Історія старшого сержанта й бойового фельдшера Володимира Касьяна з позвним "Тур". Про бойовий шлях військового медика, про чотирилапих побратимів, про поранених росіян і те, чому полюбив дощ. А також про той памʼятний день в Серебрянському лісі, коли врятував трьох поранених побратимів під ударом FPV-дрона, отримавши за це орден «За мужність».
Старший сержант та бойовий фельдшер 119-ї окремої бригади ТрО Володимир Касьян нині виконує завдання на Сумському напрямку. Він служив у найгарячіших точках Донбасу. У Серебрянський лісі під ударом FPV-дрона медик врятував трьох поранених побратимів — і отримав за це орден «За мужність».
Про шлях медика та його рішення, що рятують життя — читайте у нашому матеріалі.
З Прилук до медичної роти 119-ї бригади ТрО
Володимир Касьян жив у Прилуках, працював начальником регіонального відділу продажів Глобинського м’ясокомбінату. Спеціальність фельдшера чоловік здобув ще у 1994 році, але повномасштабне вторгнення повернуло його до цього фаху.
«Я памʼятаю 24 лютого я вийшов гуляти з собакою о 6 ранку. Підійшла сусідка і сказала «війна почалася». Тоді я повернувся додому, переглянув новини і дійсно, це був початок повномасштабної війни. Я знав, що вона почнеться ще з часів АТО. Тоді я прийшов до військомату, мені сказали чекати своєї черги».
Володимир одягнув старий одяг та пішов у прилуцьке ТЦК, там йому знову довелося чекати в черзі. Бажаючих стати на захист Батьківщини у той день було так багато, що чоловікові довелося приходити на наступний день. Стоячи у черзі, він помітив військового.
«Я смикнув його за рукав і сказав, що я медик, і він мене провів без черги».
Так Володимир потрапив до 164-го батальйону ТРО Прилук. Зброї тоді критично бракувало.
«Мені дали гранату РГД-5, і я з нею тижні два їздив, — згадує Володимир, — через пару тижнів ще в мене зʼявився пістолет».
У перші дні повномаштабної війни Прилуки були в напівоточенні російської армії. На підступах до міста гинули захисники та було багато поранених. Володимир їздив власною машиною аби надавати допомогу.
«Хлопці воювали, були загиблі, багато поранених було, — згадує Володимир, — Не було розуміння, де наші, а де російські позиції. Ти їдеш полями, думаєш: приїхав — добре. Привіз медикаменти — добре. Тоді було холодно, всі хворіли».
Про тих, хто потребує допомоги фельдшер дізнавався телефоном.
З часом Володимира перевели до другого батальйону ТРО. Саме з цього підрозділу бригада вирушала на Донбас у зону бойових дій. Там гостро бракувало медиків, тож його направили до медичної роти 119-ї окремої бригади ТРО Чернігова, де він і потрапив до евакуаційного відділення. Відтоді почалася його робота на передовій як бойового фельдшера.
Полюбити дощ
Позивний «Тур» Володимир отримав ще під час навчань.
«Я міг із “уявним пораненим” пробігти сто метрів без жодних труднощів. Побратими це помітили — так і приклеїлося», — усміхається він.
За роки служби Володимир пройшов через найгарячіші ділянки Донеччини та Луганщини — Сіверськ, Курахове, Селидове, Лиман і Кремінський напрямок. На цих позиціях він працював у складі евакуаційного відділення медичної роти, чергуючи на стабілізаційному пункті. Тут працює команда лікарів, хірурга, анестезіолога, фельдшера та операційної медсестри. Вони приймають поранених після первинної допомоги, наданої під час евакуації, а далі стабілізують стан кожного бійця, щоб забезпечити можливість транспортувати його до медичного закладу та зберегти життя.
«До війни я не любив дощ. А зараз люблю — коли погана погода, менше поранених. Усі ховаються», — говорить медик.
Тінь дрона
30 квітня 2025 року у Серебрянському лісі Володимир пережив один із найважчих днів служби. Близько четвертої ранку його екіпажу повідомили, що з-під обстрілів витягують двох тяжкопоранених. О п’ятій дали команду вирушати на евакуаційну точку.
Поранені були у критичному стані. Вони мали осколкові ураження рук і ніг, відкриті переломи, накладені турнікети. Команда забрала бійців і рушила у стабілізаційний пункт. За кількасот метрів Володимир помітив збоку тінь на світлому піску. Сонце тільки підіймалося.
«Я побачив тінь і сказав водієві FPV», — згадує фельдшер.
Дрон розвернувся перед кабіною й ударив у лобове скло. Автівка миттєво зайнялася, двері заклинило, водій отримав тяжкі поранення. Попри контузію та дезорієнтацію, Володимир вибрався через вікно, витягнув водія, а потім — обох тяжкопоранених, перетягнув у кущі й почав надавати допомогу.
Поки Володимир намагався врятувати речі поранених, над військовими завис «мавік», а згодом почався мінометний обстріл — снаряди пролетіли повз. Вони чекали на нову евакуацію кілька годин.
