Транзитний центр ГО «Плурітон» у Сумах цілодобово приймає евакуйованих та людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Для багатьох це перша точка безпеки після виїзду з прикордоння. Тут надають тимчасове житло, гаряче харчування, гуманітарну, юридичну та психологічну допомогу, а також супроводжують у відновленні документів і пошуку нового дому.
Перша зупинка після евакуації
Коли переступаєш поріг транзитного центру допомоги «Плурітон», перше, що бачиш – це столи, за якими сидять соціальні працівники. Вони надають первинну консультацію тим, хто нещодавно евакуювався.
«Ми намагаємося вирішити всі питання, які турбують людину: це і допомога з оформленням статусу ВПО, і консультація щодо отримання або відновлення інших необхідних документів», - розповідає Інна.
Жінка працює соціальною працівницею з 2023 року. Вона разом з родиною виїхала до Сум з прикордонної Басівки – села Юнаківської громади, яке знаходиться у 2 кілометрах від кордону та нині під окупацією Російської федерації.
«Я це все пройшла сама і можу зрозуміти, що відчуває людина, яка змушена покинути домівку. До нас потрапляють люди у важкому стані. Це переважно люди, яким більше 60 років. Вони неодноразово потрапляли під обстріли, дехто має поранення. Стан емоційний дуже важкий. Це сльози, роздратованість, інколи агресія. Адже людина не знає, що далі. Головне – дати людині можливість бути почутою і допомогти в цей нелегкий час. Мабуть, я знайшла себе в цьому», - розповідає жінка.
Дорога до безпеки
На базі транзитного центру діє простір тимчасового проживання для евакуйованих. Тут є кімнати, душові, зони для відпочинку. Також людей забезпечують харчуванням та гуманітарною допомогою.
Коридором повільно йде одна з мешканок – Антоніна. Вона пережила окупацію рідного села, примусове вивезення та утримання росіянами. 18 грудня російська армія зайшла на територію села Грабовське, що у 500 метрах від кордону з Росією.
У той день російські військові зайшли до будинку Антоніни з обшуком, а згодом вивезли разом з її співмешканцем на територію Росії.
«Вони заходили до хат у повʼязках, з автоматами в руках, влаштували обшук, виганяли з будинків, закривали у підвалах. Потім нас зібрали і сказали, що нас вивозять на евакуацію в Бєлгород. Я відмовлялась, казала, що хочу в Суми. Та нас вивезли. Я знаю, що деяких односельчан залишили закритими у підвалах, яка зараз їхня доля –невідомо. Мені як вечір підходить, щоразу це все перед очима. Дуже важко це все пережити», - розповідає Антоніна.
Вона розповідає, що мешканців села вивозили поетапно у Бєлгород, а згодом в Орловську область. Антоніну утримували у неволі близько 5 діб, впродовж яких її та односельчан допитували та пропонували залишитися в Росії.
«Вони нас завели в кімнату, стіл стоїть, чотири чоловіки сидять на таких стільцях, що крутяться, руки так поскладали і крутяться так. Один попитав, потім другий, третій. Допитували, де ви родилися, де ви хрестилися, де ви вчилися. Чи ви хочете залишатися, ми вам даємо престижну роботу, чи квартиру».
Жінці вдалося повернутися в Україну 15 січня. Каже, що шанс з’явився випадково – донька односельчанки, яка проживала в Бєлгороді, зв’язалася з групою утримуваних і запропонувала виїзд.
«18 січня ми прибули в Суми. Я побачила український прапор – і заплакала. Мені просто хотілося, щоб я попала на свою рідну Україну».
Антоніна згадує про рідне село, в яке немає можливості повернутися. Село Грабовське знаходиться на Краснопільщині. Населений пункт назвали на честь українського поета кінця XIX століття Павла Грабовського, який за свої патріотичні погляди був засланий Російською імперією у Сибір.
«Це велике мальовниче село. Раніше, до повномасштабної війни, ми до них ходили, і вони до нас приходили. У нас були магазини, великий базар – по 20 машин приїжджало. Жили по-сусідськи».
У Грабовському в жінки залишився будинок, який вона облаштовувала роками та господарство. Коли жінку вивозили росіяни, то їй не дозволили взяти з собою тварин.
«Було все, було хазяйство. На сьогоднішній день остались ми старці без нічого. Все пішло прахом. У мене там залишилося пʼять кіз, курочки, собачки мої. Альбушка і Каштанчик – маленький песик. Я казала на нього «ти мій качанчик».
