Секрет поливу грядок без вопроводу, як сум’янка вирощує овочі та фрукти на дачі

Для 55-річної Надії Костенко земля – це не просто город, а й джерело спокою. Місце для роздумів і спосіб зберігати внутрішню рівновагу. Її шлях до дачного життя почався ще в дитинстві, серед буряків і сапок, а справжню «дачну історію» вона з чоловіком розпочала багато років тому, придбавши свою ділянку. Секрети догляду за дачею, думки про ставлення до землі, а також цінні поради для новачків – у нашому матеріалі.

Сьогодні Надія не лише вирощує овочі й експериментує з сортами, а й з любов’ю облаштовує зелений простір. Її філософія проста: «Чим більше душі віддаєш землі – тим щедріше вона віддячує». Сум’янка розповість нам не лише про практичні поради для усіх, а й роздумами про український «землеробський код» та особистими історіями, які змушують по-новому подивитися на дачу – не як на обов’язок, а як на задоволення.

З дитинства на городі: історія, яка триває понад 25 років

- Пам’ятаєте, з чого у Вас почалася любов до землі?

- Напевно, влучніше сказати, що з дитинства, коли ще допомагали з сестрою батькам у селі. Спочатку просто кидали картоплю, згодом почали сапати, підгортати вручну, бо тоді ще не було техніки. Копати не дозволяли, бо були малі – цим займалися батьки, а ми після збирали. Саме з того часу мені дуже подобалося садити, вирощувати, мати щось своє.

- Як у Вас з’явилася власна дача і як проходить ваш дачний сезон?

Дачу придбали з чоловіком 25 років тому, і відтоді щоліта працюємо тут. Догляд починається ще з зими: оглядаємо дерева, якщо треба – обрізаємо. Пізніше, навесні, коли сходить сніг, – привозимо добрива, розкидаємо їх, орендуємо трактор для оранки тощо. Загалом працюємо з середини квітня – початку травня й до пізньої осені, поки не випаде сніг. У кінці сезону все прибираємо, робимо компости й готуємо грядки до висаджування зимної цибулі. Вона смачніша та більша за звичайну.

- У Вас на дачі немає водопроводу. Як вирішуєте питання поливу?

- Насправді, раніше могли провести сюди водопостачання, але не стали. Зараз чоловік адаптував наш дачний будинок, або як ми його називаємо «будку», до збору дощової води. Прилаштували до даху жолоб і ринву, щоб вода стікала у бочку. Вона закопана на 200 літрів, охолоджується природним способом і саме її використовуємо для поливу, вичерпуючи відрами. Особливо це корисно під час посухи або посадки.

- Що ж Ви зараз вирощуєте?

- Кожен рік це базовий набір: картопля, цибуля, часник, кукурудза, перець, огірки, квасоля, кавуни. Раніше вирощувала дині, але вони не сходили. Цього року теж посадила, але знову невдача, то вирішила відмовитися повністю. Також відмовилася від капусти, яку раніше висаджувала щороку, але торік на неї сильно напала Білокрилка (комаха, яка їсть та залишає яйця на капусті). Через це вирішила поки не садити.

- Як Ви визначали, які культури найкраще ростуть саме у вас?

Картопля, напевно, це та культура, з  якою цікаво експериментувати. Одного року ми висадили до 17 сортів, щоб обрати найкращі для нашої землі. Дивилися на врожайність, якщо сорт не дає бажаних результатів – можливо не підходить нашому ґрунту, то віддаємо їх батькам. Раптом, у них земля краща і картопля зійде.

Такими методами обрали сім найсмачніших сортів для себе. Висаджували по сортах, розділяли їх буряком і помічали, щоб не загубити. Далі куштували у вигляді пюре та робили висновок – чи варто вирощувати цей сорт далі. Зараз уся наша картопля з жовтою, м’якою серединкою, бо вона добре розварюється та має насичений смак. Найулюбленіший сорт – «Королева Анна»: вона продовгувата, жовта всередині, має дуже приємний смак.

