У Сумах пройшла акція, присвячена Міжнародному дню безвісти зниклих: рідні військових і їхні діти вийшли в центр міста з портретами та плакатами, щоб нагадати про тих, хто досі не повернувся. Дізнайтеся більше про історії учасників акції.
30 серпня, у Міжнародний день безвісти зниклих, у Сумах відбулася акція на підтримку тих, хто перебуває в російському полоні або вважається зниклим під час війни. У центрі міста зібралися понад дві сотні людей – переважно рідні військових.
Об 11-й годині ранку акцію відкрили хвилиною мовчання, яку оголосили з міських гучномовців. Після цього пролунав Гімн України. Люди схилили голови: багато хто тримав одну руку на серці, а в іншій – портрет рідного.
Серед учасників були й діти. Вони вийшли з фотографіями своїх батьків і плакатами: «Поверніть мені татка», «Чекаю на тата», «Знайдіть мого тата». Маленькі руки тримали великі фото.
За кожним плакатом – люди, які чекають на звістку від своїх близьких. Більшість учасників акції – саме рідні безвісти зниклих.
Валерія, яка вже давно бере участь у таких зібраннях, цього разу тримала портрет брата:
«Я вже досить довго ходжу на акції просто аби підтримати наших захисників. Я вважаю, це має робити кожен, бо ми маємо памʼятати про них. Третього вересня буде місяць, як мій двоюрідний брат Лілянов Богдан Андрійович зник безвісти на Сумському напрямку, неподалік Юнаківки. Він служив у 71-й окремій єгерській бригаді. Тож сьогодні я стою за нього та всіх захисників».
Віра Михайлівна чекає на звістку від сина-прикордонника:
«5 вересня буде рік, як мій син зник безвісти. З того часу я щоразу виходжу на акцію, я не одна – у нас кілька чоловік зникли в один день. Ми чекаємо, віримо і надіємося».
Наталя Миколаївна майже два роки чекає на свого сина Євгенія Гудименка, який зник на Запорізькому напрямку:
«Сьогодні міжнародний день безвісти зниклих і ми вийшли нагадати, що вони не забуті, про них памʼятають, ми їх голос. Ми будемо боротися до них до кінця, поки не повернеться кожний герой до рідної домівки. Безвісти зниклі, якщо вони десь у полоні не заявлені, то ми боремося за них, щоб їх підтвердили як полонених і повернули кожного. А якщо це полеглі воїни, цього теж не можна виключати, тому що це війна. Ми хочемо, щоб наша влада доклала усіль і повернула кожного героя до своєї домівки. Мій син служить у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Ми виходимо на акції з плакатами всієї бригади, на якому зниклі безвісти воїни. Ми маємо також спільноту рідних саме з цієї бригади і, на жаль, вона щодня поповнюється. Герої наші зникають щодня».
[GALLERY-831]