13 квітня російська ракета влучила у Конгрес-центр СумДУ. Серед пошкоджених приміщень — підвал, де розміщувався родинний театр «Нянькіни» та студія «Реп’ях». У цьому просторі колектив працював вісім років: проводив репетиції, готував вистави, виступав на фестивалях і міських заходах. Після обстрілу театр залишився без сцени.
13 квітня російська ракета влучила у Конгрес-центр СумДУ. Серед пошкоджених приміщень — підвал, де розміщувався родинний театр «Нянькіни» та студія «Реп’ях». У цьому просторі колектив працював вісім років: проводив репетиції, готував вистави, виступав на фестивалях і міських заходах. Після обстрілу театр залишився без сцени.
Журналісти MistoSumy поспілкувалися з засновницею й головною режисеркою театру Тетяною Нянькіною про те, як актори оговтуються після руйнування і намагаються зберегти свою справу.
Сцена, з якої все почалося
Тетяна Нянькіна добре пам’ятає день, коли вперше побачила приміщення, де мав оселитися новий театр.
У 2017 році Тетяна Нянькіна разом із родиною почала працювати в новому приміщенні. Сцени ще не було, але з’явилася можливість податися на грант і облаштувати простір під вистави. Перший показ зібрав багато глядачів — коштів вистачило, щоб збудувати сцену. Згодом зробили ремонт і підлаштували приміщення під потреби театру.Так з’явився родинний театр «Нянькіни». Через кілька років до нього приєдналася й дитяча студія «Реп’ях».
«Починали з того, що на заняття могли прийти лише двоє, — розповідає Тетяна. — Але швидко почали формуватись повноцінні групи».
Від репетицій до фестивалів
Сьогодні у студії «Репʼях» понад 90 вихованців. У двох підліткових групах — по двадцять дітей, хоча ліміт — п’ятнадцять. Нових учасників уже не набирають.
«Ми працювали й під час карантину, а потім — під час повномасштабного вторгнення, — розповідає Тетяна. — До цього року я не наважувалася везти дітей на конкурси. У 2024-му ми вперше поїхали на фестиваль у село Яблуниця, а також на Всеукраїнський відкритий фестиваль “Імпреза над Латорицею” в Мукачеві, в драматичному театрі».
Після виступів колектив отримав багато хороших відгуків. Глядачі відзначали щирість, емоційність і природність дітей.
«Нас розпитували, де ми займаємось. А ми працюємо в підвалі. Але це не має значення», — додає вона.
Студія щороку створює кілька вистав, виступає на вулицях і бере участь у міських подіях — таких як «Ніч міста» та «Ніч музеїв». У травні 2022 року, вже після початку вторгнення, саме їхні вихованці першими вийшли на сцену фестивалю «Ніч музеїв».
«Відтоді ми впевнені: навіть під час війни можемо працювати і виходити до глядача», — каже Тетяна.
«Ми є»
У театрі «Нянькіни» розвивався ще один проєкт — «Ми є». Це театр для акторів з інвалідністю.
«Зараз у нас 13 акторів. Коли почалося повномасштабне вторгнення, усі проєкти проходили саме в нашому театрі», — каже Тетяна.
Їх підтримувала адміністрація СумДУ, де розташовувався Конгрес-центр: спеціально вмикали ліфт, бо акторам важко було підніматися сходами, дозволяли проводити репетиції на благодійній основі.
«Ми були їм дуже вдячні. Це була не просто адміністрація — це була родина», — додає вона.
Ще мить тому тут був театр
У трагічний ранок 13 квітня Тетяна почула перший вибух і побігла через Театральну площу до сина. Біля кав’ярні помітила дівчину-баристу в істеричному стані — зупинилася, щоб допомогти.
«Це, можливо, врятувало і мене, бо саме тоді пролунав другий вибух», — каже вона.
У той день занять у студії не було. Але діти часто проводили час біля Конгрес-центру, і частина з них опинилася неподалік.
«Керівниця студії повідомила, що ті, хто був біля приміщення, встигли зайти в укриття», — згадує Тетяна.
У провулку вона побачила закривавлених людей. Дверей до підвалу вже не було. Коли спустилася вниз, почула крики дітей.
«Син підбіг і сказав, що не може ступати на ногу — коли забігав до укриття, двері, зірвані ударною хвилею, зачепили його. У нього лише гематома і шишка на голові», — додає вона.
Актор студії, який рятував інших
Один із вихованців театру в момент вибуху був біля Конгрес-центру з другом. Хлопець отримав тяжкі поранення. Його ввели в медикаментозний сон, і кілька днів лікарі боролися за його життя. 15 квітня мама повідомила, що він прийшов до тями, стан стабільний.
«Хлопчик розповів, що під час першого влучання він вже був поранений, але з другом почав рятувати людей поки сам не впав. Але ми віримо, що все буде добре», - говорить Тетяна.
«Театр – це не про стіни, а про людей»
Тетяна каже, що повернення до зруйнованого приміщення не розглядається. Влучання припало прямо на сцену.
«Саме в тому приміщенні — ні. Не уявляю, скільки часу й коштів потрібно для відновлення. У мене серце болить не тільки за наш театр, а й за Конгрес-центр. Це був культурний осередок міста», — говорить вона.
Сподівається, що з часом СумДУ зможе допомогти, але розуміє: це процес складний і тривалий. Тому чекати не стали. Театр уже шукає нове приміщення.
«Головна умова — наявність сховища. Інакше — ніяк. Якраз збираюся дивитись два варіанти. Найближчим часом плануємо відновити роботу», — зазначає Тетяна.
Навіть після втрати сцени актори продовжують збиратися — не за розкладом, а тому що їм це важливо. 14 квітня у студії мала бути репетиція театру «Ми є». Тетяна її не призначала, бо забула про неї.Але актори прийшли самі і репетирували.
«Найголовніше — процес триває. Це не про стіни, а про людей», — каже Тетяна.
Вона зізнається, що надихає те, як залишаються на зв’язку навіть ті, хто вже завершив навчання. Репетиції відновлять щойно знайдуть новий простір.
«Ми хочемо якнайшвидше повернутись до роботи. Ще не знаю, де саме, але репетиція точно буде».
Поруч — не лише актори. Театр отримує підтримку і від батьків, і від колег, які допомагають з організаційними питаннями, пропонують приміщення, або просто тримають зв’язок. Це дає сили.
«Коли ми відновимо роботу — приходьте на вистави. Підтримуйте один одного. Це найважливіше», — додає вона.
Зараз триває збір коштів на відновлення роботи театру. Всі бажаючі можуть долучитись до збору за посиланням.