«Ти бачиш результат своєї праці й твоя душа радіє»

- Яка пора на дачі для Вас найнасиченіша роботою, а яка приносить найбільше задоволення?

- Фізично найважче восени – коли копаєш та збираєш урожай. Але водночас це й найприємніший період, бо ти бачиш результат своєї праці й твоя душа радіє. А от найклопітливіший час – це кінець весни, початок літа. Адже ти можеш висаджувати, старатися, а все може не зійти через посуху чи заморозки. Це морально виснажує, бо вкладаєш сили, а не бачиш результату.

- Були цього року заморозки? Як рятували урожай?

- Так, на початку травня були заморозки до -5°. Я саме тоді висадила помідори, а картопля ще навіть не зійшла. Частину розсади вдалося врятувати – обробила сечовиною та азотними добривами. Деякі рослини відійшли, а деякі – ні, довелося пересаджувати заново. Морально переживати таке важко: ти тільки посадив, воно прижилося – і тут заморозки. Дуже розчаровує.

- Як виглядає Ваш типовий день на дачі влітку?

- Дача знаходиться недалеко від квартири, тож добиратися досить зручно та можна сказати швидко. Зазвичай приходжу після обіду, бо до того дуже спекотно. Вранці рідко буваю – хіба що прогулятися, посидіти в тіні під деревом, просто відпочити та подивитися на квіти. Загалом, коли спека на город краще не йти – усе прив’ялене, листя лежить, рослини «сплять» від сонця. Працювати починаю під вечір, коли сонце спадає. Тоді вже й огірки, і перець можна збирати.

Приходжу, переодягаюсь і беруся до справ: вириваю бур’ян, якого у цьому році дуже багато через часті дощі. Все, що вирву – на компост, просто скидаю купою, і воно там потрохи перегниває. Потім збираю огірки, помідори тощо. Можемо з подругами сісти випити чай та відпочити від усього, слухаючи природу.

- Як Ви визначаєте, коли та що треба висаджувати?

- Щороку купую посівний календар, заснований на фазах Місяця та знаках зодіаку. Кажуть, це впливає на врожай. Є дні, коли краще не садити – усе вказано в календарі. Відверто, дотримуюсь не фанатично, але на практиці перевіряла – справді працює. Ще один цікавий факт розповіла мені бабуся мого чоловіка: висаджувати овочі згідно з їх родом у дні тижня того ж роду. Наприклад, огірки – чоловічий рід, краще садити у вівторок чи четвер. А помідори – жіночий рід – у середу, п’ятницю чи неділю. Ми навіть з чоловіком провели експеримент: я садила в «жіночі» дні, він — у «чоловічі». Мої помідори зросли кращими, а його навіть не зійшли.

- Як Ви вирішуєте, що і де садити? Помітила, що у вас все розподілено по зонах.

- Це досить складний процес, який я завжди планую ще з зими. Уявляю в голові, що і де буде рости, потім забуваю, бо не записую і починаю знову роздумувати (посміхається – ред.) Я враховую, яка культура раніше росла на тому місці, який був попередник. Город «розділяю» навпіл: на одній стороні саджу картоплю, на іншій – овочі. Наступного року міняю місцями – роблю сівозміну, щоб не виснажувати землю. Також враховую сумісність рослин: помідори не люблять кукурудзу, тому саджу їх окремо, а огірки, навпаки, добре ростуть поруч із кукурудзою.

- Війна якось вплинула на Ваш урожай?

- Зараз, можливо, навіть дощі інші. Через війну щось постійно вибухає, і, думаю, це впливає на навколишнє середовище. Як мінімум, на листках видно жовті загадкові плями. Але щоб масштабно змінювалася врожайність – такого не помічала.

