50-річний житель Ромен Андрій Сіренко понад 35 років будує печі та груби. Ремеслу його навчив дідусь. Відтоді чоловік звів уже понад 500 печей у різних регіонах України.
50-річний житель Ромен Андрій Сіренко понад 35 років будує печі та груби. Ремеслу його навчив дідусь. Відтоді чоловік звів уже понад 500 печей у різних регіонах України. Попри сучасні системи опалення, люди й досі звертаються до пічників, а після блекаутів і перебоїв зі світлом попит на печі та груби лише зріс.
Родинна справа
Пічну справу Андрій Сіренко опановував із підліткового віку. Коли йому було 16 років, дідусь уперше взяв хлопця із собою у село показати, як будують печі та груби.
«Мій дідусь Яків по материнській лінії був відомим пічником, — розповідає Андрій. — Люди постійно запрошували його до себе додому, просили зробити грубу або піч. Дідусь був майстром своєї справи й вирішив передати ремесло мені. Із 16 років я вже їздив разом із ним селами Сумщини та допомагав будувати людям печі й груби».
Спочатку Андрій допомагав дідусеві та поступово вчився всім тонкощам ремесла. Уже в 17 років він самостійно збудував свою першу грубу. Найбільше чоловікові запам’яталися емоції господарів, які вперше розпалили піч у власному будинку.
Дідусь і бабуся Андрія жили в селі Олександрівка колишнього Буринського району Олександрівка. У дитинстві він часто приїздив до них допомагати по господарству — пасти корову та косити сіно. Особливе місце у спогадах чоловіка займають страви, які бабуся готувала у печі.
«Я й досі пам’ятаю смак бабусиного борщу та пасок із печі, — пригадує Андрій. — У дитинстві я виріс саме на таких стравах: кашах, тушкованих овочах і м’ясі. Мені здається, що їжа з печі має зовсім інший смак».
500 груб та печей
Упродовж років Андрій Сіренко вдосконалював свою майстерність та самостійно вивчав усі нюанси пічної справи. Переконаний: для цієї роботи потрібні працьовитість, витримка, точність і бажання постійно вчитися.
За понад 35 років роботи чоловік збудував уже більше 500 печей та груб. Для цього часто долає десятки, а інколи й сотні кілометрів, виїжджаючи у різні населені пункти України. На будівництво однієї груби в майстра зазвичай іде два дні.
«Щоб зробити людині гарну грубу або піч, я працюю по 12 годин два дні поспіль. Роботу починаю о шостій ранку. Головне — зробити все правильно, — говорить Андрій. — Коли ввечері наступного дня робота завершена, пропоную господарю розпалити нову грубу. Вона починає “гоготіти”, як казав мій дідусь. Це означає, що тяга хороша і все зроблено правильно. Тоді я відчуваю задоволення від своєї роботи, а люди радіють теплу у власному будинку».
Передати знання
Нині Андрій працює здебільшого в селах Сумської та Чернігівської областей. Також він є членом Всеукраїнської гільдії пічників.
За його словами, охочих опановувати це ремесло небагато, а у навчальних закладах його не викладають. Водночас попит на печі та груби зберігається — особливо в приватних будинках.
І хоча робота пічника сьогодні рідко потрапляє в поле зору, її результат залишається жити у теплі та затишку будинків.