Для багатьох сум'ян весняна посадка картоплі — традиція, без якої важко уявити теплі дні. Але цьогоріч не всі готові братися за лопати. Журналісти MistoSumy розпитали мешканців міста: хтось відмовляється через вік, стан здоров'я або безпекову ситуацію, а хтось уже готує інвентар і планує вийти на город за будь-яких обставин.
— Зараз не планую, тому що така ситуація, що ми не знаємо, що буде завтра. Не хочеться взагалі нічого планувати, – зітхає пані Тетяна. – Та і я тільки повернулась з лікарні, здоров’я вже не те. Навіть якби захотіла, не встигла б і посадити. Колись у селі була земля зі старим будинком, саджала щороку — і картоплю, і буряки, і моркву. А тепер вже не тягне. Діти роз’їхались, кожен зі своїм життям. Немає і для кого садити — хіба що для себе, але й мені вже багато не треба.
— Багато років тому садила, а вже нічого не вирощую. На все свій час. Раніше брала землю в оренду, садила не лише для себе, а й для дітей. Все це було важко, але звично. А зараз у моєму віці тільки відпочивати. У мене вже нема тієї енергії, щоби копати, сапати, поливати. Діти допомагають, купують усе необхідне. Та й мені багато не треба – я одна. Краще вже на базар сходити, ніж себе мучити.
— Кожного року ми їздили з батьками в село і садили город. Це така традиція була. Але цього року, на жаль, усе змінилося. Наше село зараз у сірій зоні, а туди їхати просто небезпечно. Постійно чути вибухи, стрілянина. Не хочеться ризикувати. Та й настрою немає. Тому, мабуть, обійдемося магазинною картоплею.
Нікіта Павлов, будівельник, відмовився фотографуватись
— Так, планую, але тільки у батьків. Ми живемо у приватному будинку, у нас є невелика ділянка. Щороку садимо – не тільки картоплю, а й моркву, буряк, зелень. Може, не в таких великих масштабах, як у селі, але для себе вистачає. Я ще з дитинства звик, що весною всі виходять копати, садити, полоти. До того ж своя картопля і смачніша, і корисніша. Ми вже готуємо землю, тому скоро будемо садити.
Олександр Шипаренко, автослюсар, відмовився фотографуватись
— Сам не планую, але будемо допомагати батькам моєї дівчини. Вони живуть у селищі, у власному будинку з городиною. Як настане гарна погода – поїдемо, допоможемо. Для них це дуже важливо, вони звикли все своє мати. Не скажу, що дуже люблю городину, але іноді це навіть приємно – свіже повітря, фізична робота, спілкування.