Врешті, дача – це як жива істота. Скільки душі в неї вкладеш – стільки вона й віддасть. І взагалі, коли ти на природі, то не хочеться відволікатися ні на що. Якщо вибухи далекі – продовжуємо копати. Якщо чуємо дрони – ховаємось, переважно під деревами або в кукурудзі. Бігти особливо нікуди. Але життя триває – і на городі теж.

- Чи траплялося, що дерева переставали давати плоди? Як з цим справлялися?

- Так, є у нас слива, яка майже два роки не давала врожаю. Почалося це саме тоді, коли ми спиляли сливове дерево поряд з нею. Торік починала цвісти, але весь цвіт осипався – ніби образилася, що ми з неї плоди зняли. Цього року вже краще: посадили поряд «подружку», і вона наче заспокоїлася – почала давати врожай.

Філософія дачного життя: від «української душі» до «землеробського коду»

- Що для Вас значить дача: робота, хобі, відпочинок?

- Ми з раннього дитинства допомагали батькам у полі та на городі – садили, пололи, копали. Звичайно, тоді це здавалося важким і виснажливим, особливо для дитини. Але з часом це стало звичним, навіть рідним. Адже земля – це частина нашої культури, нашого коріння, української душі. Вона дає не лише врожай, а й спокій, рівновагу, відчуття простоти та справжнього життя. Для нас це більше, ніж просто праця – це хобі, яке не минає з віком. Це спосіб відновитись, наповнитись.

На дачі наче можна зробити паузу від буденності – пройтись босоніж по м’якій траві, посидіти з чашкою чаю в тиші, розпалити вогонь і посмажити шашлики з друзями. Тобто це місце, де можна просто бути – без поспіху, без метушні.

- Як робота на дачі впливає на Ваше здоров’я чи самопочуття?

- Однозначно позитивно. Після роботи на городі я відчуваю, що стала бадьорішою, ніби здоровішою. Коли працюємо тривалий час і втомлюємося чоловік постійно жартує: «Покопав – і вже відпочив, час додому».

- Як Ви думаєте, чи змінилося зараз ставлення людей до вирощування власної їжі?

- Безперечно змінилося. Люди старшого покоління, хто ще з батьками постійно працював з землею – тримаються за неї. А молодь, на жаль, до цього ставиться дуже поверхнево. Багато дач і городів нині заростають бур’янами – господарі померли, а молоді не хочуть цим займатись. Їм простіше піти до супермаркету, купити все готове.

Це не про лінь – просто інший менталітет, інший спосіб життя. Город вимагає дисципліни. Навіть якщо не щодня, то хоча б раз на кілька днів треба прийти, щось підкопати, доглянути. Земля – жива, вона любить увагу. А молодь зараз має інші пріоритети. Ми раніше ледь не билися за ці земельні ділянки ще з часів інституту. А тепер – навіть, якщо їм дають землю даром, багато хто не бере.

- Як думаєте, чи буде дачне життя популярним серед українців і надалі?

- Я вважаю, що є. У кожного українця всередині закладено цей «землеробський код» – любов до землі, до праці на ній. Це частина нашої природи, наших генів. Просто сучасне життя трохи все змінило, але тяга до землі залишиться. Люди будуть старішати, прагнути спокою, природи, захочуть виростити щось своє. Тому дачі завжди матимуть своє місце.

- Що б Ви порадили тим, хто тільки починає займатися дачею?

- Молодим, хто хоче вирощувати щось своє навіть удома, на підвіконні – я б порадила терпіння, внутрішню рівновагу та дисципліну. Бо навіть мікрозелень – це не дрібниця, а копітка справа, яка потребує наснаги, впевненості й постійної уваги.

Головне розуміти: якщо ти вже взявся за землю, нехай навіть найменший клаптик, то несеш за нього відповідальність. Це як внутрішня домовленість із собою – ти маєш бути там, доглядати, приділяти час. А ще варто довіряти землі. Наші українські ґрунти дуже родючі. Часто вони дають урожай навіть без добрив. Ми навіть не завжди усвідомлюємо, який скарб маємо під ногами.