Антоніна зізнається, що до окупації села, їй пропонували евакуацію представники влади, правоохоронних органів та волонтери. Та жінка не хотіла полишати свій дім, адже не мала впевненості, що їй буде де жити.
«Кому хотілося збросити свою хату? Кому хотілося збросити своє господарство? От куди я поїду? Ну де я, пенсіонерка, наберу з грошей, щоб купити собі якусь квартиру і виїхати?»
Умови проживання
Людям, які централізовано або самостійно евакуювалися, у транзитному центрі надають тимчасове житло. Тут можна залишатися доти, доки не знайдеться постійне місце проживання.
За словами координатора проєкту Віталія, поки триває відновлення документів і пошук варіантів проживання, люди можуть залишатися в центрі. Інколи це займає кілька місяців.
«Ми дивимося, чи потрібно поновлювати документи. Бувають випадки, коли люди втратили паспорт або мають ще документи радянського зразка. Спочатку закриваємо ці питання, а вже потім шукаємо житло. Увесь цей час людина може проживати тут. Буває, що це два-три місяці, а інколи – і пів року», – пояснює координатор.
Паралельно команда підшуковує нове помешкання для тих, хто втратив дім. Центр працює лише з безоплатними варіантами.
«Комерційне житло ми не розглядаємо взагалі. Переважно люди не хочуть їхати в іншу область – близько 90% залишаються в межах Сумщини. Тому основний пошук – у місті та області. Але є варіанти і в інших регіонах. Буває, що люди, які виїхали за кордон, пропонують безкоштовно надати свої будинки в селах на 5–10 років. Умова одна – оплачувати комунальні послуги і дбайливо ставитися до житла», – розповідає Віталій.
За його словами, окремі селищні громади також готові передавати будинки, які залишилися без власників.
У просторі тимчасового перебування діють чіткі правила. У центрі одночасно проживають літні люди, родини з дітьми, люди, які пережили травматичні події, тому особливу увагу приділяють безпечній атмосфері.
«Алкоголь – це табу. Якщо людина десь випила, краще переночувати там. У стані алкогольного сп’яніння з’являтися заборонено – це найсерйозніше порушення», – пояснює координатор.
Не залишатися наодинці
Люди, які пережили евакуацію, можуть отримати у транзитному центрі безоплатну психосоціальну підтримку. Програми діють як для дорослих, так і для дітей від 2 до 17 років.
З минулого року у закладі запрацював окремий простір для дітей за підтримки міжнародної організації Save the Children. У Простір безпеки можуть приходити внутрішньо переміщені родини з дітьми, а також місцеві мешканці. Із ними працюють семеро фасилітаторів за відповідними програмами (HEART - зцілення мистецтвом, TEAM UP - ігрові та тілесні практики, підвищення обізнаності у сфері гендерно зумовленого насильства, програма “Безпечні сім’ї” та інші групові творчі та святкові заходи: кіноклуб, настільні ігри та майстер-класи).
«Ми створюємо безпечний простір, де дитина може заспокоїтися, поспілкуватися, відчути підтримку як від фахівчинь, так і від групи дітей», – розповідає проєктна координаторка Валентина.
За її словами, нині дітям найбільше бракує спілкування і стабільності. Через постійні переїзди, зміну шкіл і повітряні тривоги вони не встигають адаптуватися.
«Діти приходять у стані напруги. Комусь складно знайомитися, хтось замикається в собі. Тому спілкування і підтримка – це те, що їм потрібно найбільше», – говорить жінка.
У просторі проводять заняття за програмами, які допомагають, зняти емоційну напругу, розвинути творчі навички, вчать вирішувати конфлікти й відстоювати особисті кордони.
Також діє програма «Безпечні сім’ї». Вона передбачає зустрічі для батьків з метою сприяти позитивному батьківству та сесії для дітей про безпечну поведінку.
Щодня у просторі відбувається щонайменше два заходи, окремо діє мобільна команда фасилітаторок, які проводять заходи у Сумах та області. Під час повітряної тривоги діти разом із фасилітаторами спускаються в укриття.
Валентина відчиняє двері до кімнати іграшкової терапії. Полички заставлені іграшками — кожна з них може стати для дитини чимось особистим у новому, незнайомому житті.
«Коли дитину виривають зі звичного життя, їй важливо мати щось своє. Іграшка дає відчуття безпеки. Її можна обійняти, з нею можна поговорити», – говорить Валентина.
За консультацією щодо допомоги після евакуації можна звернутися на гарячу лінію транзитного центру: +38 (068) 937 00 00.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкостіукраїнських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI,Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом«Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключнопоглядами авторів і не обов‘язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬабо IRMI.
