31 січня у Сумах відбулася акція на підтримку безвісти зниклих та військовополонених. У центрі міста зібралися рідні й близькі військових, які закликали не забувати про тих, хто досі не повернувся додому. Попри морозну погоду, учасники тримали в руках портрети та плакати з іменами захисників.
Учасниця акції Інна Кіш чекає на чоловіка вже четвертий рік. Її чоловік Віктор служив у 46-й десантно-штурмовій бригаді та зник безвісти у грудні 2022 року під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку.
«Четвертий рік мій чоловік вважається зниклим безвісти. Була інформація, що він може бути в полоні, однак російська сторона цього не підтверджує. Ми чекаємо кожного обміну – будь-якої звістки, зачіпки, інформації про місце утримання. Бо тільки так родини можуть дізнатися щось про своїх рідних. 2 лютого буде чотири місяці, як обмінів полоненими немає. Родинам дуже важко, адже ми живемо від обміну до обміну, з надією, що повернуться 200, 300, 500 людей. А коли обмінів довго немає, ми думаємо лише про одне – чи витримають наші хлопці там. Адже багато з тих, хто повертається, повертаються закатованими. Є родини, які чекають уже третій і четвертий рік – і це дуже страшно. Ми виходимо на акції, щоб нагадати і місту, і державі: родини чекали, чекають і будуть чекати. Ми не зупинимося, поки всі наші рідні не повернуться додому. Кожен із них важливий»
Богдан прийшов на акцію, щоб підтримати родини безвісти зниклих і полонених. Чоловік розповідає, що сам чекає на звістку про батька Станіслава.
«Я вийшов, щоб підтримати і наших військових, які ще не вдома, і тих, хто на них чекає. Мій тато зник безвісти. Він воював ще з 2014 року, з часів АТО. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він уже був у запасі, але знову пішов служити. Зник у травні 2024 року на Донеччині. Це дуже сильна людина, яка готова завжди захищати країну»
Наталія тримає одразу два портрети – рідного брата та його побратима. За її словами, вони зникли разом із групою під час виконання бойового завдання на Курщині.
«Відомо, що 6 березня 2025 року вони вийшли на завдання поблизу населеного пункту Гуєво, після чого зник зв’язок. Пропала ціла група – п’ятеро військових. Ми виходимо на акції, щоб про них не забували. Про тих, хто в полоні, і про тих, хто зник безвісти. Ми маємо їх шукати і вірити до останнього, що вони живі й повернуться»
Жінка додає, що якщо родини перестануть виходити на такі акції, суспільство може забути, якою ціною дається мирне життя.
Олена нещодавно евакуювалася з родиною з Миропільської громади до Сум. На акцію вона вийшла з портретом сина.
«Я чекаю на сина. Він зник безвісти 15 серпня 2024 року на Курському напрямку. Після того – жодної звістки. Знаємо лише, що їхня група потрапила під обстріл під час виїзду»
Олег розшукує сина, який зник безвісти у 2023 році.
«Відомо, що вони були на “нулі” біля Слов’янська і потрапили в оточення. Частина хлопців потрапила в полон, а про мого сина досі нічого не відомо. У нього дружина і двоє дочок – вони чекають на батька. Віримо, що він повернеться»
«Це мій синочок Володимир», – говорить Катерина, тримаючи фото у руках. Її син зник на Бахмутському напрямку у березні 2023-го.
«Я постійно долучаюся до всіх акцій і ініціатив, щоб про нього пам’ятали. У березні буде три роки, як він зник. Я чекаю на нього і не припиню чекати», – каже жінка.
