Цього року День вишиванки в Україні відзначали 15 травня. У Сумах ця дата збіглася з днем жалоби за загиблими внаслідок російських обстрілів. Попри сумні й тривожні новини, на вулицях міста можна було побачити людей у вишиванках. Для когось це частина родинної історії та національної самоідентичності, для інших — жест підтримки у складний час.
Ми поспілкувалися з сумʼянами про те, що для них означає вишиванка, яку має історію і як змінилося ставлення до традиційного одягу за останні роки.
– Цю вишиванку мені подарувала мама декілька років тому. Вона знала, що я дуже давно хотіла вишиванку. Де конкретно її взяла – не знаю. Спочатку я зробила цю прикрасу, що на мені, а потім отримала цю вишиванку в подарунок і зрозуміла, що вони ідеально виглядають один з одним. Окрім Дня вишиванки, ми з колегами любимо ходити у вишиванках тиждень після цього свята. Також, особисто я вже одягаю на День Незалежності, та і на інші свята, бо для мене вона якраз призначена більше для таких урочистих днів. Я вважаю, що у кожного має бути вишиванка та кожен має її носити, особливо у такі свята. Після повномасштабного вторгнення я більше стала цікавитися національною спадщиною, зокрема виготовленням традиційних прикрас і я дуже рада, що у більшості людей зріс інтерес до цього і збільшився попит на автентичне.
– Перші вишиванки у нас зʼявилися на початку повномасштабного вторгнення. Вони для нас є частиною ідентичності та історії, яку потрібно цінувати. Ми одягаємо вишиванки, коли є настрій та бажання. Раніше звісно було інше уявлення, що це одяг лише для свят та важливих подій, але зараз розуміємо, що це можна носити і в повсякденному житті, бо вишиванка – це дуже стильно. Для нас день вишиванки такий самий, як і звичайний. Просто не зрозуміло, чому деяким потрібен привід для того, аби її вдягнути, якщо можна це зробити в будь-який час.
– Замовляла в Інтернеті цю вишиванку минулого року. Просто захотілось при собі мати якийсь елемент традиційного одягу. Одягаю її загалом на свята, останній раз – на Великдень. Хотілося б, звісно, частіше отак одягатися. Для мене вона означає те, що я українка і шаную наші традиції. День вишиванки для мене – це можливість показати, що одяг, особливо традиційний, є також кодом нації і символізує нашу єдність. Мені, загалом, дуже подобається ходити у вишиванці і хотілося б, аби люди одягали її частіше. Була колись у Тернополі і там люди навіть у звичайні дні ходять у вишиванках, тож приємно було б схоже бачити в Сумах. Моє ставлення до традиційного вбрання після початку широкомасштабного вторгнення кардинально змінилося. Мене стали цікавити різні прикраси, шопери з українським орнаментом. З цими речами відчуваєш гордість за те, що ти є частиною українського народу.
– Саме та, що зараз на мені, її купила минулого року собі на день народження. А перша вишиванка у мене зʼявилася у 2015 році, коли придбали разом з класом для останнього дзвоника. Вишиванка для мене – це про памʼять нашого минулого, а також про наше ДНК, можливість вільного вибору та змога показати свою українську душу. Також, це про памʼять за наших предків, бо у моїй сімʼї не залишилося, на жаль, ніяких автентичних речей, тож дуже хочеться зберегти щось для своїх дітей та онуків. Власне, через це я зараз збираю традиційні українські прикраси. Також хотілося б вишити власну вишиванку, аби з покоління в покоління передавати памʼять про нас та про те, як ми боролися за свободу. Окрім Дня вишиванки, я також ношу традиційний одяг на всі державні свята, бо це така у мене традиція, а ще у побуті часто вдягаю. День вишиванки набув для мене нового значення, адже цього року він наче присвячений окупованій культурній спадщині. Моє рідне село знаходиться у Юнаківській громаді, тому саме в цей день хочеться, щоб все більше людей носило вишиванки та показували цим, що ми – українці. В цілому, хочеться, аби люди вдягалися у вишиванку не тільки в цей день, але й у побуті. Події 2013–2014 вплинули на мій інтерес до нашої культурної спадщини, тож я почала її активно досліджувати і займаюся цим дотепер.
– У мене вишиванка зʼявилася відносно нещодавно, буквально пару місяців тому. До цього мені не дуже подобались вишиванки, які були популярними та продавалися в кожному магазині. Хотілося чогось більш автентичного і притаманного саме нашому регіону. Дуже довго вагалася над тим, щоб самій собі вишити, але розуміла, що це займе дуже багато часу. У звʼязку з тим, що ця вишиванка у мене відносно нещодавно зʼявилася, тож я ще не встигла її вдосталь поносити: пару разів на роботу та у повсякденності. Вишиванка – це про культурну ідентичність в першу чергу та незалежність. Для мене свято вишиванки – це можливість нагадати собі та оточуючим, що ми частина української нації, а також згадати минуле, бо багато хто одягає сімейні вишиванки, які передавалися з покоління в покоління. До того ж, це й можливість нагадати іноземцям про нас. За увесь час повномасштабної війни, бо у 2014-му якось не замислювалась над цим, я стала більше досліджувати історію вишивки та автентичного вбрання, притаманного кожному регіону нашої країни. Та, в цілому, суттєво зросла цікавість до всього українського.
Були і люди, які взяли участь у опитуванні, але не фотографувалися:
Ольга Титаренко, держслужбовиця
– Мені вишиванку зробила та подарувала моя бабуся, а малюночок до неї я сама підбирала. Ношу зазвичай на роботу у святкові дні, коли від нас цього потребують. Мене проймає гордість, коли вдягаю вишиванку, бо це код нашої нації. Моє ставлення до нашої культури та одягу змінилося ще у 2014 році. Власне, в цей період стала розуміти важливість цінувати наші традиції та національну спадщину.
