Це означає, нема і не може бути двох однакових подій. Але з їхніх порівнянь — там, де вона римується, і там, де вона не римується, — можемо витягнути певні висновки
Це означає, нема і не може бути двох однакових подій. Але з їхніх порівнянь — там, де вона римується, і там, де вона не римується, — можемо витягнути певні висновки
Сьогодні ми відзначаємо річницю референдуму щодо проголошення незалежності України. Маю надію, що поруч з перемогою у війні над Росією, ця дата стане головною у календарі святкових дат України. Бо українці тоді самі, без тиску, добровільно вибрали свободу, і через 31 рік незалежності, не хочуть її нікому віддати.
1 грудня 1991 року є також визначною датою у світовій історії. За своєю вагою важливістю її порівнюють з кінцем Першої та Другої світової війни. Своїм рішенням вийти зі СРСР українці поклали кінець супердержаві, котра виникла після Першої, зміцнилася після Другої та загрожувала розпалити третю світову війну.
Але зараз, з перспективи 2022 р., ми бачимо те, що пережили у 1991 р. Тоді було надія та віра, що вихід України зі складу СРСР покладе кінець існуванню Російської імперії, бо без Україна ця імперія існувати не може.
Зараз, у 2022 році, виразно бачимо, що може. І не лише може, але й далі погрожує Україні та всьому світові «кузькіною матір'ю».
Ми покладаємо нові надії на новий розвал Російської імперії. Я особисто маю великі сумніви щодо можливості такого сценарію. Те, що лишилося у Росії після розвалу СРСР не нагадує СРСР. СРСР розвалився по готових лініях радянських республік, у кожній з ній корінна національність мала більшість і при владі були національна (хоча й нібито комуністична, бо в комунізм уже ніхто не вірив) еліта. З усіх теперішніх автономних республік і країв лише Дагестан, Ічкерія та Татарстан у тому відношенні нагадують колишні радянські республіки. Після колапсу Путіна та його режиму вони мають шанси вийти з Росії.
Справа не в самій імперії, а в тому, що ця імперія російська
Погоджуюся, однак, з Віталієм Портниковим, що вихід цих республік зі складу Росії мало що змінить. По-перше, вони були і залишаються проблемними периферіями для імперського центру, і як каже українська приказка: «Баба з возу — коням легше».
По-друге, навіть коли вони вийдуть зі складу Росії - чого їм дуже бажаю — це не зруйнує Російську імперію дощенту. Бо головною колонією Росії, джерелом нафти і газу а також вічномерзлого Гулагу є Сибір. А попри усі симпатії до незалежних рухів серед місцевих бурятів, тувинців, якутів та інших народів не видно, щоб вони були готові до відділення. Не тому, що не хочуть, а тому що не можуть, бо Кремль за останні сто років зробив все, щоб випалити там напалмом усі незалежницькі стремління. Приклад тувинця Шойгу може є найкращою ілюстрацією цього.
Але вважаю, що є помилка в аргументації щодо Росії взагалі. Вона припускає, що після розділу одної смердючої речовини брунатного кольору, назву якої не говорять вголос у пристойному товаристві, вона перестане бути такою.
Іншими словами, справа не в самій імперії, а в тому, що ця імперія російська — і саме цей факт робить її смердючою і брунатною.
Імперії не конче є абсолютним злом. Факт, що Індія сьогодні є найбільшою демократією у світі, ця країна завдячує, що була британською колонією. Спитаймо себе, скільки днів міг би прожити Магатма Ганді, якби опинився у сталінському Радянському Союзі? Недаремно українські діячі у Києві перед Першою світовою війною іронізували: «Чому нас не приєднає до себе Британська імперія? Ми б тоді за десять років були би готові проголосити свою незалежність?!»
Імперії були нормою організації влади від часів Межиріччя аж до 1918-го. Це Перша світова війна поклала їм кінець, і на їхнє місце прийшли національні держави як нова геополітична норма. Недаремно з того часу головні міжнародні організації називаються не Ліга імперій чи Організація об'єднаних імперій, а Ліга націй та Організація об'єднаних націй.
Як казав Бенедикт Андерсон, історики зараз вивчають імперії так само, як палеонтологи вивчають динозаврів. Іншими словами, у сучасному світі імперії є викопними реліктами. І Росія, мабуть, є останнім таким реліктом, який і жити уже не вміє, але й вмерти не може.
Проблема з Росією полягає в абсолютній (самодержавній) владі. У такій державі правитель володіє усім — не лише державною владою, але й церквою, власністю, думкою, життям, і навіть час до часу залазить вам у ліжко, щоб перевірити, а чим ви там, власне, займаєтеся? У тому відношенні немає суттєвої різниці між московським царем, російським імператором, комуністичним генсеком чи президентом Росії: назви володарів міняється, суть залишається.
Це саме цю Росію треба розбити. Розвал Росії не означає її розбиття. Навіть якщо вона обмежиться до етнічного ядра між Москвою та Петербургом, це не означає, що зникне загроза абсолютної влади та зовнішньої агресії.
Тому завданням України є добитися такого глибокого політичного реформування російської влади, після якої у неї зникнуть зуби і хвіст динозавра.
Ми свідомі, що сама Росія зробити цього не зможе. Це можна зробити лише під тиском і під диктовку ззовні. Життєво важливо, що коли до цього дійде, українці були у числі тих, хто буде тиснути і буде диктувати.
І коли це станеться, це буде наступним найбільшим внеском України у світову історію після 1 грудня 1991 року.