У небесному війську тепер і Іван ОЛІЙНИК, людина, яка попри травми, контузії, з перших днів війни разом зі своїми побратимами у найгарячіших точках ліній фронту виборювала нашу свободу.
Навколішки, схиливши голови, з прапорами та квітами, під журливу «Пливе кача..» живим коридором зустрічали кортеж із загиблим Героєм.
Провести Захисника в останню путь прийшли родина, керівництво громади, священнослужителі, знайомі, друзі та просто небайдужі жителі громади.
Під час церемонії прощання загиблому воїну, солдату Івану ОЛІЙНИКУ віддали останні військові почесті. «Живим коридором» та дощем сліз провели загиблого Захисника до останнього місця спочинку.
Наш захисник Іван Іванович ОЛІЙНИК народився 24 липня 1977 року в селі Овлаші. З юності Іван відзначався працелюбністю та відповідальністю.
Закінчивши 9 класів місцевої школи, він здобув професію у Роменському вищому професійному училищі, а після строкової служби в армії розпочав роботу в НГВУ «Охтирканафтогаз». Там він працював слюсарем, а згодом оператором із добування нафти й газу.
Його життя було сповнене любові до своєї родини, де він був люблячим чоловіком і турботливим батьком для двох дітей. Іван Іванович приділяв максимум уваги дітям та дружині, мав товаришів, зажди допомагав друзям, доглядав хворого батька.
У 2014 році, коли ворог вперше вдарив по Україні, Іван Іванович не зміг залишитися осторонь.
Мобілізований до лав Збройних сил, він рік боронив нашу землю у зоні Антитерористичної операції. Найгарячіші точки – Донецьк, Волноваха, Катеринівка – стали місцями, де він із честю виконував свій обов’язок перед Батьківщиною.
Повернувшись додому у 2015 році, він продовжив працювати, приділяючи весь час своїй родині. Але війна, розв’язана росією, тривала…
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Іван Іванович знову став у стрій, добровільно приєднавшись до Територіальної оборони.
Згодом він став бійцем одного із підрозділів Збройних сил України, захищаючи Батьківщину на Покровському напрямку, у Сумах, а пізніше – у Києві. Іван Іванович за роки відважно військової служби мав нагороди.
17 листопада 2024 року Іван Іванович ОЛІЙНИК був направлений на навчання в місто Бердичев. Через погіршення самопочуття військовослужбовець потрапив в Бердичевський госпіталь.
1 грудня 2024 року серце мужнього Воїна-Захисника Івана Івановича ОЛІЙНИКА зупинилося…
Івану навіки 47 років…
Іван ОЛІЙНИК був світлою, щирою, відповідальною, працьовитою, надзвичайно доброю людиною.
Люблячим сином, батьком, чоловіком, братом... Відважним та сміливим українським Захисником.
Він назавжди залишиться символом опору, приводом для гордості і, на жаль, гіркої скорботи. Іван Іванович пішов на небо нескореними, незламними, незабутнім, залишивши нам світлу пам’ять про себе.
Іван ОЛІЙНИК був символом незламності, людяності та відданості. Він був тим, хто ніколи не відступав перед труднощами, тим, хто вірив у своїх товаришів, у свою родину, у свою країну. Його серце зупинилося, але його дух назавжди залишиться з нами – як символ мужності, сили та віри в Перемогу.
«Ті, хто захищає Батьківщину, не помирають – вони стають прикладом і вічною пам’яттю для наступних поколінь». Ці слова точно описують життєвий шлях Івана Івановича.
Усією Роменською громадою висловлюємо щирі співчуття родині з приводу великої втрати.
Схиляємо голови в скорботі разом із родиною, друзями та всією громадою.
Іван ОЛІЙНИК залишиться у наших серцях як взірець відваги, любові до рідної землі.
Вічна слава Герою – Івану Івановичу ОЛІЙНИКУ.
Спочивай з миром, наш Герою!
