5 березня громада Білопілля з глибоким сумом провела в останній земний шлях загиблого військовослужбовця Олександра СТЕПАНЕНКА.
СТЕПАНЕНКО Олександр Миколайович народився у 1994 році в с. Кореньок на Глухівщині. У дитинстві разом із батьками переїхав до села Уланове Есманської громади, де і закінчив місцеву школу. Робітничу професію електрогазозварника здобув у одному з навчальних закладів Глухова.
Потім була строкова служба у 95 десантно-штурмовій бригаді у м. Житомир.
У 2013 році так склалася доля, що зустрівши свою кохану дружину Вікторію, домівкою для нього стало Білопілля. Тут закінчив Білопільське вище професійне училище за спеціальність електрик.
На початку повномасштабного вторгнення, у квітні 2022 року, добровольцем долучився до новоствореного 211 Сумського батальйону. Військові дороги захисника пролягли через Сумщину, Донеччину та Курщину.
Під час перебування на Донеччині, з жовтня 2022 по лютий 2023 років, отримав тяжку хворобу. Після операції та довгих місяців реабілітації знову повернувся у стрій. Солдат Олександр Степаненко був водієм-заправником відділення підвозу пально-мастильних матеріалів взводу матеріального забезпечення батальйону.
Загинув захисник 1 березня 2025 року у наслідок атаки невідомого БпЛА типу FPV зі сторони збройних сил рф під час виконання бойового наказу на території Юнаківської громади на Сумщині.
У скорботі залишилися люблячі дружина, синочок, донечка та батьки.
Цей день, із сумною для родини датою, дружина загиблого Вікторія згадує з болем.
Говорить, саме у цей день, коли проводжала коханого після короткої відпустки, не відчувала, що обіймала і цілувала його живого в останнє. Лише години розлуки – і біль, сльози, розпач…
Усі, хто знав Олександра, згадують його як надзвичайно добру людину – ніколи нікому не відмовляв у проханні допомогти, був щирим та надійним.
«Був хоробрим, відважним, справедливим, гідним Захисником України. А в мирному житті – напрочуд гарною, доброю, чуйною людиною…», — згадує побратим Олександр.
Шкода, що про це всі говорять у минулому часі, зокрема, й на траурному мітингу. Шкода, що у загиблого Воїна життєвий годинник зупинився на позначці 30, а могло б бути довге і щасливе життя, аби не клята війна…
У останню дорогу провести Захисника та віддати йому останню шану прийшли вдячні білопільці. На очах у них – сльози, у душі – смуток, на вустах – щирі співчуття дружині, рідним та близьким. І – молитви, піднесені до Небес за душу Олександра від священнослужителя.
Поховали захисника на місцевому кладовищі. Присутні в останнє вклонилися Герою, а Державний Прапор передали дружині.
У мить прощання прозвучав Державний Гімн України та військовий салют.
Олександр повернувся Героєм, що віддав найдорожче, – своє життя за свободу і незалежність України та кожного із нас, повідомили в мерії Білопілля.
Пам’ятаймо про це, і розуміймо якою ціною українському народу дається свобода!
Світла пам'ять Олександру Степаненку!
Вічна йому пам’ять і вічний спокій його душі!
Слава Україні!
Герою Слава!
