Сумський ветеран війни Ігор Лугина знайшов себе у вишивці бісером. Він створив близько 70 картин, відновивши родинну традицію і перетворивши хобі на справу, яка підтримує й надихає його щодня.
Журналісти MistoSumy дізналися, як сум’янин пережив поранення, знайшов себе у творчості та повернувся до спорту.
Ігор Лугина пішов на фронт добровольцем у 2014 році. Службу починав у 91-му окремому полку оперативного забезпечення, згодом – в інших військових підрозділах.
У січні 2017-го під час боїв на Світлодарській дузі в нього поцілив ворожий снайпер. Куля пройшла крізь легеню й пошкодила хребет, що призвело до інвалідності.
“Після пострілу я впав і майже не дихав. Побратими одразу підбігли. Я навіть почав із ними прощатися, бо був упевнений, що не виживу”, – згадує Ігор.
У госпіталі лікарі повідомили, що ходити він більше не зможе. Після перших тижнів шоку Ігор почав шукати спосіб утримувати себе в стабільному емоційному стані та не замикатися в переживаннях.
Творчість як метод відновлення
У родині Ігоря традиційно вишивали всі жінки – бабуся, мама та сестра. Він теж іноді долучався до цього процесу. Уже в лікарні він пригадав про це та вирішив спробувати вишивку бісером.
“Щоб не насідали сумні думки, треба зайняти себе справою, яка приносить задоволення. Я попросив бабусю надіслати нитки, голку та бісер. Я вишивав у лікарняному ліжку”, – розповідає ветеран.
Перші роботи давалися складно – бісер розсипався, працювати лежачи було незручно. Але Ігор продовжував і згодом створив близько 70 картин. За порадою волонтерів він почав продавати свої роботи, щоб мати додатковий заробіток.
Деякі з його картин вирушили до США, Канади та різних регіонів України.
“Мої картини мене рятують. Коли вишиваю, час минає швидше, а мозок зайнятий творчістю”, – каже він.
Як народжуються картини
Ігор розповідає, що найчастіше обирає для своїх робіт релігійні сюжети, пейзажі та орнаменти. Такі теми потребують уважності й кропіткої роботи, але водночас заспокоюють. На одну картину він витрачає від кількох днів до кількох тижнів – залежно від розміру й кількості кольорів.
Для Ігоря важливо, що його творчість не просто допомагає проходити реабілітацію, а й продовжує родинну традицію.
“Я ніби роблю те, що й моя бабуся. І це тримає мене внутрішньо”, – розповідає ветеран.
Сила рук
Паралельно з творчістю Ігор повернувся до спорту. Він почав тренуватися в армспорті, пауерліфтингу та легкій атлетиці, поступово підвищуючи навантаження.
Одним із найбільших викликів став півмарафон на 21 кілометр. Для ветерана це було випробування сили волі. У 2018 році Ігор брав участь у забігах у Сумах, Полтаві та Чернігові. Пізніше встановив рекорд України, подолавши на візку дистанцію у 10 кілометрів.
“Багато учасників бігли ногами, але я вирішив подолати дистанцію на кріслі колісному. Під час забігу бачив, як частина спортсменів сходила. Я тримався – і фінішував завдяки силі рук”, – згадує він.
У 2021 році він виборов перше місце у своїй ваговій категорії з пауерліфтингу на національному відборі в Києві – у складі претендентів до збірної ветеранів з інвалідністю.
Не можна здаватися
Ігор переконаний: важливо мати справу, яка наповнює й утримує від відчаю, навіть коли обставини здаються безнадійними.
“Треба знайти заняття, яке приносить душевну користь, і тренувати силу волі. Це допомагає витримувати найскладніші випробування”, – каже він.
