Головні теми останніх декількох тижнів – ситуація на південних і східних фронтах і постачання Україні західної зброї. Гучна історія з відмовою України від курсу в НАТО в обмін на гарантії поствоєнної безпеки пішла в глибоку тінь. Хоча у владі запевняють, що робота в цьому напрямку триває.
Головні теми останніх декількох тижнів – ситуація на південних і східних фронтах і постачання Україні західної зброї. Гучна історія з відмовою України від курсу в НАТО в обмін на гарантії поствоєнної безпеки пішла в глибоку тінь. Хоча у владі запевняють, що робота в цьому напрямку триває.
Трохи більше місяця тому, 29 березня, Україна вперше офіційно представила свою концепцію закінчення бойових дій і захисту від повторної агресії РФ. В її основі – отримання Києвом офіційних гарантій безпеки від широкого кола країн, в обмін на відмову від членства в НАТО.
Серед гарантій, які озвучували члени української делегації на переговорах – закриття неба, постачання зброї або гроші на його закупівлі, автоматичні санкції проти РФ, відправка в Україну військових контингентів і т. д.
Все це, за словами Києва, має запускатися автоматично і в дуже стислі терміни (називали терміни в 24 і 72 години) у разі нового нападу росіян. І в цілому, такі гарантії нібито навіть серйозніші, ніж у 5 статті Вашингтонського договору НАТО, в якій передбачений принцип "нападу на одну країну дорівнює нападу на всіх".
Відразу після закінчення переговорів у Стамбулі, на яких і була озвучена ця концепція, її дуже активно обговорювали в ЗМІ і соцмережах, критики вказували, що спроба "обміняти" курс в НАТО на "пакет гарантій" в принципі неправильна, і що ці гарантії явно не спрацюють на практиці.
Демонстрація готовності
За останній місяць публічно про будь-які серйозні прориви в питанні отримання гарантій не повідомлялося. Президент Володимир Зеленський і його оточення кілька разів робили анонси на цю тему, але поки що переговори тривають.
Як розповідав в інтерв'ю РБК-Україна член української переговорної делегації Михайло Подоляк, цим напрямком займається окрема робоча група, яка пояснює потенційним країнам-гарантам, про які саме зобов'язання Україна їх просить.
У коло таких гарантів входять п'ять постійних членів Радбезу ООН (у тому числі Росія), а також Німеччина, Польща, Туреччина, Італія, Ізраїль. Якщо реалізувати механізм гарантій все ж вдасться, то під ними явно підпишеться менша кількість країн, хтось із оголошеного списку відмовиться брати на себе зобов'язання перед Києвом.
У середині квітня Зеленський розповів журналістам, що поки кілька країн "демонструють готовність" стати гарантами української безпеки після війни. Це США, Великобританія, Туреччина, Італія, Польща, Франція і Німеччина. Можливо, окремим гарантом може стати і Євросоюз як організація, про це також велися переговори. Крім того, як визнавали раніше на Банковій, від різних країн Україна може отримати і різні гарантії.
Чому процес вибивання гарантій відбувається відносно повільно, легко пояснити. Звичайно, всі західні країни, яким запропонували стати гарантами, на словах цілком і повністю підтримують мир і територіальну цілісність України, запевняють її у своїй підтримці і т.д. Але на практиці як мінімум беруть довгу паузу, щоб докладніше вивчити зміст пропозицій української сторони.
Ключовий аспект придуманої в Україні формули – юридичні зобов'язання надавати Україні допомогу, які беруть на себе країни-підписанти. До такого активного кроку багато хто не готовий. А Україна, в свою чергу, не готова приймати чисто декларативні гарантії, без конкретних зобов'язань.
"Україні потрібні реальні гарантії безпеки. Будапешта-2 не буде",
– написав 23 квітня в своєму Telegram-каналі глава ОП Андрій Єрмак, маючи на увазі Будапештський меморандум, який в кінцевому рахунку ніяк не допоміг Україні вберегтися від російської агресії, ні в 2014 році, ні зараз.
Крім того, за час, що минув після презентації української концепції гарантій безпеки, багато що змінилося.
Перш за все, істотно змінилася карта бойових дій. Росія, зазнавши важких втрат, була змушена залишити Київську, Чернігівську та Сумську області, зосередившись на південному і східному напрямках. Після деокупації Україна і світ дізналися про те, що відбувалося в лютому-березні в Бородянці, Бучі, Ірпені та інших містах і селах.
Кадри руйнувань і трупи мирних жителів на вулицях, сотні свідчень про звірства, які творили російські солдати, викликали грандіозний резонанс, ще сильніше закріпивши російську агресію проти України в якості головної теми глобального порядку денного.
У самій же Україні після Бучі і Бородянки готовність громадян йти на якісь компроміси з агресором, підписувати з ним якісь документи і отримувати "гарантії" явно впала. А згідно з концепцією Банкової, після затвердження документа про гарантії, його ще й треба буде провести через всеукраїнський референдум, тобто рахуватися з думкою виборців доведеться в будь-якому випадку.
Нові умови
Ще один важливий тренд останніх тижнів, який прямо впливає на ситуацію з отриманням гарантій – явна зміна парадигми Заходу щодо російсько-української війни. У добру для України сторону.
Американці, а також союзники, що орієнтуються на них, остаточно повірили, що Україна не просто не впаде перед російською навалою, а навпаки, цілком здатна розгромити окупантів. Але для цього її треба вдосталь забезпечити сучасною зброєю. І після зборів на базі Рамштайн минулого тижня така робота вийшла на якісно і кількісно новий рівень – Україні почали надавати важке озброєння.