«Я вийшов на рацію, доповів, що ми троє тяжких, машина згоріла, і чекав новий евак», — каже Володимир.
Під час очікування на нову евакуаційну машину Володимир стежив за станом поранених, періодично послаблюючи тиск турнікетів. Так медик врятував кінцівки від некрозу та можливої ампутації.
Після вибуху в нього діагностували контузію, закриту черепно-мозкову травму, 12 осколкових поранень і розрив барабанної перетинки. Володимиру зробили операцію в Київському інституті отоларингології, де відновили барабанну перетинку за допомогою імпланта.
«Слух повернувся, але не на сто відсотків», — говорить медик.
За порятунок поранених під ударом FPV-дрона Володимира нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Російських полонених теж доводиться рятувати
Під час служби Володимиру неодноразово доводилося надавати допомогу не лише українським бійцям, а й російським полоненим.
Під Прилуками Володимир вперше зіткнувся з російським полоненим. Колону окупантів розбили танком, і один із росіян бігав кущами, поки його не спіймали місцеві. Він виявився молодим срочником на ім’я Андрій, родом із Новосибірської області.
«Я надав йому допомогу, а він плакав. Казав, що їх обманули, що ніхто не буде стріляти. А ми по них стріляли — бо вони прийшли на нашу землю», — каже Володимир.
Один з випадків він згадує з ротації у Сіверську: через хаос і велику кількість поранених до евакуаційної машини разом з українськими військовими випадково потрапив російський боєць у нашій формі.
«Ми вигружаємо поранених, а він почав “чокати” — і стало зрозуміло, що це росіянин», — згадує фельдшер.
За словами Володимира, медики надають допомогу всім пораненим — це правило, якого вони дотримуються від початку служби. Полонені часто довго мовчать або плутаються у відповідях, коли їх питають, хто вони і з якого підрозділу.
Зараз, каже Володимир, серед полонених переважно контрактники. Він стикався з тим, що багато з них називали причиною участі у війні гроші:
«Питаєш: “чому воюєш?” — каже: “Підписав контракт на 3-5 мільйонів.” Тобто, немає там ніякої ідеї, моралі. Просто відпрацьовує свої гроші».
Жук, Кнопа і Натаха
У Лимані підрозділ Володимира прихистив тварин, які самі прийшли до них. На другий день після їхнього заїзду під хату підкинули трьох цуциків, а взимку біля дверей з’явилася кицька — просто сиділа на порозі, коли бійці відкрили двері. Згодом вона привела кошенят, більшість із яких прилаштували, а сама лишилася з медиками.
Коли рота вирушила з Донеччини на Сумський напрямок, тварин забрали з собою.
[GALLERY-949]
«Ми їхали — і вони з нами у швидкій їхали. Куди ми — туди й вони», — каже Володимир.
Цуцики Жук, Кнопа і Натаха та киця живуть поруч із підрозділом: медики годують їх сухим кормом або кашею, яку варять самі. Усі тварини вакциновані й доглянуті.
«Важливо знати, коли турнікет потрібен, а коли ні»
У медичній роті, де служить Володимир, відчувається брак фахівців — не всі готові працювати в умовах бойової медицини. Щоб стати бойовим медиком, не обов’язково мати повну медичну освіту: достатньо пройти сертифіковані курси тактичної медицини. Однак охочих іти саме на цю спеціальність небагато, тому медиків у підрозділах часто бракує.
Водночас, підкреслює Володимир, присутність медика на позиціях відчутно підтримує бойовий дух.
«Коли хлопці знають, що поруч є медик, який зможе їх врятувати, це додає впевненості», — говорить він.
Бойова медицина — це значне фізичне навантаження. Найбільше страждають спина, коліна й ноги через постійні переміщення, спорядження та роботу з пораненими. Але ключовими залишаються швидкість реакції та вміння зберігати спокій:
«Бойова медицина — це важко фізично. Але швидкість і холодна голова тут важать більше за все», — каже фельдшер.
За словами Володимира базові навички домедичної допомоги важливі для кожного військового. Їх треба регулярно поновлювати на тренуваннях, адже від правильних дій залежить життя. Неправильно накладений турнікет може спричинити втрату кінцівки, а ненакладений — призвести до масивної крововтрати.
«Це елементарно, але дуже важливо: знати, коли турнікет потрібен, а коли ні», — пояснює фельдшер.
Такі знання потрібні не лише військовим. Фельдшер упевнений, що й цивільним варто мати мінімальну аптечку — особливо тим, хто живе у прифронтових містах.
«Хоча б турнікет і бандаж — це має бути з людиною завжди. Випадки бувають різні, і собі допомогу може надати кожен», — додає Володимир.
Зараз Володимир виконує завдання на Сумському напрямку. Тут він застосовує весь досвід, отриманий на попередніх ротаціях у Донецькій та Луганській областях, і продовжує працювати так, щоб кожен поранений мав шанс дістатися лікарні живим.