9 серпня в центрі Сум відбулася акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих. Люди зібралися з прапорами та портретами тих, кого чекають вдома.
Журналісти MistoSumy поспілкувалися з рідними безвісти зниклих захисників, які прийшли розповісти про своїх близьких.
«Я живу надією, що мій чоловік у полоні й повернеться додому», – говорить Любов Ляшко.
Її чоловік Сергій Ляшко зник на Сумському напрямку. Востаннє вони бачилися 27 травня 2025 року. У той же день жінка отримала сповіщення, що Сергій безвісти зник.
«Мій чоловік зник 27 травня 2025 року в Краснопільському районі, село Миропільське. Того дня був обстріл, хлопці йшли на позицію. Вже два з половиною місяці чекаю відповіді від частини, але інформації немає. Давала заяви на повторний пошук. Сергій служить із 10 квітня 2022 року. Він дуже добра, відповідальна людина. Востаннє ми бачилися 27 числа – він приїхав по речі. Того ж вечора, о пів на восьму, зателефонував востаннє. А згодом надійшло сповіщення, що він зник. Ми з двома синами дуже чекаємо на нього».
Майже три роки своїх синів чекають Людмила Мазуренко та Тетяна Лугова. Обидва військові з однієї бригади зникли безвісти 28 листопада 2022 року біля села Курдюмівка під Бахмутом.
«Вони зникли всією групою, і досі немає жодної інформації. Було багато обмінів, але жодного з тих, хто був на завданні, не повернули. Їх немає в списках полонених. На мого сина вдома чекають дружина та 15-річний син», – каже Людмила Мазуренко.
«Вже 32 місяці я не знаю, що з моїм сином. 20 серпня йому виповниться 38 років. Його чекають батьки, сестра та племінники», – говорить Тетяна Лугова.
Серед учасниць акції – Оксана, чий син зник безвісти у Серебрянському лісі. Він пішов добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення, спочатку обороняв Сумщину, а після її звільнення продовжив службу на інших напрямках.
«У листопаді 2023 року він зник у Серебрянському лісі. Його побратими – “Анархіст” із Сум та “Відьмак” і “Маляс” із Рівненщини – загинули. Про мого сина й досі нічого не відомо. Сказали: коли звільнять ліс, можливо, його знайдуть. Я беру участь у всіх заходах, які нагадують про наших зниклих і полонених. Зараз координую всеукраїнську акцію “Рушник надії” – символ того, що рідні чекають і вірять у повернення всіх воїнів. Сумщина активно долучилася – маємо осередки в Безріках, на Лебединщині, Роменщині, у Тростянці. Ми збираємося, вишиваємо, підтримуємо одне одного. Приєднуються не лише родини зниклих, а й переселенці та небайдужі сумчани. Часто тут зустрічаються рідні бійців з однієї бригади, навіть не знаючи про це раніше. Ця акція – про спільність і взаємопідтримку».
Ольга Сарахман понад три роки чекає на свого чоловіка. На акцію прийшла з сестрою та молодшим сином.
«Я стою за чоловіка – Сарахмана Сергія Станіславовича. Він зник 8 червня 2022 року. Ні в списках полонених, ні серед загиблих його немає. Жодної інформації. У нас двоє синів, які чекають на тата. Стою, щоб пам’ятали: безвісти зниклі захисники - такі ж герої, як і всі наші воїни. Стою, щоб світ не мовчав, бо ми – голос».
Віра Іванівна сподівається, що її син повернеться на свій день народження. Костянтин Подопригоров зник безвісти 12 травня 2023 року, у серпні йому виповниться 45 років.
«Вже третій рік я нічого про нього не знаю. Вірю, що він живий і повернеться. Дуже хочу, щоб до свого дня народження він був удома».
Вікторія чекає на свого чоловіка Сергія Коваля, який зник рік тому. Жінка виходить на акцію разом із рідними побратимів чоловіка.
«Мій чоловік служить у 150-й окремій механізованій бригаді. Виходимо за хлопців усієї бригади. У нас є спільний прапор. На Торецькому напрямку за два тижні зникло близько 200 військових цієї бригади. За рік ми так і не дізналися правди. Це невідомість між небом і землею. Надіємося, що хлопці живі, чекаємо всіх. Ми вже стали родиною. Маємо своє об’єднання 150-ї бригади безвісти зниклих. Чекаємо і віримо».
