У Сумах звучить один із найдавніших українських інструментів – колісна ліра. На ній грає сумчанка Тетяна Книш, яка кілька років вивчає традиції лірництва, виступає на культурних подіях і знайомить містян із цим маловідомим музичним мистецтвом. Сьогодні вона є однією з небагатьох жінок-лірниць на Сумщині.
Її історія знайомства з інструментом почалася у Сумах випадково. Одного разу Тетяна побачила на вулиці музиканта Микиту Лебідя, який виконував різні твори просто неба. Та найбільше її зацікавив інструмент, на якому він грав – колісна ліра.
«Я підійшла ближче і побачила, що це дуже незвичний інструмент. Мені стало цікаво, як він працює. На моє прохання музикант показав ліру і запропонував спробувати на ній зіграти. Коли я вперше взяла її до рук, то зрозуміла, що хочу пов’язати свою творчість саме з цим інструментом», – пригадує Тетяна.
Так почалося її занурення у світ лірництва – давньої української традиції, яка сьогодні для багатьох лишається маловідомою. Восени 2023 року Тетяна замовила колісну ліру у майстра зі Львова. Уже в січні 2024 року отримала інструмент ручної роботи і почала його опановувати.
Інструмент мандрівних співців
Колісна ліра – один із найдавніших народних інструментів в Україні. Перші згадки про неї на наших землях датують початком XVI століття. У минулому на лірі грали мандрівні співці – лірники, які виконували думи, псалми, канти та духовні пісні. Вони ходили містами і селами, співали про людські долі, історичні події, віру і втрати.
Лірники зберігали і передавали усну традицію, несли пісню як пам’ять і як спосіб говорити про важливе. Часто це були незрячі чоловіки, які навчалися у майстрів і передавали знання від покоління до покоління. У радянський період ця традиція майже зникла через переслідування народних співців, тож сьогодні лірництво в Україні фактично переживає нове відродження.
Навчитися грати на лірі
«Зараз в Україні немає навчального закладу, де можна було б системно вивчати гру на лірі. Це інструмент, який не купиш у звичайному магазині – його потрібно замовляти у майстрів. Тому лірництво сьогодні багато в чому тримається на ентузіастах», – говорить Тетяна.
Жінці було дещо легше починати, адже вона має музичну освіту. Та навіть із цим опанування ліри виявилося окремим шляхом – не схожим на навчання грі на більш звичних інструментах. Тут важливі не лише техніка і слух, а й відчуття самого інструмента, його характеру, ритму руху колеса, звучання струн.
«Я навчалася грати самотужки. Шукала інформацію, слухала, дивилася, пробувала. Спершу просто знайомилася зі звучанням, вчилася відчувати інструмент. Ліра має особливий голос – його не сплутаєш ні з чим».
Фольклорний ансамбль і старовинні пісні
Уже невдовзі після того, як почала грати, Тетяна стала включати ліру у свої виступи. Під її акомпанемент вона виконує українські народні пісні, а згодом почала звертатися і до сучасного репертуару. Тетяна грає на лірі не лише старовинні пісні, а й намагається показати, що цей інструмент може звучати і сьогодні – у сучасному культурному просторі., ане залишатися лише музейним експонатом чи екзотикою для вузького кола поціновувачів.
Поступово захоплення переросло у системну роботу з популяризації цього мистецтва. У Сумській дитячій музичній школі №1 Тетяна створила фольклорний ансамбль «Віринея», де стала художньою керівницею. Для репертуару колективу вона добирає старовинні українські пісні, які сьогодні звучать рідко або й зовсім забуті широкою аудиторією.
«Я хотіла, щоб наш колектив не був схожим на інші. Мені цікаво знаходити пісні, які давно ніхто не співав, і повертати їх до життя. Це частина нашої культури, і вона має звучати», – говорить музикантка.
У ансамблі звучать різні інструменти – скрипка, кларнет, сопілка, колісна ліра. Таке поєднання дає змогу не тільки виконувати фольклор, а й шукати нове звучання для старих творів, робити їх ближчими до сучасного слухача і водночас не втрачати їхню основу.
«Ліра – це мандрівка у часі»
Окрім виступів і роботи з ансамблем, Тетяна вивчає історію лірництва. У бібліотеках та архівах вона шукає згадки про давніх лірників, сам інструмент і пісні, які виконували під його акомпанемент. Знайдені матеріали вона занотовує, щоб краще зрозуміти, у якому культурному середовищі формувалася ця традиція.
Також у Сумах Тетяна проводить авторські майстер-класи, на яких знайомить охочих із колісною лірою. Для багатьох це перше наживо знайомство з інструментом, про який раніше хтось чув лише побіжно або не знав зовсім. Під час таких зустрічей учасники можуть побачити, як влаштована ліра, почути її звучання і навіть спробувати самостійно видобути перші ноти.
«Ліра для мене – як мандрівка у часі. Беручи до рук цей музичний інструмент, я ніби поринаю у стародавні часи 200–300 років тому. Перед очима постають силуети незрячих народних лірників, які колись мандрували по селах. І це мене надихає. Мені хочеться під акомпанемент своєї ліри співати старовинні українські пісні. Адже це наша культура. Це те, чим ми, українці, відрізняємося від інших народів», – говорить Тетяна.
Нині музикантка виступає на фестивалях, мистецьких вечорах і міських заходах, поєднуючи у своєму репертуарі давні українські твори із сучасними композиціями.
Тетяна бере до рук ліру, обертає ручку – і з інструмента лунає характерне тягуче звучання. Так у Сумах знову звучить музика, яку в Україні можна було почути ще кілька століть тому.
