викладати збори по усім соцмережам. Я почав вести свій особистий інстаграм для того, щоб люди дивились як це відбувається. Таким чином, знаходяться люди, які хочуть допомагати на постійній основі. Також місцева влада іноді виділяє кошти на корми для котів. Іноді закордонні фонди можуть допомагати нам.
— Чи багато сум’ян, які хочуть допомагати?
— Я б сказав, що байдужих людей менше ніж не байдужих. Наприклад, якщо є якась проблема, вона ніколи не залишиться не вирішеною. Ці питання вирішуються за допомогою когось. Є люди, які можуть приїхати погратись із котиками, підтримують грошима, харчуванням. Хочу сказати, що під час повномасштабного вторгнення люди стали більш емпатичними до цього питання.
Від підвалу до люблячого дому
— Чим найбільше пишаєтеся у своїй волонтерській роботі?
— Саме будинком тварин, який ми створили. Десь приблизно за півтора місяці ми із закинутого приміщення зробили будинок у якому хороші умови для існування тваринок. Створення цього будинку це найбільше чим я можу пишатись.
— Чи є історії котів, які вас особливо вразили?
— Зараз у мене живе кішка Іві, вона має пробитий хребет. До мене зателефонували діти приблизно по 13 років. Почали розповідати, що у підвалі знайшли кошеня, ходили його годували, але розуміли, що щось із ним не так. Вони розповіли, що купили їй лоток, кормушку та все, що потрібно для комфортного існування кішки. Всі ці кошти вони відкладали зі своїх кишенькових. Завдяки цим хлопцям Іві до сих пір жива. Уже чотири роки вона має повноцінне життя.
— Як можна стати частиною вашої організації?
— Для початку потрібно написати мені в особисті у інстаграм. Я завжди радий співпраці, тому ми можемо потім зустрітись та обговорити деталі. Я розкажу все, чим можна допомогти нашим тваринкам.
Для того, щоб допомогти безхатнім тваринами, ви можете перейти за посиланням.
