Тамара Корінна, заслужена артистка України, вже понад 40 років пов’язана з театральним життям Сум. Вона виступає на сцені Національного академічного театру драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна, створюючи ролі, що змінювалися разом із нею. Свою любов до сцени вона відкрила завдяки мамі, а навчання в театральному училищі визначило її майбутнє.
"Стати артисткою допомогла моя мама. Вона сама колись мріяла про цю професію, але в ті часи вважалося, що це не для сімейних жінок. Коли я закінчувала школу, мама запропонувала спробувати себе в акторстві, і її підтримка стала для мене вирішальним поштовхом.
Я вступила до Дніпропетровського державного театрального училища (зараз Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж) на акторське відділення. У ті роки часто траплялося, що чоловіки після служби в армії приходили продовжувати навчання. Так на другому курсі я зустріла свого майбутнього чоловіка. Ми разом закінчили навчання і в 1978 році за направленням поїхали працювати в Національний академічний театр драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна".
— Які моменти у вашій карʼєрі Ви вважаєте переломними або найбільш значущими?
— Кожна роль по – своєму значуща та переломна. Навіть зараз, коли я пропрацювала стільки років, отримую роль і переймаюсь зможу її зіграти чи ні. Таких моментів багато. Наприклад, на початку кар’єри грала молодих дівчаток, а зараз вже розумієш, що дають ролі матерів та тіток. Через деякий час граєш уже бабусь. І всі ці моменти, безперечно, впливають на кар’єру.
— Чи є у вашому репертуарі роль, яка найбільше відображає вашу особистість?
— Для мене роль – це роль. Я ніколи не порівнювала героя зі своїм характером у житті. Звісно, що у кожний вихід на сцену ти вкладаєш часточку себе, але, якщо я граю стерву, це ж не значить, що я така у житті. Тому ролі всі різні, а в житті я ще більше відрізняюсь.
Створення персонажу та життя на сцені
— Як ви працюєте над створенням образу персонажа на сцені?
— Усе починається з уяви. Коли отримую роль, одразу думаю про костюм, макіяж, зачіску. Це допомагає мені відчути персонажа. Звісно, режисер теж має своє бачення, але серйозних розбіжностей у мене ніколи не було.
— Як змінилося ваше ставлення до професії з початку карʼєри?
— Взагалі початок кар’єри був достатньо драйвовий. Постійні гастролі, багато ролей. Тебе заряджає енергійність кожного працівника театру. Але з часом робота стає все спокійніше. Попри це, моє ставлення до театру не змінилась. Я його як любила, так і люблю. Взагалі не уявляю своє життя не в стінах цього театру. У мене ніколи не було такого як сидіти вдома, працювати домогосподаркою для чоловіка і прасувати речі. Я хочу прийти та виплескувати всі свої емоції на улюбленій роботі.
— Які емоції Ви відчуваєте на сцені?
— Є такі моменти, коли ти можеш дивитись на себе зі сторони. Тоді помічаєш всі помилки та аналізуєш їх. Відчуття, що я граю немає. За основу ти робиш те, що запрограмовано уже багатьма тренуваннями.
Культура не може занепадати
— Як, на Вашу думку, розвивається українська культура зараз?
— Я думаю, що культура не може занепадати. Тому що у нашому місті ми маємо Національний академічний театр драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, Сумський обласний театр дітей та юнацтва, родинний театр «Нянькіни», також є Сумська обласна філармонія. Всі ці заклади культури постійно відвідують підлітки та молоді люди.
— Чи відчуваєте Ви вплив сучасних трендів на класичне мистецтво?
— Звісно, що вплив відчутний у сучасних виставах. Наприклад, нещодавно поставлена вистава «Украдене щастя». Вона показана у зовсім іншому ключі ніж минулі. Глядач дуже гарно сприймає її. Або серіал «Спіймати Кайдаша». Фільм просто неперевершений. Він цікавий як і молоді, так і старшому поколінню.
— Чи впливає війна на мистецтво в Україні?
— Так, ми маємо дуже великий вплив навіть на акторів. Кожного разу, коли відбувається приліт, ми маємо пригнічений стан. Таким чином, вистава вже не настільки яскрава, як повинна бути. Шкода що вона нічого не сказала про мобілізованих акторів, може уточнити? Плюс Луганський театр же у нас, це ж через війну.
— Що Вас надихає в такі моменти?
— Мабуть, те, що я оптимістка. Були такі моменти, що можу проплакати цілу ніч, а на ранок зібратись, нафарбуватись та піти із широкою посмішкою працювати.
— Чи є у Вас традиції або ритуали перед виходом на сцену?
— Я перехрестилась і пішла. Але іноді буває таке, що починаєш хвилюватись за якийсь окремий момент. Можливо, щось не довчив чи недопрацював. А потім перехрестилась і подумала: «Буде як буде».
— Як Ви досягли звання заслуженої артистки України?
— Я б сказала, що мені було важче, аніж колегам. Але більше це залежить від керівництва. Режисер говорить кандидатів на звання, а потім збори та голосування.
Майбутнє
— Які у Вас плани на найближчий творчий період?
— У наш час нічого планувати не варто. Зараз такі реалії, що не знаєш чи прокинешся вранці, чи ні. Краще все буде за течією, аніж потім жалкувати про втрачений час.
— Яку пораду ви б дали молодим артистам, які тільки починають свій шлях?
— Сучасна молодь настільки розвинута та знають, що вони хочуть від цього життя. Єдине, що хочу сказати – бажання творити!
