Валентина та Віктор Мастюк із Старого Села Сумського району вже шостий рік рятують бездомних котів і собак. У їхньому домашньому притулку нині понад 50 тварин, ще близько десятка вони підгодовують на вулиці. Щомісяця подружжя витрачає понад 20 тисяч гривень на харчування і ще понад 10 тисяч – на лікування своїх підопічних.
Як виглядає день зооволонтерів, які історії порятунку вони згадують найчастіше і чого нині найбільше потребує їхній притулок – читайте у нашому матеріалі.
У притулку Віктора та Валентини Мастюк зі Старого Села нині мешкають 31 собака і 20 котів. Ще дев’ять вуличних собак подружжя підгодовує у селі. Любов до тварин у Валентини з дитинства. Вона пригадує, як завжди намагалася пригостити бездомних котів, а вдома в родині завжди жило кілька улюбленців. Першим кроком до зооволонтерства стала історія з кошеням, яке Валентина разом із мамою знайшла на вулиці. Тварина не могла стати на лапки, і вони відвезли її до клініки. Валентина згадує: тоді вперше відчула, що може врятувати життя.
Підйом о шостій
Робочий день у сім’ї Мастюків починається вдосвіта. О шостій ранку Валентина ставить на плиту велику каструлю каші для шістдесяти підопічних. Після сніданку зооволонтери прибирають у вольєрах, доглядають і лікують тих, хто цього потребує, а також вигулюють тварин. За необхідності подружжя везе їх до клініки в Суми, а кілька разів на тиждень їздить туди й за кормами.
«Я прокидаюся о шостій і швидко готую їсти своїм улюбленцям, – розповідає Валентина. – Потім треба погодувати, підлікувати, прибрати, поспілкуватися з ними. Так у клопотах минає день. Раніше другої ночі спати не лягаю, але це мій вибір. Наші серця ми віддаємо тваринам».
Як сімейна турбота стала притулком
Домашній притулок у подружжя Мастюків почав формуватися у 2019 році. Кожного разу, коли вони знаходили на вулиці голодну чи покинуту тварину, забирали її додому, щоб врятувати. А коли тварина ставала на ноги – намагалися прилаштувати в добрі руки.
«Одного разу я йшла повз смітники й почула плач, – пригадує Валентина. – На купі сміття лежало маленьке кошеня, замотане скотчем. Серце розривалося від болю. Ми забрали його додому, вигодували з піпетки і назвали Лакі – щасливчик. Зараз йому вже чотири роки, він виріс справжнім красенем».
Валентина та Віктор Мастюк рятують не лише тварин, яких знаходять на вулиці. Вони допомагають кормом жителям Сумщини, які мають кількох улюбленців, але не завжди можуть забезпечити їх повноцінним харчуванням. За роки роботи подружжя опанувало і лікування: самостійно роблять уколи, ставлять крапельниці, вакцинують.
«У 2021 році ми знайшли на полі одинадцять цуценят із тяжким ентеритом, – згадує Віктор. – Щоб урятувати їх, треба було ставити крапельниці кожні дві години. Два тижні ми буквально жили у вольєрах. Було важко, але всі малята вижили».
Врятовані з-під обстрілів
Під час війни подружжя Мастюків виїжджало й у небезпечні райони Сумщини, щоб забрати тварин.
«У 2024 році нам зателефонували військові з Краснопілля, – розповідає Валентина Мастюк. – Вони сказали, що у покинутому будинку кішка народила чотирьох кошенят. Саму кішку вбила керована авіабомба, двоє малюків загинули, а ще двоє залишилися самі й плакали».
Подружжя поїхало туди, знайшло хатину й забрало двох кошенят. Вдома їх викормили з піпетки та виходили. Одного котика вдалося прилаштувати, а кішечка Нюша й досі живе у притулку.
Чого бракує притулку сьогодні
Щомісяця на харчування понад шістдесяти тварин сім’я Мастюків витрачає понад 20 тисяч гривень. Ще близько 10 тисяч іде на лікування підопічних. Коштів не завжди вистачає, тому час від часу Валентина звертається по підтримку до небайдужих через соцмережі.
«Нам потрібні крупи, м’ясо, витратні матеріали для лікування, а також теплі речі, щоб утеплити вольєри на зиму», – каже вона.
Найбільша мрія подружжя – мати власний просторий будинок із подвір’ям, де можна було б облаштувати більше вольєрів і рятувати значно більше тварин.
