14 березня в Україні відзначають День добровольця — тих, хто свідомо обирає допомагати армії. Один із них — Артем із Сум. До повномасштабного вторгнення він займався антикваріатом, а сьогодні рятує поранених на фронті в складі медичного батальйону «Госпітальєри». Як Артем змінив антикварні лавки на роботу під обстрілами? Чому спершу не вірив у бойових медикинь? І що змусило його повернутися до навчань, попри сумніви — читайте в матеріалі.
Від антикваріату до бойової підготовки
До початку повномасштабного вторгнення Артем мав зовсім мирну справу — займався антикваріатом. Купував, реставрував і продавав старовинні речі. Але після 24 лютого він приєднався до добровольчого формування територіальної громади Сум, а згодом став інструктором з бойової підготовки.
«Саме під час тренувань познайомився з одним з інструкторів батальйону «Госпітальєри». Незабаром отримав запрошення пройти навчання», - доповнює Артем.
Витривалість, яка здивувала Артема
Курс бойового рятувальника виявився для Артема досить складним. Після років спокійної роботи в антикваріаті він зіткнувся з великими фізичними та психологічними навантаженнями. Хоча він мав досвід тренувань, це було зовсім інше. Артему було вже майже 47, а поряд тренувались молоді хлопці та дівчата, яким було по 20-25 років.
З часом Артем звик до нових реалій, але найбільше його здивувало, що більшість на курсі були дівчата. Він завжди думав, що жінки не витримають таких навантажень і робота на фронті точно не для них.
«Я був впевнений, що дівчата довго не протримаються. Але за весь час жодна дівчина не поскаржилась. Вони брали хлопців по 90 кілограмів і несли. У однієї навіть залишились гематоми від бронежилета на ногах. Він був для неї завеликий, тому торкався ніг, і коли вона бігла, натирала собі, але жодного разу не сказала, що їй важко», — згадує Артем.
Як з'явився «сумський екіпаж»
Після завершення першого курсу Артем вирішив, що це вже не для нього. Але коли з’явилася можливість пройти навчання на бойового медика, він не вагався. Так зібрався окремий екіпаж у Сумах.Відтоді вони працюють на фронті: у Запорізькій області на Донбасіта Бахмутському напрямку. Їхнє завдання — евакуація поранених у складі медичного батальйону. Вони використовують перероблені позашляховики, які можуть дістатись до важкодоступних місць.
«Ми не просто вивозимо поранених. Ми стабілізуємо їх стан, підтримуємо зв'язок і тримаємо у свідомості до стабілізаційного пункту», — пояснює Артем.
Люди, які запам'ятались
Під час однієї з ротацій Артем разом з екіпажем евакуював молодого нацгвардійця, який отримав осколкове поранення. Після кількох місяців він побачив у соцмережах, що тому ампутували ногу. Артем вирішив зв’язатися з ним і дізнатися, як він почувається. Артембув вражений, коли почув, як хлопець зберіг позитивний настрій, попри складну ситуацію.
Артем зазначає, що такі зустрічі нагадують йому, чому він залишився працювати на фронті: важливо підтримувати тих, хто переживає труднощі, і бути там, де це потрібно.
Про місто, яке не відпускає
Після ротацій він щоразу повертається до Сум і по-іншому дивиться на звичні речі. Кава в улюбленому місці, прогулянка знайомими вулицями — все це сприймається зовсім інакше.
«До війни вважав, що дуже важливо у житті мати машину, дорогий одяг, телефони. З початку повномасштабного вторгнення моя думка змінилась. Повинна бути зараз одна цінність – наше життя», - говорить Артем.
«Допомагати можна по-різному»
Артем вважає, що кожен може допомогти фронту, навіть якщо не йде на передову або не бере в руки зброю. Він наголошує, що є багато способів підтримати. Як приклад, він розповідає про свою маму, яка прихистила військових у себе вдома, коли вони опинилися без даху над головою.
«Зараз важливо бути добрішими, більше підтримувати один одного. Допомога не завжди означає великі гроші чи матеріальні пожертви. Це може бути просте людське ставлення, підтримка, вміння вислухати, допомогти тим, хто поряд», — пояснює Артем.
Він переконаний, що кожен, незалежно від того, де знаходиться, може зробити свій вклад у нашу перемогу.
