У Росії часів Путіна мало що залишилося від цивілізованого світу. Кожен ракетний запуск по Україні ще більше штовхає агресора в прірву, з якої не вибратися майбутнім поколінням росіян
У Росії часів Путіна мало що залишилося від цивілізованого світу. Кожен ракетний запуск по Україні ще більше штовхає агресора в прірву, з якої не вибратися майбутнім поколінням росіян
Росія посилює ракетний терор України. Вже другий місяць Москва масово обстрілює мирні міста, намагаючись залишити українців без світла, газу, тепла та води. Прокручуючи заїжджену платівку про слов'янські народи, "єдину купель" і спільну історію, РФ відразу запускає ракетний залп, силою штовхаючи в "братські" обійми. Збочена любов садиста, зрозуміла йому одному.
Кінцева мета відверто варварських атак – схилити Україну до переговорів, взяти паузу для перепочинку та знову атакувати зі свіжими силами. А в ідеальному для Кремля сценарії зробити це руками українців – змусити їх вийти з холодних будинків на вулиці та вимагати від влади шукати компроміс із Росією. І, мовляв, та "добродушно" поверне їм комунальні блага, до яких, до речі, мають доступ далеко не всі росіяни.
Росія ж не приховує своїх справжніх намірів. Спікер Путіна Дмитро Пєсков відкритим текстом сказав, що відсутність тепла та світла в регіонах України – це прямий наслідок відмови уряду у Києві від переговорів. Методи рівня ігілівських бойовиків не бентежать російських військових, які, втім, давно нічим від них не відрізняються.
У Кремлі, запускаючи по Україні ракети, вирішують ще одне завдання-мінімум. Кадри з руїнами та пожежами неподалік центру Києва, здається, надихають російську публіку. А путінські пропагандисти тільки й раді закинути порцію переможних новин обивателю, який чекає на розправу над міфічними "бандерівцями", "нацистами" і всякими непокірними "укропами".
І зрештою не варто скидати з рахунків банальну помсту за відмову 9 місяців тому прийняти окупантів із квітами.
А так суто військових сенсів в обстрілі енергетичної інфраструктури немає. В Офісі президента Зеленського єдиною причиною того, що відбувається, називають "психологічну ненависть на звіриному рівні". І, здається, ракетні атаки – це останній інструмент в арсеналі росіян, здатний завдати Україні незручностей і ще більшої шкоди.
Отримавши відсіч від ЗСУ на полі бою та відступивши з раніше захоплених територій, агресор втратив ініціативу у цій війні. Подобається комусь чи ні, але це початок агонії путінської Росії. І зима, що наближається, за великим рахунком, кращий шанс добитися нехай не стартових завдань станом на 24 лютого, але хоч якихось перемог, які можна буде згодувати росіянам, що так прагнуть української крові.
Можуть бути й інші мотиви, що виникли у хворій голові загарбників. Але, як би там не було, суть ракетних атак по тилових містах, обстрілів з РСЗВ або С-300 по прифронтових регіонах одна й та сама – це тероризм. І навіть украй дипломатичній Європі вже складно не називати речі своїми іменами. Учора Європейський парламент ухвалив резолюцію, якою визнав Росію країною-спонсором тероризму. І та, відповідаючи статусу, відразу завдала ударів по Україні, випустивши понад 70 ракет. Це стало третім найбільшим обстрілом за останні півтора місяці та з початку вторгнення загалом.
Для РФ юридичних наслідків резолюція не має. Але все ж таки це краще, ніж розмови, що рано чи пізно потрібно вирішувати, як зберегти обличчя Путіну і не допустити приниження Росії. Принизити більше, ніж це робить сама Росія та її народ, який мовчазно ковтає порцію за порцією кремлівську брехню, мабуть, уже вкрай складно.
Набагато ефективнішим стане рішення про визнання РФ спонсором тероризму з боку США, що завдасть реального удару по її економіці та фінансовій системі. Але Вашингтон поки що зволікає, розуміючи всю міць наслідків такого кроку. У ЄС тим часом, визнаючи РФ спонсором тероризму, не можуть дійти єдиної думки щодо обмеження ціни на російську нафту. Комусь і 65 доларів за барель здається надто жорстким, що насправді просто смішно та навряд чи підпадає під поняття санкцій.
З огляду на можливі наслідки для економік країни Євросоюзу метушаться між покаранням агресора за військові злочини та ризиком ще більшої інфляції у своїх країнах. Війна та санкції так чи інакше зачепили гаманці пересічних європейців та американців. Їхні скарги на неймовірно підскочену вартість життя, як, наприклад, зростання бензину на кілька відсотків, з морального погляду навряд чи зрозумілі та доречні для українців. Але, здається, це реальність, яку нам потрібно навчитися приймати та делікатно до цього ставитися. Пам'ятаючи і про постачання зброї, і про фінансові вливання до українського бюджету.
Поки що кожен запуск ракети, кожна смерть невинних українців від російської зброї віддаляють переговори з Москвою як опцію, а розмови про таку можливість звучать не краще, ніж пропозиції щодо капітуляції. Тим не менш, на Заході не втомлюються повторювати, що будь-яка війна закінчується за столом переговорів. І Україна, звісно, не відкидає такої можливості. Але шлях до них для політиків та дипломатів лежить через поле бою, на якому задає тон українська армія.
Нашим партнерам як у Європі, так і за океаном саме час перестати боятися Путіна та прийняти можливість військової перемоги України. І тоді вже Росії доведеться думати, як зберегти обличчя і остаточно не стати ізгоєм цивілізованого світу.
Захід поки що тільки доходить до висновків, які в Україні давно очевидні. Як і те, чому в ці дні в будинках немає світла та тепла. Скрипучи зубами, обурюючись і часом лаючись у соцмережах через порушення графіків відключення електроенергії, ми знаємо, кого реально потрібно в цьому звинувачувати.
Путін та його генерали, віддаючи накази про ракетні атаки, лише наповнюють українців злістю до РФ та ще більшою жагою до перемоги. Замість розгубленості та переляку від обстрілів українці сповнені рішучості та чітко вказують росіянам, яким маршрутом їм йти за російським кораблем, приправляючи це все їдкими жартами та підбадьорюючи один одного.
Намагаючись послабити і принизити, насправді ж ворог не залишає нам іншого вибору, крім як набратися сил, терпіння і бути готовим до темних часів. Україна їх переживе, стане сильнішою і, хочеться вірити, – зможе зміцнити націю, а Росія залишиться у темряві на покоління.