"Всі розуміють, що реальні "переговори" зараз йдуть на поле бою, тому фокус робиться на тих питаннях, які зможуть допомогти Україні вистояти у військовому плані", – сказала РБК-Україна директор Центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук.
Дійсно, для результату будь-яких переговорів, в тому числі і про гарантії безпеки, визначальною є ситуація на фронті, яка і визначає переговорні позиції сторін. Це за останні тижні підтверджували РБК-Україна різні співрозмовники у владі.
Ще один фактор, що безпосередньо впливає на тему гарантій – різке зниження градуса критики на адресу НАТО з боку української влади. Протягом усього березня Альянс постійно опинявся під ударом через небажання надавати Україні необхідну допомогу.
У підсумку, дещо підупала і підтримка євроатлантичної інтеграції серед пересічних українців (хоча за вступ до Альянсу все одно виступає впевнена більшість). Зараз таких звинувачень вже майже не чути - адже і самі країни НАТО нарешті поставили військову допомогу Україні, в тому числі важким озброєнням, на системну основу.
Парадоксальним чином, паралельно з ідеєю відмовитися від вступу в НАТО в обмін на гарантії безпеки, Україна зараз набагато тісніше співпрацює з Альянсом, ніж навіть місяць тому. По суті, почався перехід України на озброєння натовського зразка, що ще деякий час назад здавалося абсолютно нереальною справою.
На думку Альони Гетьманчук, в кінцевому рахунку для України гарантії безпеки більш реалістичні в рамках того ж НАТО, ніж в конструкції, запропонованій наприкінці березня в Стамбулі. "Захід хоче зробити нашу армію настільки боєздатною, а російську – настільки небоєздатною, щоб Україні і не були особливо потрібні якісь інші гарантії, тому що напад буде малоймовірним, і Україна зможе його відбити", – сказала вона.
В українській владі ідею зі вступом до НАТО насправді теж не відкидають навіть зараз. Однак бачать це справою невизначеного майбутнього, тоді як гарантії безпеки хочуть отримати якомога швидше.
Проблема в тому, що Альянс як і раніше до цього не готовий. Як зазначив після зустрічі в Рамштайні Міністр оборони США Ллойд Остін, зараз головне – це закінчити війну в Україні, а про інтеграцію в НАТО треба буде говорити потім.
При цьому сама війна, за оцінками низки західних політиків і топ-функціонерів, на кшталт генсека НАТО Йенса Столтенберга, цілком може тривати ще роками. А гарантії безпеки для України, як і формат взаємодії України з Альянсом в цілому, за його словами, треба буде обговорювати вже після припинення бойових дій.
Тим більше, найближчим часом варто чекати чергового загострення. Окупанти спробують здобути хоч якусь мало-мальськи видиму перемогу до сакральної для них дати 9 травня, а українські війська почнуть отримувати озброєння з останніх пакетів західної військової допомоги.
На цьому тлі Росія в звичному для себе стилі все активніше звинувачує українську владу в спробі зриву переговорів. Зокрема, глава МЗС РФ Сергій Лавров запевняє, що Київ постійно змінює свої вимоги і пропозиції, відхиляючись від ініціатив, запропонованих в Стамбулі. Зокрема, невдоволення Москви викликає той факт, що Україна хоче спочатку отримати певні гарантії безпеки від Заходу, а вже потім погоджувати їх з РФ.
Згідно з українською концепцією, Росія дійсно входить до списку країн-гарантів, хоча, звичайно, в її готовність виконувати якісь зобов'язання ніхто не вірить. Але задумка полягає в тому, щоб РФ була змушена їх дотримуватися, нехай не з доброї волі, а оскільки у неї не буде іншого вибору – Україна разом із західними союзниками зможе оперативно припинити будь-яку спробу повторної агресії.
Як розповідав раніше журналістам Володимир Зеленський, Україна за підсумками всіх можливих переговорів на виході хоче отримати два документи: власне мирний договір з Росією і окрему багатосторонню угоду про гарантії безпеки. Причому якщо спочатку розглядалася можливість винести за дужки питання Криму і Донбасу, то зараз, під впливом успішних дій на фронтах і отримання західної військової допомоги, їх теж хочуть включити в угоду.
У той же час окупанти як і раніше відстоюють ідею "територіальної цілісності і незалежності" донбаських псевдореспублік, а питання приналежності Криму і зовсім вважають "закритим". Як за таких умов можна узгодити якийсь документ, у тому числі і про гарантії безпеки – поки незрозуміло.
За словами одного з поінформованих співрозмовників РБК-Україна, воювати за нас країни Заходу все-таки не планують. Але через постачання озброєнь вони де-факто і вийдуть на надання нам гарантій безпеки. Наскільки важких – питання відкрите, адже союзники побоюються, щоб ця зброя не була використана далі заявлених оборонних цілей. Реалістично виглядають і автоматичні санкції проти агресора на випадок повторного наступу росіян у майбутньому.
"У нинішніх умовах Україна не повинна "продавати" себе дешево. На переговори треба виходити в максимально зручний час і в максимально зручних умовах. Ми не в тій позиції, щоб відмовлятися від гарантій безпеки високого рівня. Україна має політичну підтримку і зброю, нам немає сенсу погоджуватися на ілюзію безпеки, як було запропоновано в Стамбулі", – сказала РБК-Україна аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" Марія Золкіна.
У будь-якому випадку, питання гарантій безпеки природним чином опинилося в тіні чисто військових тем: ситуації на фронтах і поставок західної зброї. І як мінімум в найближчі пару тижнів визначальну для України роль гратимуть події на полі бою, а не за столом дипломатичних переговорів.
