Сум’янин Андрій Рибалко, який вже кілька років працював у Києві, а нині захищає Україну на фронті, висловився з приводу майбутнього країни.
Сум’янин Андрій Рибалко, який вже кілька років працював у Києві, а нині захищає Україну на фронті, висловився з приводу майбутнього країни.
Розкажу вам про страшні історії з війни. Ні, не про поранення і смерть. Про життя після перемоги. Серед моїх побратимів є чимало людей, які хочуть перемогти... і виїхати закордон. Назавжди.
Здавалося б, всі хто хотів утекти, вже втекли. Але ні. Тут є люди, які воюють не за державу. І навіть не за народ. А за свою честь. І вони не хочуть, щоб в Україні росли і жили їхні діти.
Мені дуже боляче таке чути. Бо це найкращі люди.
"Я не вірю в цю державу". "Після 2014 нічого не змінилося і зараз не зміниться". "Все одно оберуть якогось мудака, а мені тут жити". Ось такі слова я чую.
Чому так?
Формально за законом всі ми рівні. Маємо однакові права і обов'язки. На папері. Та Україна - це дуже вільна країна. А гарантом свободи у нашій викривленій реальності є корупція. Якщо чоловік дуже не хоче воювати, він завжди може "порішати". А якщо дуже хоче виїхати закордон, за 15 тис. можна "порішати" через систему "Шлях".
І от сидить під обстрілами в окопі боєць. А потім приходить з позицій і бачить в Тік-ток відео з "лайфхаками" про те як відкосити і виїхати. Дай Бог він повернеться живим і здоровим. Він виконав свій обов'язок. Може і двічі (в АТО і зараз). А може і тричі (був на строковій службі). Він знає, що настане мир і перемога. Він повернеться з фронту, а його сусід з Польщі. І вони всі підуть голосувати. Ні, не всі. Не підуть голосувати ті, хто не повернулися з боїв. Обиратимуть владу лише ті, хто вижив. А в кого більше шансів лишитися живим?
Ні. Я далекий від думки про те, що право голосу повинні мати лише ті, хто воював. Дійсно, в тилу потрібні і вчені, і медики, і енергетики, і комунальники, і багато хто. Я знаю чудових людей, які не воюють, але значну частину свого доходу віддають, щоб воювали інші. І всі вони наближають перемогу.
Нещодавно Facebook тішився, що президент позбавив громадянства України Медведчука і ко. Всі раділи. А ніхто не подумав, "А чому вони взагалі його мали?". За які заслуги? За те, що вони мали прописку в УРСР у 1991 році? Чи тому, що тут народилися? Так це не вчинок.
Мені здається, що ми маємо це змінити. Тепер український паспорт матиме велику ціну. За нього заплачено життями десятків тисяч кращих. І якщо ти хочеш бути серед кращих, то зроби щось для цієї держави.
Якщо ж ти не готовий жертвувати заради неї, то це теж ОК. Не треба, щоб за тобою ганялася поліція, військкомат і прокуратора з вимогою любити Батьківщину. Живи тут, плати податки, користуйся соціальними гарантіями, будь захищений. Просто не матимеш права голосу і займати посади на державній службі.
Переконаний, багатьох би така ситуація влаштувала. Ну хіба окрім тих, хто заробляють у військкоматах і на системі "Шлях".
Ми воюємо за Україну. Але не за ту, що була. А за ту, що буде. Прийде час не воювати, а будувати. І будувати її мають ті, хто її цінує. Тоді в Україні хотітиметься жити тим, хто зараз за неї ризикує життям.
