«Коли я вперше взяла у руки обкладинку на паспорт ручної роботи, то відчула її магію», — згадує Юлія Іваненко. Сум’янка виготовляє обкладинки вже понад 10 років і нині поєднує творчість із юридичною роботою. Як дитяче захоплення перетворилося на справу для душі, спосіб відпочинку й додатковий дохід — у нашому матеріалі.
«Коли я вперше взяла у руки обкладинку на паспорт ручної роботи, то відчула її магію», — згадує Юлія Іваненко. Сум’янка виготовляє обкладинки вже понад 10 років і нині поєднує творчість із юридичною роботою. Як дитяче захоплення перетворилося на справу для душі, спосіб відпочинку й додатковий дохід — у нашому матеріалі.
– Пам’ятаєте, з чого для вас почалося рукоділля? Що було першим?
– Так, воно зі мною з дитинства. У 90-х у нашому селі біля Сум розваг було небагато, тож я багато часу проводила з голкою, нитками, папером. У школі на трудовому навчанні вчилася шити, в’язати, плести, робити оригамі та іграшки. П’ять років створювала м’які іграшки – одна з моїх робіт навіть побувала на конкурсі у Франції.
– А як ви повернулися до цього вже в дорослому віці?
– У 2012-му, коли була вагітна, знову потягло до рукоділля. Спершу – оригамі, квілінг, а потім подруга подарувала мені обкладинку на паспорт ручної роботи. Я відчула, що це моє. Вже за кілька днів зробила першу – з найпростіших матеріалів, ножицями й клеєм.
За місяць створила понад десяток, відкрила для себе магазини для скрапбукінгу, блоги майстрів і завела свій блог «Perekotishka» – згодом це стало моїм творчим ім’ям.
– Коли зрозуміли, що це не просто хобі, а щось більше?
– Коли я вперше взяла у руки обкладинку на паспорт ручної роботи, то відчула її магію. Натхненна, вже за три дні я зробила свою першу, маючи мінімум матеріалів і вирізаючи все ножицями та клеєм. Потім ще десяток.
Мої обкладинки швидко розійшлися серед знайомих, а далі почали надходити замовлення. У 2014 році я вперше вийшла з ними на ярмарок – тоді таких речей у Сумах було небагато, і люди справді зацікавились. Після цього деякі місцеві магазини почали брати мої вироби на реалізацію. Так хобі поступово переросло у справу.
[GALLERY-667]– У якийсь момент ви перейшли від замовлень до повноцінного магазину. Що стало поштовхом?
– У 2015 році ми з іншою майстринею відкрили магазин ручної роботи в Харкові. Але за рік я вийшла з проєкту – було складно поєднувати це з основною роботою та дітьми. Проте я продовжила працювати на замовлення і здавати вироби на реалізацію. Серед усього, що я робила, саме обкладинки на документи завжди користувалися найбільшим попитом.
«Часто я знаходжу натхнення в людях, яких зустрічаю. Це можуть бути їх одяг, аксесуари, татуювання»
– Ви навчалися самі чи проходили якісь курси?
– Обкладинки я почала шити самостійно. Але до цього вже встигла пройти кілька курсів і майстер-класів із пошиття гаманців, альбомів, планерів. Тож коли дійшло до обкладинок, я просто використала ці знання. Зараз є чимало доступних і безоплатних курсів як по роботі зі шкірою, так і зі шкірзамінником. Якщо є бажання, навчитися нескладно.
– Де берете ідеї для дизайну?
– Тут усе просто: Інстаграм, Пінтерест, сайти з векторною графікою. Іноді ідея просто приходить у голову. Часто я знаходжу натхнення в людях, яких зустрічаю. Це можуть бути їх одяг, аксесуари, татуювання. Буває, щось знаходжу й на маркетплейсах на кшталт Aliexpress - там теж можна побачити цікаві рішення.
– Що з незвичайного вам доводилося створювати?
– Зараз я приймаю замовлення лише у вільний час – за бажанням або на особливе прохання. Військовим не відмовляю ніколи. Робота над такими обкладинками допомагає мені відпочити, переключитися, не вигоріти.
Запам’ятався холдер для документів військового – з місцем для паспорта, квитка, посвідчення та флешки, що закривався на шкіряний шнурок. Він надіслав власний ескіз. Часто просять додати позивні, фрази, малюнки чи шеврони, зрозумілі лише їхньому підрозділу. Це дуже особисто і зворушливо. Один замовив обкладинки собі та побратиму – з шевроном «Окремий Зведений Загін „Старпери“».
Процес, у якому важлива кожна дрібниця
– Які етапи є найцікавішими для вас? А які – найскладнішими?
– Найбільше мені подобається вигадувати шаблон – продумати композицію, кольори, написи, малюнки. Це творчість у чистому вигляді. А найскладніше – зібрати все технічно. Не кожна шкіра підходить для машинного шиття, іноді доводиться працювати вручну. Стібки мають бути рівними, краї – точними. Ще одна складність – нанесення малюнку чи напису. Це останній етап, і якщо температура буде невдалою або обробка матеріалу несумісна, можна зіпсувати вже готову річ.
– Які види паспортів вам найцікавіше оформлювати?
– Найбільше люблю обкладинки на старі паспорти-книжечки – у них більше місця для дизайну. Можна розмістити написи, елементи, додати об’єм. Також люблю вигадувати нестандартні конструкції – з кишенями, клапанами, тримачами. Там завжди є, де розігнатися у фантазії.
[GALLERY-668]«Саме у творчості я знаходжу відпочинок і наснагу»
– Як ваше хобі впливає на повсякденне життя?
– Після 2022 року рукоділля стало для мене відпочинком і джерелом сили. У мене є окрема кімната, облаштована під майстерню. Я можу проводити там цілі вихідні або навіть відпустку – з мінімальними перервами. Мої рідні давно це прийняли, ніхто вже не намагається витягнути мене кудись у місто. У творчості я знаходжу баланс.
– Чи з’явилися завдяки цьому нові знайомства, спільнота?
– Дуже багато. Завдяки ярмаркам і форумам я познайомилася з майстрами з усієї України. З деякими ми дружимо вже роками. Одна з найближчих подруг – із Сум, ми зустрілися у 2015-му в її крамничці. Вона була однією з перших, хто почав працювати з плотером, і робить усі написи на моїх обкладинках. У мене є спільнота подруг-майстринь, з якими ми дружимо сім’ями. А сумські майстри стали справжньою творчою родиною.
– Ви б хотіли зробити з цього бізнес?
– Ні, для мене це хобі довжиною в життя. Я люблю творити, але це для себе і для свого комфорту. Це дороге хобі – постійно потрібні нові матеріали – і саме благодійні ярмарки дають змогу реалізувати вироби, допомогти комусь і відкласти на наступні закупівлі. Останнім часом такі ярмарки часто організовують, щоб зібрати кошти для військових. І це мене дуже надихає. Я можу підтримати тих, хто захищає нас, через те, що справді люблю робити.
– Що б ви порадили тим, хто шукає творче хобі?
– Ніколи не відмовляйтеся від ідеї, поки не спробували. Якщо є поклик щось зробити руками – дійте. Майстрами не народжуються – ними стають. Головне не боятися, не глушити своє бажання. Навіть якщо не ідеально – отримуйте задоволення. Це і є найважливіше.
[GALLERY-669]